Навіщо російський диктатор їде до Сі Цзіньпіна в Бішкек: Кремлю потрібна допомога, Пекіну — вплив
Путіну потрібен союзник у війні проти України. Сі шукає партнерів у грі проти США. Обидва підтримують Іран. Які ще закулісні ігри вестимуть у Бішкеку 31 серпня — 1 вересня на саміті ШОС, і навіщо великим країнам Центральна Азія — збирали відповіді в Коротко про.
У Бішкеку (Киргизстан) 31 серпня — 1 вересня зберуться лідери країн, які в рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС) явно протиставляють себе Заходу. Це Сі Цзіньпін, Володимир Путін, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Ірану Масуд Пезешкіан. До них додадуться лідери Туреччини Ердоган та Вірменії Пашинян. Які інтереси переслідують головні гравці саміту.
Путін уже став молодшим партнером Китаю
Як говорила жінка з косою — «все пропало». Wall Street Journal прямо пише: Путін знову повертається до Сі, тому що вплив Росії руйнується. Поки Москва переживає удари по енергетиці та економічні обмеження, Китай виходить із глобальних потрясінь сильнішим.
Для російського диктатора саміт — також можливість показати, що країна не ізольована. Кремль готував серію двосторонніх зустрічей: із Сі, з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном, з Моді та іншими. За даними RFE/RL, Путін хоче закріпити образ Росії як противаги Заходу та утримати Центральну Азію у своїй орбіті через ШОС, ОДКБ та Євразійський економічний союз.
Особлива увага — газу. На полях обговорюється проєкт «Сила Сибіру-2», який має постачати до Китаю до 50 млрд кубометрів на рік через Монголію. Для Москви це спосіб компенсувати втрати європейського ринку. Росії потрібен новий великий покупець, але Китай не поспішає погоджуватися на російські умови. Пекін може чекати, торгуватися за ціну та обирати, скільки російського газу йому справді необхідно.
Аналітики Al Jazeera зазначають: Путін і Сі традиційно використовують ШОС, щоб просувати ідею «багатополярного світу». Але за гучними заявами дедалі помітнішою стає асиметрія. Росія потребує китайських ринків, технологій та політичної підтримки сильніше, ніж Китай — російських.
Завдання Сі: економіка та вплив на «задньому дворі» Росії
Китай приїжджає до Бішкека з позиції сили. Сі Цзіньпін одразу після прибуття назвав відносини з Киргизстаном «золотим періодом». Пекін активно просуває інфраструктурні проєкти: залізницю Китай — Киргизстан — Узбекистан, торговельні та цифрові ініціативи.
President Xi Jinping just arrived in Bishkek to attend the Shanghai Cooperation Organization Summit 2026 and pay a state visit to Kyrgyzstan.
President Sadyr Zhaparov @sadyrzhaparovkg and the First Lady warmly welcomed President Xi Jinping and Madame Peng Liyuan at the airport. pic.twitter.com/KJGizzaBBD
South China Morning Post підкреслює: для Китаю саміт — спосіб перевірити, чи зможе ШОС вийти за межі дипломатичних заяв і стати реальною економічною платформою.
Сі не рятує Росію. Він використовує її ослаблення, щоб розширити вплив у регіоні, який десятиліттями вважався російським «заднім двором». Торгівля, інвестиції, логістика — ось головна мова Пекіна. І це не лише зрозуміліше, а й привабливіше, ніж військові натяки та погрози Москви.
Трамп, Рубіо та американська відповідь
А що ж той самий Захід, проти якого дружитимуть у Бішкеку? Трамп причаївся, але стежить, не в його звичках щось віддавати, тому що він не знає, де це.
Одразу після саміту в Бішкеку державний секретар Марко Рубіо планує турне країнами Центральної Азії, повідомляє Reuters. За даними джерел, у жовтні 2026 року в Самарканді може відбутися зустріч у форматі C5+1 — США плюс Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Головні теми — критичні мінерали, рідкоземельні метали та диверсифікація поставок.
Це головна мета Трампа, яку він окреслив ще в листопаді 2025 року. Тоді він уперше прийняв у Білому домі одразу всіх п’ятьох президентів Центральної Азії. Розмови йшли про ресурси, інвестиції та «нову еру» відносин. Reuters та AP писали: Вашингтон хоче зменшити залежність регіону і від Москви, і від Пекіна, пропонуючи альтернативні економічні можливості.
Чому Центральна Азія така важлива
Регіон — як був за часів Шовкового шляху, так і залишився головним перехрестям між Заходом та Азією, між Близьким Сходом та Китаєм. Тут перетинаються енергоресурси, уран, рідкоземельні метали та нові транспортні коридори.
Після виходу американців з Афганістану та початку війни в Україні його стратегічна вага зросла. Країни регіону дедалі впевненіше грають у східну дипломатію: беруть китайські інвестиції, зберігають економічні та військові зв’язки з Росією і водночас відкриваються Заходу та Індії.
«Як каже місцеве прислів’я: „Ми носимо московські обладунки, але наше серце б’ється в Урумчі [велике найближче місто Китаю — ред.]», — наводить слова Лі Ліфаня, експерта з Росії та Центральної Азії з Шанхайської академії суспільних наук, видання Korea Times.
Вірменське питання: Путін погрожуватиме Пашиняну
Неочікувано в Киргизстані зустрінуться Путін і Пашинян, тоді як відносини країн цього року остаточно зіпсувалися. Пашинян заявив про намір найближчим часом подати заявку на членство в ЄС, а потім провести референдум. У новому урядовому документі Росія вже не називається «стратегічним партнером».
Москва відреагувала торговельними санкціями, під які потрапило все, що тільки можна — від живих квітів до коньяку. На черзі — підвищення цін на енергоносії, а Вірменія на 80% залежить від російського газу.
Раніше Путін уже прямо вимагав від Вірменії провести референдум про вступ до ЄС. Також у риториці Кремля вже звучали натяки на «український сценарій».
Однак повноцінна військова операція на кшталт «СВО» у Вірменії виглядає вкрай малоймовірною. Росія глибоко загрузла в Україні, а прямий удар по формальному союзнику по ОДКБ створив би величезні політичні ризики. Скоріше йтиметься знову про торговельні погрози.
Хоча не варто забувати, що у Вірменії розташована величезна та функціональна військова база у Гюмрі (термін оренди до 2044 року), де дислокуються від 3 до 5 тисяч солдатів, 70–75 танків Т-72, понад 140 бронетранспортерів, а на авіабазі розміщено до 18 МіГ-29.
То хто тут головний?
Саміт у Бішкеку чітко показує нову реальність. Росія шукає опору та підтвердження статусу. Китай методично нарощує економічну присутність. США повертаються до регіону через ресурси та дипломатію. Невеликі країни намагаються балансувати між усіма.
«Союз проти Заходу» між Путіним та Сі виглядає радше тактичним партнерством, ніж рівноправним альянсом. Поки що впливу значно більше у Пекіна.
«Пекін підтримує Москву політично до певної межі, але також намагається не приймати повністю російське протистояння із Заходом», — зазначає старша наукова співробітниця Chatham House Ю Цзе.
Китай, за її словами, продовжує зберігати економічні зв’язки з Європою та уникає таких дій, які можуть призвести до важких вторинних санкцій.
Тож ШОС — це не НАТО навпаки. Це партнерство двох держав, яким вигідне послаблення США, але кожна з них переслідує власні цілі. І це ще без урахування «затаєної» Індії, яка прямо не окреслює своїх цілей.
