Космічні війська України: чим займеться новий вид ЗСУ
Верховна Рада України 9 листопада 2026 року ухвалила законопроєкт про створення Космічних сил у складі ЗСУ. Таким чином "військовий космос" в Україні, як у США та Китая, юридично оформлюється як повноцінний, самостійний вид Збройних Сил - нарівні із Сухопутними військами, Повітряними та Військово-Морськими силами. Які завдання вирішуватимуть Космічні сили і чому вони такі важливі для України під час війни – у матеріалі Коротко про.
Для чого потрібні свої Космовійська
Причиною та поштовхом до створення Космовійськ України стали нові виклики безпеки, які виникли в російсько-українській війні. Один із авторів законопроєкту, депутат Федір Веніславський, прямо пов'язує це із застосуванням Росією балістичних ракет (зокрема системи "Орєшнік"), чия траєкторія польоту виходить у ближній космос - на висоту понад 100 км. Звичайна ППО контролює висоту до 30-40 км. Щоб ефективно фіксувати та перехоплювати такі загрози до поділу бойових блоків, потрібен контроль орбітального простору.
Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту, Космовійська створюються під конкретні завдання. Вони необхідні для власної системи раннього попередження. Україна має миттєво фіксувати пуски ворожих ракет зі старту на території супротивника через супутникові радари. Це прибирає залежність від інформації союзників.
Крім того, Космовійська потрібні для знищення засобів ракетно-космічного ураження. І тому ведеться розробка систем для кінетичного перехоплення балістичних цілей на орбітальній висоті. Не варто забувати і про забезпечення ЗСУ даними глибокої супутникової розвідки.
Заміна Starlink/Starshield вітчизняними аналогами
Не менш важливе завдання – створення замінника Starlink/Starshield. Створення Космічних сил безпосередньо вирішує питання стратегічної автономності України у сфері зв'язку та БпЛА.
Крім цього, одним із головних завдань нових військ стане розгортання національної захищеної системи супутникового зв'язку. Фундамент уже закладено: наприкінці жовтня 2026 року українська компанія Himera спільно з датською GomSpace успішно вивела на орбіту перший тестовий апарат Obria nano (запуск відбувся у рамках місії SpaceX Transporter-18). Це початок масштабного проєкту зі створення суверенної автономної мережі, яка в перспективі має налічувати близько 245 наносупутників та працювати під повним контролем українських військових операторів.
Технічний потенціал Україна має
Україна – не новачок у цій сфері. У нас є потужний науково-інженерний, виробничий базис та наземна інфраструктура управління космічними апаратами.
Україна не створює космічні сили з нуля, а збирає розрізнені елементи в єдиний кулак. Ключовим елементом є Національний центр управління і випробувань космічних засобів (НЦУВКЗ), що входить до структури Держкосмосу. Його фахівці вже вміють брати, обробляти та розподіляти супутникові дані для ГУР та Генштабу.
У Міноборони вже функціонує Управління космічної політики, а у Генштабі ЗСУ – Центральне управління космічної підтримки. Тобто "мозковий центр" та нормативна база для нових військ уже готуються.
Україна вже має досвід управління суверенними (або квазісуверенними) об'єктами. Крім запущеного наносупутника Obria Nano, ЗСУ активно використовують так званий "народний супутник" ICEYE, викуплений фондом Притули на пожертвування українців. Досвід роботи з радарними (SAR) знімками ICEYE дозволяє військовим аналітикам бачити крізь хмари та вночі, скорочуючи час аналізу цілей до хвилин.
До того ж наша країна має потужну технічну базу - Конструкторське бюро "Південне" та завод "Південмаш" історично створювали ракети-носії (наприклад, щаблі для європейської ракети Vega та американської Antares).
