Володимир Фесенко: Гончаренко точно не «консерва» Москви, але зараз грає на руку Кремлю
Скандальна заява і т. зв. мирний план народного депутата Олексія Гончаренка викликали гостру реакцію у вітчизняному політикумі і навіть коментар президента Володимира Зеленського. Що це насправді: популістська акція окремого політика чи відображення реальних настроїв й інших українських політиків та суспільства? Наскільки поширені подібні думки та хто за ними стоїть, журналіст Коротко про розпитав політолога Володимира Фесенка (розмова відбулась всього за декілька годин до заяви ЄС про виключення Олексія Гончаренка з фракції).
В Україні формується розкол між «партією миру» та «партією перемоги»
Політолог Володимир Фесенко. Фото: kanaldim.tv
- То що це, популізм окремо взятого депутата чи дійсно такі настрої є у політикумі і суспільстві?
- Популізм з'являється там, де є настрої, на те він і популізм. Так, у певної частини українського суспільства є певний запит на «мир понад усе». До останнього часу домінував воєнний популізм - війна до переможного кінця, жодних домовленостей з Росією і так далі. Вони домінували і також залишаються.
А зараз різні причини (затягування війни, ескалація з боку Росії, масовані удари по Києву), безумовно, вплинули на настрої частини суспільства. І Гончаренко це уловив. Раніше, десь в 2024 році, була тільки втома від війни. В 2025 році були сподівання на Трампа, на мирні переговори, які не спрацювали, не виправдалися. І тому зараз у частини нашого суспільства виникла депресія. За даними соціологів, у нас є від 15 до 30 відсотків, які згодні на «мир будь-якою ціною» та на поступки Росії.
Тому Гончаренко, а він досвідчений і дуже амбітний політик, тут шукає свою самостійну роль. Він вже приблизно два роки, а особливо останнім часом виступає з різними заявами-заграваннями саме з тією частиною суспільства, яка хоче припинення війни. Він веде активну роботу проти ТЦК, він єдиний депутат Верховної Ради, який вже близько року, хто голосує проти продовження воєнного стану. Я думаю, що Олексій відчув запит на мир в частини суспільства і вирішав очолювати цю хвилю, стати лідером «партії миру».
- Хто, крім нього, в нашому політикумі зараз притримується таких поглядів?
- Це мер Харкова Ігор Терехов. Тут я нагадаю показову історію, яка сталася практично одночасно з заявою Гончаренка. 1 жовтня вийшла стаття Валерія Залужного, де він засудив та розкритикував бізнесовий підхід до завершення війни, який проповідує президент США Дональд Трамп. І там був скепсис стосовно того, чи можна зараз, в нинішній геополітичній реальності, домовлятися з Росією, яка явно не хоче домовлятися.
А Терехов відповів на цю статтю критикою Залужного. Він фактично почав критикувати Залужного за те, що він хоче продовження війни. Так що зараз дві найбільш помітні фігури з умовної «партії миру» – це Терехов і Гончаренко. Я думаю, що є і інші, які просто чекають і не висловлюють свої думки.
- Гончаренко позиціонує себе як представника «партії миру», а це автоматично означає, що є «партія війни»? А це вже дуже схоже на риторику Москви про «київську хунту», яка не хоче миру.
- «Партія війни» - в Кремлі. А в Україні, безумовно, є різні табори. У нас є умовно «партія миру» і «партія перемоги», яка вважає неможливими переговори з Москвою. У тої і другої приблизно по 20-30 % підтримки. Тому рахуйте умовно: десь чверть населення підтримує умовну «партію миру», інша чверть – «партію перемоги». А інші 50% - це люди, які хочуть завершення війни, але НЕ підтримують мир будь-якою ціною.
Гончаренко на рівні інстинктів відчуває зміну настроїв і політичну кон'юнктуру
- А може бути, що Гончаренко - це глибоко законспірована «консерва» Москви, такий собі «політичний дрон-ждун» який чекав часу, щоб «вистрілити»? Не варто забувати і про його політичний бекграунд - він же сам був 9 років членом Партії регіонів, а його батько Олексій Костусєв був одним із «стовпів» цієї проросійської сили.
- Я скептично до цього ставлюся. Я чудово знаю всю цю історію і можу вам сказати, що у Олексія був конфлікт з батьком. Костусєв йому політично трошки допомагав у певний період, а потім склалася класична мелодраматична історія конфлікту батьків і дітей. Коли син хоче перевершити батька і обирає інший політичний шлях, політичну кар'єру, щоб позмагатися з батьком, який кинув родину, кинув свою дитину.
Я Олексія Гончаренка давно знаю, з 2010 року. Нагадаю, що він був членом самої проросійської української партії його батька – «Союз», яка потім приєдналася до Партії регіонів. І приєднання до Партії регіонів у Гончаренка було чисто кон'юнктурним рішенням.
Але коли в 2014 році почалась окупація Криму, у нього відбувся політичний злам в сторону патріотичної позиції. Відходити від "регіоналів" Гончаренко почав ще раніше, від початку Майдану. А після поїздки до Криму та зустрічі там з Порошенком Гончаренко вже став його союзником.
Тому він не «консерва» Москви, він «політична тварина» по Арістотелю, яка просто на рівні інстинктів відчуває зміну настроїв і політичну кон'юнктуру. Мені здається, що саме це характеристика Гончаренка. Та й він сам не приховує власних амбіцій.
