Тільки в штурмові бригади і без відпусток: чому гальмує мобілізація засуджених
У Верховній Раді зареєстровано законпроєкт про розширення прав військових, які прийшли в ЗСУ з місць відбування покарань. Від набуття чинності закону, що дозволив підписувати контракти з добровольцями в колоніях, минуло два роки. Тюремні нари на окопи змінили понад 12 000 засуджених. Що показала практика такої мобілізації і які проблеми необхідно вирішити - Коротко про допоміг розібратися голова організації "Захист ув'язнених України" Олег Цвілий.
Мотивований ресурс фактично вичерпано
- Нещодавно поховали Олежку. Сестра подзвонила, сказала, що вже готова експертиза ДНК, - каже правозахисник. - Він був з тих перших добровольців, які просто рвалися на війну. Ми ще відео записували, де хлопці дякували за можливість взяти до рук зброю. Підрозділ, де воював Олежка, направили у напівкотел, вони там три дні геройствували, поки майже всі не полягли.
За словами нашого співрозмовника, 80 відсотків з першої хвилі засуджених, які підписали контракти із ЗСУ, вже числяться серед загиблих.
- Шкода, що у нас ніхто не консультувався, в яку бригаду треба проситися. Вони так спішили, що куди направляли, туди й бігли. І це не завжди було чесно по відношенню до добровольців. Хлопці йшли у військо з щирими патріотичними намірами, а їх часто просто використовували нераціонально. Про це вже відомо тим, хто зараз знаходиться в місцях несвободи і отримує пропозиції від рекрутерів.
Сьогодні такого ентузіазму, який був навесні та влітку 2024 року, вже немає, мотивований ресурс фактично вичерпано. Закон обмежує службу засуджених штурмовими підрозділами, і це є стримуючим фактором.
- Крім того, маємо розуміти, з яким контингентом доводиться працювати. Здебільшого це люди наркозалежні, хворі на гепатити, туберкульоз, засуджені з ВІЧ або просто фізично занедбані. Вони не проходять навіть мінімальну ВЛК. Хоча тих, хто бажає підписати контракт, серед таких є. Нещодавно говорив у колонії з однооким та одноногим чоловіком, який просився в армію хоч їсти варити, хоч техніку ремонтувати. За ґратами можна знайти людей з професіями, які напевне були б корисні для тилу ЗСУ, але через обмеження в законі вони не мають шансів на умовно-дострокове звільнення.
ТЦК чатує під воротами
У кінці квітня Офіс генпрокурора поширив відео про реалізацію права ув’язнених на добровільну мобілізацію. Керівник відділу рекрутингу умовно достроково звільнених Третього армійського корпусу, більш відомого, як 3-тя штурмова, Олег Малишев розповів про вимоги до засуджених: не беруть колишніх наркозалежних, навіть якщо вони пройшли замісну терапію, чоловіків, які в минулому мали статті за сексуальні злочини, добровольців із зайвою вагою, кволих, а до тих, кому 45+ придивляються особливо прискіпливо.
Зовсім інші критерії діють на волі. Варто тільки згадати, як військовий омбудсмен Ольга Решетілова нарахувала в одній із частин 2000 мобілізованих, непридатних до служби. Забраковані рекрутерами добровольці, відбувши строк, легко перетворюються на об’єкти мобілізації.
- Тут такий парадокс: якщо людині 57 років, вона фізично здорова і морально готова підписати військовий контракт, їй відмовляють, бо до граничного віку служби залишилося три роки. А коли у 58 років закінчується термін ув’язнення, то її просто під колонією підхопить ТЦК і хутко оформить, - продовжує Олег Цвілий. - Адміністрації колоній співпрацюють із військкомами і повідомляють, хто коли звільняється. Люди не мають можливості навіть доїхати до рідних.
Правозахисник наводить приклад:
- В одній із колоній під час моніторингу я познайомився з ветераном, який має явні психічні розлади. Його тримали на дільниці посиленого контролю не тому, що був злісним порушником, а тому що не міг ужитися з іншими в бараку. Я його обійняв, залишив візитку. А нещодавно він дзвонить мені уже з військової частини. Ситуація була критично скандальна - чоловікові навіть не дали вийти за межі зони. Поліція затримала його в «шлюзі», заявила про вигадане порушення правил прикордонної смуги і одразу передала в ТЦК. Там відібрали всі документи, зокрема довідку про звільнення, і повезли в навчальний центр. Відбувши покарання, людина ні хвилини не побула на свободі.
