Політолог Віталій Кулик - про результати Абу-Дабі, слабкість Європи та шанси на перемир'я
Перший раунд перемовин в Абу-Дабі, як і очікувалось, не привів до якихось серйозних домовленостей. Але він розблокував сам переговорний процес, який призупинився 9 місяців тому.
Чого слід далі очікувати в переговорному трекові, що дасть долучення до перемовинв Європи, як потрібно реагувати Києву на ультиматуми Москви – ці та інші питання журналіст Коротко про задавав політологу Віталію Кулику.
Сьогодні росіяни ультимативні, завтра вони можуть змінити свою позицію
– Зараз єдиний практичний результат від перемовин – обмін полоненими і розблокування самого переговорного треку. Як можна розвити ці тактичні успіхи?
Політолог Віталій Кулик. Фото: ФБ Vitalii Kulyk
– Так, коментарі офіційних осіб та кулуарні витоки перемовин вказують, що насправді ніяких проривів не відбулося. Але обговорювалися питання глобального порядку, зокрема європейської системи безпеки. Були озвучені російські "хотєлки" та реакція американців на всі ці питання.
На жаль, американці готові розглядати ці російські пропозиції по європейській системі безпеки. А зараз ми говоримо лише виключно про гуманітарний трек (обмін полоненими та гуманітарні місії на кшталт як в Олешках). Він працює, і Києву потрібно його масштабувати, наповнювати, домагатися можливості проведення нових місій. А потім нанизувати на них вже інші економічні питання, зокрема зернові коридори, енергетичне перемир’я. І це могло би стати предметом наступних раундів Абу-Дабі.
– Але все впирається в територіальне питання – Росія вимагає юридично закріпити за нею окуповані території, Україна на це ніколи не піде. Тоді який смисл в таких зустрічах, лише ради гуманітарного треку?
– Так, хоча б ради цього. Якщо цей кейс в Абу-Дабі може привести до звільнення наших полонених, то його варто проводити. Це ж сотні, тисячі наших людей.
– Давид Арахамія сказав, що "переговори були жорсткими, бо росіяни привезли дуже суворі директиви, коли немає місця "для торгів". Замкнуте коло для перемовин, коли одна сторона говорить ультиматумами?
– Все змінюється і ще може змінитися. Сьогодні росіяни ультимативні, завтра вони можуть змінити свою позицію чи відкоригувати її. Є певні аспекти, де росіяни готові поступатися в обмін на чітке розуміння європейської безпеки, наприклад. Тобто простір для відновлення переговорів і якоїсь предметної розмови є. Тут немає якогось такого глухого тупика, з якого не можна вийти.
Без нової архітектури безпеки війна не припиниться
– Той же Арахамія при цьому сказав, що після Абу-Дабі є хороший імпульс, щоб знайти рішення до Нового року. Яке це може бути рішення, крім гуманітарного треку?
– Я б не був таким оптимістичним стосовно того, що до Нового року щось буде. Але те, що будуть ще кілька раундів переговорів, – це факт. Можливо, навіть перемир'я, можливо, нові місії по евакуації будуть. Але це не означає закінчення війни. Це означає, що переговорний процес рухається в бік пошуку модусу вирішення існуючих проблем на шляху до припинення бойових дій.
- Окрім геополітичних тем, в Абу-Дабі обговорювали енергетичне перемир'я та безпеку судноплавства в Чорному морі. Наскільки реально досягнути домовленостей на цю тему з Росією, бо ж Путін саме розраховує на зиму, аби схилити Київ до прийняття його вимог?
– Я думаю, що це буде вирішуватись в комплексі. Тому що енергетичне перемир’я – це питання і безпеки російських НПЗ. Вони зацікавлені в цьому, але в них є більший запас міцності, ніж у нас. Зараз ми лише 13% їхньої нафтопереробки порушили. Це критично, але це не питання виживання всієї російської нафтової галузі.
А для нас це питання виживання – руйнування енергосистеми, тепломереж, води тощо у великих мегаполісах. Тому для нас досягнення енергетичного перемир'я архіважливе. І росіяни це добре розуміють. Тому я тут більш обережний відносно прогнозу, що це вдасться зробити. А от зернове перемир'я цілком може бути. Наскільки я чую від турків, вони активно це лобіюють. В них є аргументи, які вони використовують практично на росіян.