І питання лише часу, коли він почне власну політичну кар'єру. Зараз, я думаю, це, можливо, початок. Зокрема зверніть увагу на те, що він почав створювати "Гончаренко-центри". Не "центри Порошенка" чи "Європейської солідарності", а саме "Гончаренко-центри". А це вже бренд. І якраз зараз висування мирного плану - це теж брендування власного імені в контексті миру, мирних переговорів і так далі. Це заявка на самостійну політичну роль. Тому - ні, він не «консерва», він грає на себе, хоча, звісно, багато хто його звинувачує в проросійськості. Я думаю, що це велике спрощення.
- Але ви не будете заперечувати, що його заява прозвучала дуже вчасно… для Москви. Зараз мова йде про тристоронню зустріч України, США та Росії, нас чекає важка зима, під яку Путін накопичив дуже багато балістичних ракет, потрібно лиш посилення психологічного та морального тиску на Київ. І тут якраз і «вигулькнув» Гончаренко зі своєю заявою.
- Те, що все збіглося, це факт. У мене спочатку навіть була версія, що це просто нервовий зрив. Але ні, Гончаренко вже давно відпрацьовує роль миротворця, що він проти війни. Тому він вирішив для себе, що зараз влучний час. Він бачить змінний настрій людей і вирішив, що треба скористатися цими настроями, які зараз формуються. Інших претендентів на цю роль, крім нього та Терехова, немає.
І саме це використовується як аргумент в підозрах щодо Гончаренка. Тому я тут можу повністю погодитись, що саме такого ефекту чекають в Москві. Що в Україні мають з'явитися політики, які будуть виступати за мир на умовах Росії. В цьому сенсі, на превеликий жаль, дії Олексія Гончаренка певною мірою відповідають інтересам Росії.
План Гончаренка - це компіляція з мирного плану Трампа
- Знову ж таки, в «мирному плані» Гончаренка прописане часткове зняття санкцій з Росії…
- І що? Нагадаю, що поступове зняття санкцій з Росії - це один із пунктів в мирному плані Трампа. Взагалі в так званому «мирному плані» Гончаренка нема нічого нового, це компіляція. Там йде мова про енергетичне і морське перемир'я. Так, ідея енергетичного перемир'я обговорюється ще з початку року. Всі про це знають, що ідея енергетичного перемир'я обговорюється саме з подачі американців. І Олексій ставить на перший план цю ідею.
Далі йде морське перемир'я - воно також зараз обговорюється, а Туреччина просуває цю ідею вже декілька місяців. По інших пунктах плану Гончаренка ви знайдете, що всі ці ідеї вже використовувалися. Це не ідеї Гончаренка, це ідеї адміністрації Трампа, і Олексій хоче сподобатись американському президентові. У нас зараз низка політиків грають на те, щоб сподобатись Трампу, щоб американці зробили ставку саме на них.
- Президент Зеленський прозоро натякнув, що Гончаренко грає на руку Москві…
- Добре, що відреагував, це логічно. Він дистанціювався, засудив. Це відповідає нашій офіційній переговорній позиції. Зеленський добре розуміє, що зараз заявляти про поступки Росії – це провал в переговорах, бо послабить нашу переговорну позицію, а не посилить. Тут я з ним повністю погоджуюсь.
Чи є шанс у «людини миру» увійти до вищої ліги політики?
- Як і чи взагалі буде коригувати свої дії влада, Зеленський з урахуванням того, що Гончаренко вербалізував погляди «партії миру»?
- Напряму - ні. Але зважати доведеться. Зеленський буде дивитися, як суспільство буде реагувати на «мир понад усе». Окрім того, у Зеленського є свій «філіал» «партії миру», це, як я вже казав – мер Харкова Терехов. Це «філіал» Зеленського тільки з розрахунком на російськомовних виборців і на миротворчу позицію.
Але в чому для Зеленського є певна проблема? З одного боку, він дійсно звик реагувати на суспільні настрої. Але на відміну від Гончаренка веде офіційні переговори. Відповідно, він не може публічно казати про мир на основі поступок. Якщо ти публічно, заздалегідь будеш висувати тезу про поступки, то все, ти програв. Від тебе будуть вимагати ще більших поступок. І Зеленський це розуміє.
Він же теж досвідчений політик, зокрема і в переговорах. У нього є емоції, помилок багато, але тут я думаю, що він поводиться правильно. Він не робить якихось заяв, не лунає теза про поступки Росії, але якщо він відчує, що суспільство може підтримати певні поступки, тоді в переговорах Зеленський теж може це врахувати.
- Ви сказали, що Гончаренко може стати лідером умовної «партії миру». Чи зможе він скласти конкуренцію таким рейтинговим фігурам, як сам Зеленський, Залужний, Буданов, Федоров, Білецький на майбутніх виборах, стати рівноцінним їм конкурентом?
- Хочу нагадати, що коли починалася президентська кампанія 2019 року, багато хто всерйоз не сприймав Зеленського. Він був дуже популярний, вся країна його знала, але як кандидата в президенти його не сприймали всерйоз, аж до березня 2019 року.
Я скажу, де є мінуси і проблеми Гончаренка для того, щоб він розпочав свою гру. По-перше – він не нова людина в українські політиці…
- Яка має сумнівний бекграунд…
- Саме так. І друге не менш важливе – для багатьох виборців він людина Порошенка. І це два основних обмеження для зростання його особистого рейтингу. В нього зараз є 2% рейтингу, і це навіть не друга, а третя ліга президентських перегонів, ледь більше, ніж у Арестовича. Але я не виключаю, що його теперішнє позиціювання як «людини миру» може вплинути на його рейтинги в сторону збільшення.
