Зустріч Зеленського та Путіна: яка країна і чому буде психологічно комфортною для обох
Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що готовий до особистої зустрічі з російським диктатором Володимиром Путіним. Москва, хоч і не безпосередньо, теж схильна розглядати такий варіант. Головний камінь спотикання – місце зустрічі двох президентів. У Путіна наполягають на Москві, а Володимир Зеленський категорично відкидає цей варіант.
Журналіст Коротко про вивчав карту світу і розбирався в тому, які локації можуть стати компромісними для зустрічі.
Москва як пастка: чому Зеленський відповідає "тільки на ракеті"
Оцінюючи можливість особистої зустрічі, Путін заявив: "Якщо Зеленський готовий, нехай приїжджає до Москви". Пропозиція цієї локації обумовлена цілим комплексом чинників - від цинічної тактики зриву переговорів до особистих страхів російського диктатора.
Президент України чудово розуміє ці хитрощі і на запитання журналістів на Генасамблеї ООН "коли до Москви?" відповів "тільки на ракеті", маючи на увазі українські удари по столиці агресора. Зеленський категорично відкидає цей майданчик, наголошуючи: "Для мене абсолютно неможливо зустрітися з Путіним у Москві. Це було б те саме, що зустрітися з Путіним у Києві. Я з таким же успіхом можу запросити його до Києва, нехай приїжджає".
Перший розрахунок Кремля полягає у затягуванні процесу. Сам Зеленський ще восени 2025 точно описав цю пастку, зазначивши, що для зриву зустрічі достатньо запросити його до Москви. Висуваючи наперед неприйнятну умову, Кремль імітує готовність до діалогу перед Дональдом Трампом, але гарантовано блокує сам саміт.
Другий розрахунок – отримати пропагандистську картинку капітуляції. Візит президента країни, що воює, до столиці агресора виглядає як поїздка прохача на уклін і визнання поразки. Також позначаються і особисті фобії Путіна, адже він уникає країн із юрисдикцією МКС та місць, де не контролює безпеку на 100 відсотків.
У Києві вказують і на те, що неможливо вести переговори у столиці країни, яка прямо зараз завдає ракетні удари по українських містах. Будь-які обіцянки Кремля сприймаються як пастка. В українському суспільстві проводять пряму аналогію з придушенням Угорського повстання 1956 року, коли радянське керівництво запросило угорську делегацію на переговори під гарантії недоторканності, але на зустрічі заарештувало її членів.
Туреччина та арабські монархії: майданчики, зручні обом
Реальним варіантом може бути столиця Туреччини Стамбул. Для Путіна це комфортний майданчик завдяки довірчим особистим стосункам із Реджепом Тайіпом Ердоганом та відсутності в Анкари зобов'язань перед МКС. Для Кремля Туреччина є символом "незахідного" багатополярного світу та відсиланням до стамбульських домовленостей весни 2022 року, які Кремль вважає своєю дипломатичною базою.
Для України це також цілком прийнятний варіант. Президент Ердоган послідовно підтримує територіальну цілісність України, а Туреччина вже виступала успішним посередником у зерновій угоді та великих обмінах полоненими.
Ще однією можливою локацією зустрічі можуть стати країни Перської затоки (ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар). Найбільш нейтральне в ідеологічному плані середовище. Арабські монархії не читають лекцій про демократію, не ратифікували Римський статут МКС і забезпечують найвищий рівень конфіденційності та фізичної охорони. Зустріч тут сприймається Путіним як ділова розмова у клубі рівних собі.
Для Зеленського це також комфортна дипломатична зона. Саудівська Аравія приймала саміти за українською формулою миру, а ОАЕ та Катар регулярно виступають посередниками у поверненні українських дітей та військовополонених. Для Зеленського це шаноблива, неворожа територія із високим рівнем організації.