– Зараз виглядає все так, наче США та Росія хочуть підмінити конкретну мирну угоду питаннями загальної безпеки в Європі. Що це дає Україні і чи дає взагалі?
– Я сказав би так, що вирішення питання війни і миру в Україні можливе тільки тоді, коли з'явиться образ нового світопорядку. Тільки тоді, коли буде намічено рух до нової системи стримування та противаг у світі і в Європі, тільки тоді можливе у нас закінчення війни. До тих пір війна буде продовжуватися різними способами з різною інтенсивністю. І це не змінить ні заморозка фронту, ні припинення активних бойових дій.
Для формування нового глобального світопорядку росіяни просувають власне бачення. І ігнорувати це не має сенсу, бо це буде глухий кут. Тому, як на мене, Україна має бути також учасником розмов про безпеку в Європі і світі. Києву потрібно продовжувати шукати партнерів в Європі, пропонувати різні варіанти безпекових конструкцій. За межами НАТО, в контексті НАТО, в контексті Європейського оборонного периметра, об'єднання військово-промислових комплексів з європейськими країнами, активна взаємодія з скандинавськими країнами та Британією в цьому питанні.
Чи втримає Україна 800-тисячну армію в умовах замороженої війни
– Росія в рамках цієї нової архітектури безпеки вимагає виведення військ НАТО зі східного флангу Альянсу в Європі, з Польщі наприклад. У минулому США відхиляли ці вимоги, а тепер погодились – це знову поступка агресору?
– Ні, бо Трамп завжди виступав за зменшення кількості американських військ в Європі, це його теза ще з першої каденції президентства. Тому тут росіяни просто використовують те, що Трамп уже говорив, і тиснуть на це. Поки Трамп - президент, це значний ризик.
– Чи погодиться на цю нову архітектуру безпеки власне сама Європа, знаючи, що обіцянки Путіна нічого не варті?
– Європа може погодитися на це, що вона буде стояти перед екзистенційним вибором. Зараз Європа все ж таки намагається чинити спротив гібридній агресії Росії. Вона перебудовується, нарощує мілітаризацію своєї економіки. Вони шукають варіанти захисту, побудови власних оборонних і військових потужностей. І навіть якщо до влади в країнах Європи прийдуть популісти, то це не означає, що вони знімуть це з порядку денного.
А з іншого боку, виведення американських військ з Європи від самої Європи мало залежить. Це буде суверенне рішення американців, крок Трампа. Він на це абсолютно готовий. А це створює безпековий ризик для Європи. Бо тоді можуть постати питання: чого ж тоді варте НАТО як Альянс, чи взагалі варто говорити, що парасолька НАТО від когось захищає? Ба навіть більше, може, є сенс перейти до нових форматів безпекової взаємодії, де може місце бути для України, наприклад.
– В рамках цієї нової архітектури безпеки США та України зараз обговорюють аналог 5-ї статті НАТО (без вступу до Альянсу) по фінансуванню Заходом утримання 800-тисячної української армії на 10 років. Це реальний запобіжник від нової війни?
– Якщо таке рішення пройде через ратифікацію парламентами західних країн, то це може бути принаймні якоюсь гарантією, яку можна прийняти Києву. З іншого боку, вісімсот тисяч... Тут в мене виникають питання стосовно такої армії, її утримання, функціонування. І це питання не американської чи європейської підтримки. Це питання наші, внутрішні. Чи зможемо ми в ситуації відсутності активних бойових дій утримувати довгий час армію у вісімсот тисяч? Я кажу про утримання людей, про мобілізацію, демобілізацію. Головне тут те, чи захоче українське суспільство жити в умовах постійних загроз війни?
– А хіба нам є з чого вибирати, Росія завжди буде нашим агресивним сусідом?
– Так, але не варто скидати з вагів капітулянтські настрої в Україні. І вони будуть рости, якщо не буде просвіту в переговорах, якщо згорнуть гуманітарний кейс. Це якраз і викличе зворотний ефект у вигляді капітулянтських настроїв, які вже зараз проявляються.
– Головний мотив тиску Трампа на Україну – треба йти на поступки Росії, щоб прихилити її до переговорів. Але історія однозначно доводить, що будь-які поступки агресору потім незмінно викликають нову агресію з його боку. Чому Трамп так вперто не хоче на це зважати?