Космос коштує дорого
Проєкт створення Космовійськ має і свої проблемні зони. Найочевидніше - це фінанси. Створення мережі із сотень супутників зв'язку оцінюється в сотні мільйонів євро. За умов, коли бюджет України критично залежить від фінансової допомоги західних партнерів, виділення таких коштів на проєкти з горизонтом реалізації у 3–5 років стане найважчим викликом.
Друга проблема - це відсутність власного космодрому. Тут Україні доведеться залежати від закордонних майданчиків (SpaceX у США, полігонів у Куру чи космодромів союзників у ЄС). Якщо політична кон'юнктура на Заході зміниться, то українська космічна програма може стати на паузу.
Наступний чинник ризику - Росія чудово знає, де є промислові потужності України. Той же "Південмаш" у Дніпрі та інші оборонні підприємства космічного сектора регулярно зазнають масованих ударів. Будувати високотехнологічне виробництво супутників чи протиракетних систем екзоатмосферного перехоплення за умов постійних прильотів - завдання екстремальної складності. Частину виробництва доводиться переносити під землю чи релоцювати до зарубіжних країн.
Слід враховувати фактор часу. Закон у Раді взяли за основу, але Космічні сили не з'являться від натискання пальців. За оцінками депутатів, після фінального голосування близько року піде лише на створення командування, штабу та перших практичних контурів управління. Повноцінний, боєздатний вид військ із своїми робочими орбітальними інструментами сформується за сприйнятливих умов через 3–5 років. Для поточної гарячої фази війни це дуже тривалий термін.
Нівелювати ці загрози Україна може за рахунок глибокої інтеграції до технологічних хабів ЄС та перенесення стратегічного виробництва супутників на підземні заводи чи майданчики країн-партнерів. Фінансовий дефіцит та залежність від космодромів частково закриваються завдяки грантам та цільовим оборонним програмам коаліції союзників (включаючи Польщу та Данію). Фактор часу та бюрократії компенсується залученням гнучкого українського MilitaryTech-сектору, який уже вміє швидко масштабувати софт та системи керування без участі важкої державної машини.
До речі
У кого є свої Космовійська
Сполучені Штати мають найбільш структурно оформлені космічні війська. Космічні сили США (USSF) було створено у грудні 2019 року при адміністрації Дональда Трампа. Це цілком самостійний та незалежний вид Збройних сил: у них свій головнокомандувач, свій бюджет, своя форма та своя академія. Бюджет обчислюється десятками мільярдів доларів, а під управлінням знаходиться найбільше у світі угруповання військових та розвідувальних супутників.
У Китаї створено аерокосмічні сили Народно-визвольної армії Китаю (PLA Aerospace Force) як окремий самостійний рід військ нарівні з Кіберсилами. Китай є головним конкурентом США, активно розвиваючи лазерну протисупутникову зброю наземного базування, системи радіоелектронної боротьби та власну низькоорбітальну навігацію.
У РФ самостійні Космічні війська існували у періоди 1992–1997 та 2001–2011 років. Однак у 2015 році вони втратили свою повну незалежність та були влиті до складу об'єднаного виду військ – Повітряно-космічних сил (ВКС РФ). Сьогодні це рід військ усередині ВКС. Угруповання включає системи супутникової розвідки, раннього попередження про ракетний напад, управління системою ГЛОНАСС та протисупутникові комплекси ("Нудоль").
Франція офіційно перейменувала свої ВПС на Повітряно-космічні сили, створивши всередині них Космічне командування (Commandement de l'Espace).
Іран також має виділені Військово-повітряні та Космічні сили КВІР (з 2020 року), які запускають власні розвідувальні мікросупутники.
Великобританія, Австралія, Індія, Німеччина створили космічні командування (Space Commands). Це міжвидові військові центри, які координують використання супутників та протидію орбітальним загрозам спільно зі своїми ВПС та розвідкою.
По суті, запускаючи свої Космічні сили, Україна йде за найрадикальнішою американською та китайською моделлю - виділяючи космос в окремий незалежний оборонний інститут.
