Залежні адміністрації – невидима опора російської експансії
Москва закріплюється на чужих територіях не лише військами. Не менш важливі місцеві адміністрації, які залежать від російської підтримки та подають інтереси Кремля як нібито власну політичну волю. У Карабасі таке керівництво відкрито виступало за посилення присутності РФ і приєднання до неї, а призначення Рубена Варданяна «державним міністром» показало зв'язок режиму з російськими політичними й фінансовими колами. Подібні структури є частиною російського контролю і на окупованих територіях України.
Про це пише Телеграф.
Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній «НКР» обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її «держміністром» став «гаманець Путіна» Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював «Трійку Діалог», через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, «НКР» оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Ліквідація карабаського режиму позбавила Москву місцевого партнера, через якого вона політично оформлювала свою присутність. Без такої адміністрації контингент утратив одну з головних підстав перебувати в регіоні. Карабах показав, що російський вплив тримається не лише на військах, а й на залежному керівництві – зі зникненням режиму Кремль утратив структуру, через яку впливав на ситуацію.