– Він просто не мислить такими категоріями: агресор, поступки... Він мислить категоріями інтересів, як він це бачить. Для нього не існує якогось абсурдного зла у вигляді Путіна. Для нього існує незручний переговорник, з яким можна мати справу. Трамп вже давно для себе нормалізував Путіна, він готовий з ним розмовляти, зустрічатися, він рукопожатний для Трампа. Тому апелювати до цього немає ніякого сенсу, як і до МАГА-спільноти. Вони так не мислять. Це може бути апеляцією до глобалістів, до демократів чи традиційних республіканців, для яких міжнародні цінності ще мають якесь значення. Тому, коли я бачу подібні заяви з боку наших політиків, то це заяви в пустоту.
"Трампізм" прийшов надовго, і це тренд, який не пов'язаний з самим Трампом
– Ще одна слабкість американської позиції в тому, що вони вмовляють Путіна (Кушнер та Віткофф), аби той дозволив долучитися до переговорів по Україні європейцям. Цим вони відверто підтверджують зверхність його позиції і орієнтацію виключно на його ультиматуми?
– Тут також нічого дивного немає. Бо Європа сама по собі нездатна бути суб'єктом переговорів, і це єдиний спосіб долучити її до них.
– Чому, адже ключові європейські столиці зафіксували досить жорстку позицію стосовно Москви?
– Тому що вони не можуть виробити єдину позицію в українському питанні. Вони декларують позицію, але по факту її немає. Є особлива позиція в Словаччини, Чехії, Угорщина відверто блокує кластери для вступу Києва в ЄС. Є заяви інших країн Європейського Союзу про неготовність підтримувати того ж самого канцлера ФРН Фрідріха Мерца, який закликає посилити фінансування України. Тобто в питанні переговорів Європейський Союз не суб'єктний.
Вони не здатні значно збільшувати оборонні витрати, суттєво посилити мілітаризацію власної економіки. Вони слабкі, і в них лише є економіка та гроші. Тому, відповідно, ними, в поняттях Путіна та Трампа, можна нехтувати.
– Британці тут більш рішучі, вони зараз флагман допомоги нам?
– Так, Британія має куди більший вплив. Вона намагається виступати посередником між європейцями та американцями. До позиції Лондона прислухається навіть Трамп. Але Британія сама зараз знаходиться в політичній турбулентності. В них такі часті зміни прем’єрів, і зараз вони знову знаходяться перед загрозою нових дострокових виборів.
У них зростає процент підтримки популістів партії Найджела Фараджа. А ці "товариші" взагалі виступають проти участі Британії в континентальній політиці і підтримки України. Вони більше виступають за внутрішню політику і економіку і зорієнтовані на боротьбу з міграцією. Тому робити ставку на Британію, що вона може якимось чином суттєво вплинути на суб'єктивізацію Європи, – не варто. Але те, що Британія може з європейцями брати участь в перемовинах, і в них є свої кандидати на переговорників з росіянами – це факт.
– Володимир Зеленський заявив, що це не його робота - "робити Трампа щасливим", його робота – захищати свою країну. Поступово, не в лоб, але він переконує світ, що не потрібно всім рівнятися на забаганки Трампа, це спрацює?
– Вже зараз ми можемо говорити про чергове загострення стосунків. На Банковій, напевне, вважають, що пересидять Трампа. І що вже з січня 27-го року (коли почне діяти новий Конгрес з демократичною більшістю) Трамп стане "кульгавою качкою" і що демократи будуть його відтискати і не давати ухвалювати негативні для України рішення. Але це теж певна ілюзія, тому що серед демократів зараз також популярні ліві погляди на Україну.
Частина з них відверто непроукраїнсько налаштовані і виступають за зменшення бюджетів, за неучасть американців в збройних конфліктах, за діалог з росіянами. Тому я б не очікував би, що демократична більшість в Конгресі, ба навіть демократичний кандидат-президент, коли переможе, то суттєво перегляне позицію Сполучених Штатів.
Тут головна суть у тому, що "трампізм" прийшов, і він прийшов надовго. Це великий тренд, який не пов'язаний із самим Трампом. З цим доведеться мати справу. А стосовно того, що не треба намагатися робити Трампа щасливим, то дійсно, всі забаганки Трампа не варто виконувати. Але треба розуміти, що в США зовнішня політика – це виключно прерогатива президента, і демократичній більшості в Конгресі її важко буде коригувати. Тому, знову ж таки, не варто надягати рожеві окуляри, з Трампом доведеться мати справу до кінця його каденції.