Європа та Флорида: варіанти можливі, але малоймовірні
У Європі місцем зустрічі могли б стати Австрія (Відень) чи Швейцарія (Женева). З погляду історичного символізму, ці країни викликають у Путіна ностальгію за часів Холодної війни, коли лідери СРСР і США вирішували долі світу в нейтральній Європі (наприклад, саміт у Женеві 2021 року). Проте 2026 року цей варіант викликає у нього сильний дискомфорт. Обидві країни приєдналися до санкцій ЄС, а їхній юридичний статус щодо ордера МКС створює для Кремля неприйнятні ризики безпеки та логістики (необхідність прольоту через повітряний простір країн НАТО).
А для України це найбільш природне та комфортне середовище. Тут Володимир Зеленський почувається частиною єдиного європейського простору, оточений політичною підтримкою та перебуває у правовому полі, де працюють міжнародні інститути. Тому це місце і є неприйнятним для Путіна.
Постпред України при ООН Андрій Мельник згадав також Флориду і Саміт G20, який очікується там. Психологічно це прийнятно для Путіна, але лише як частина великої угоди з Дональдом Трампом. Приліт у США тішить самолюбство Путіна як повернення до вищої ліги світової політики, але зустріч із Зеленським там можлива для нього лише як "побічний елемент" російсько-американського саміту.
Для Зеленського це також був би високий рівень дипломатичного комфорту завдяки прямій участі американської адміністрації у ролі модератора та гаранта. Якби не одне "але". Присутність президента США за столом переговорів знімає для Зеленського психологічний тиск формату "віч-на-віч" і переводить розмову в площину конкретних гарантій безпеки. Але з іншого боку, тут є небезпека того, що до тиску Путіна на Зеленського може приєднатися і Трамп, який має незрозумілу слабкість щодо російського диктатора.
Локації для зустрічі є, потрібне лише бажання Путіна
У сухому залишку реальних варіантів залишається не так багато. Європа (Австрія, Швейцарія) та пострадянський простір (Москва, Мінськ) взаємно виключають одне одного. Європейські майданчики заблоковані страхами та юридичними обмеженнями для Путіна, а російські та білоруські – принципово неприйнятні для Зеленського.
Отже, найімовірнішим компромісом можуть стати столиці країн Перської затоки (Абу-Дабі чи Ер-Ріяд). Це єдині місця у світі, де жоден із лідерів не почувається в гостях у союзників опонента. Для Путіна тут знято питання особистої безпеки та ордера МКС, а для Зеленського – питання протокольного приниження. Саме тому переговори делегацій в Абу-Дабі стали основним робочим майданчиком осені 2026 року.
Запасний євразійський варіант - Туреччина. Вона ідеально підходить для швидкої організації саміту з погляду логістики, але вимагає балансування амбіцій самого Ердогана, який захоче забрати головні миротворчі лаври США. Але всі ці варіанти можливі лише за наявності головного чинника - реального бажання Путіна розпочати переговори. Якщо він не прийме навіть ці локації, то це означатиме, що всі розмови "про мир" - лише прийом, щоб затягнути війну.
Думка експерта
Володимир Фесенко, політолог:
- Очевидно, що ні Москва, ні Мінськ не можуть бути місцем зустрічі. Інші країни – араби чи турки – можливо. Але зараз дуже передчасно оцінювати навіть ці локації з двох причин.
По-перше, Путін не хоче домовлятися та зустрічатися із Зеленським. По-друге, він не хоче домовлятися про припинення війни взагалі. Є лише ідея, яку Зеленський висловлює вже півтора року, і я не розумію чому.
Уявімо, ось вони зустрінуться - і що? Двоє людей, які щиро і дуже сильно ненавидять один одного, про що навіть Трамп постійно говорить. Вони що - можуть домовитися? Будь-який психолог скаже, що це неможливо. Їм важко не те що розмовляти між собою - я не впевнений, що вони один одному руку подадуть. Тим більше, домовлятися з територіального питання.
Раніше Зеленський вважав так: якщо він зустрінеться з Путіним у присутності Трампа, той побачить, що Путін не хоче домовлятися, призупинить підтримку Путіна і підтримуватиме Україну. Тепер очевидно, що це не спрацює. І бажання Зеленського зустрітися з Путіним сам російський диктатор сприймає як вияв слабкості українського президента. Адже на переговорах та зустрічі наполягає саме Зеленський.