Рік заборон та конвою
Втім, і ті, кого забрали із зони на контракт, теж не почуваються вільними. На суворі армійські порядки накладається адміністративний нагляд. Поза бойовими завданнями вчорашнім ув’язненим наказують сидіти в казармі чи квартирі, забороняють відвідувати громадські місця - навіть звичайні магазини. Пересуватися за межами військової частини треба під конвоєм.
Обмеження мають тривати рік, але можуть розтягнутися і на довше. Олег Цвілий зазначає, що у законодавстві адміннагляд саме у військовій частині не прописаний.
- Його треба або врегулювати, або відмінити, бо це певного роду дискримінація і форма психологічного тиску на людей. Командири іноді йдуть на порушення - за геройство дають короткі відпустки, але цим вони наражають себе на ризик дисциплінарного покарання. Знаю хлопця, який з доброї волі командира пішов до магазину і не втримався - щось украв. Тепер він знову у в’язниці, дзвонить, просить допомогти вдруге рекрутуватися (таке дозволяється). Кається, що підставив людину. От щоб таких моментів не було, треба все упорядкувати.
Що пропонують у законопроєкті
Чинне законодавство містить ще цілу низку обмежень, через які добровольці з колоній почуваються дискримінованими. Депутати пропонують урівняти їх у правах з іншими військовими, а саме:
- запровадити право на щорічну основну відпустку (за чинними нормами така не надається), розширити місця проведення відпустки для лікування, гарантувати військовослужбовцям-жінкам із цієї категорії декретну відпустку;
- надати право на додаткову відпустку після звільнення з полону (зараз засуджених одразу повертають у військові частини);
- передбачити можливість переведення до інших підрозділів ЗСУ (поки це заборонено);
- внести до закону право на звільнення з військової служби при досягненні граничного віку, у зв’язку із звільненням з полону, для жінок - у разі вагітності та потреби догляду за дитиною (наразі тільки за станом здоров’я, вироком суду, з оголошенням демобілізації).
- Такі пропозиції з’явилися після презентації ґрунтовного дослідження правозахисного центру «Принцип», але всіх питань вони не вирішують, - наголошує Олег Цвілий. - Треба скоротити список статей, які забороняють мобілізацію. Зокрема, прибрати статтю 348-у ККУ - посягання на життя правоохоронця або військового. Бо зараз поліцейські, які отримали строк за катування, мають право піти служити, а людина, яка вдарила поліцейського, можливо, через провокацію - ні. Це несправедливо. Треба також прибрати із закону норму про те, що засуджені мають служити в одному спецпідрозділі, бо це не сприяє їх ресоціалізації.
Несподівана конкуренція
Голова організації «Захист ув’язнених України» відкриває несподіваний момент: у деяких колоніях потенційних рекрутів… ховають від армії.
- Один із рекрутерів поскаржився мені на начальника, який не допускав його до спілкування із засудженими. Мовляв, є чотири бажаючих, він їх виведе до бібліотеки. А військовий знає, що до нього телефонували більше осіб, йому треба говорити, працювати з людьми. Бо на перший раз можуть відмовитися, а на третій чи четвертий - висловити бажання служити. Коли ми влаштували в колонії розбір польотів, знайшли не чотирьох, а вісім добровольців.
За версією правозахисника, колонії мають стабільні держзамовлення, на виконання яких потрібні фізично спроможні працівники. Із зарплати ув’язненого списується 50 відсотків на його утримання, і таким чином поповнюється спецфонд, а це великі гроші.
І ще про один момент: умовно звільнених нагороджують бойовими відзнаками, але через ряд чинних обмежень вони не мають перспективи кар’єрного росту. Тим часом дослідження центру «Принцип» засвідчило, що певний відсоток добровольців хотів би залишитися в армії після війни, бо в цивільному житті людям із судимістю важко себе знайти.
