Зеленський про жертв Голодомору: Люди, які залишалися без крихти хліба, та покоління, які залишалися без надії
Президент Володимир Зеленський взяв участь у заходах, присвячених пам'яті жертв Голодомору. Український лідер виступив із промовою, в якій нагадав, що кожної четвертої суботи листопада українці вшановують пам'ять мільйонів предків і згадують кілька найтемніших ночей ні року, ні десятиліття, а цілого століття з життя нашого українського народу.
Наводимо повний текст звернення Зеленського до українців:
"Шановні громадяни України! Дорогий народ! Щороку наприкінці осені всіх нас об'єднує важка дата. І ця четверта субота листопада для багатьох із нас справді перша. За глибиною болю та гніву одночасно. За полярністю того, що ми проживаємо цього дня. почуття втрати до втрат будь-яких почуттів У цей день ми сповнені емоцій і одночасно спустошені, ми запалюємо свічку і відчуваємо мороз по шкірі.
Цього дня ми плачемо так тихо, що стає чутно навіть наше мовчання. Цього дня ми вшановуємо мільйони наших загиблих предків та молимося за душі мільйонів померлих українців. Це День пам'яті жертв голодоморів.
День, коли ми згадуємо ніч. Декілька найтемніших ночей ні року, ні десятиліття, а цілого століття з життя нашого народу. Життя, яке складно назвати життям. Це люди, які залишалися без крихти хліба. Батьки залишалися без своїх дітей. Діти залишалися без батьків. Покоління, що залишалися без надії. І питання, які й досі залишаються без відповідей.
Яка точна кількість загиблих українців? Чи зможемо ми колись її встановити? Якої правди ми й досі не знаємо? Чи зможемо ми колись про неї дізнатися? Як могла тоді влада з усім цим жити і роками, десятиліттями приховувати злочини? Чи зможемо ми колись про них забути? Відповідь на це запитання ми знаємо – ні. Ми ніколи і нізащо не забудемо наших предків, які загинули у 1921-му, 22-му та 23-му роках. 1946-го та 1947-го. І в найстрашніші, влаштовані тоталітарним сталінським режимом 32-й та 33-й роки Голодомору-геноциду.
Ми фактично завершили реконструкцію першої черги музею Голодомору. Наступного року виповнюється 90-ті роковини цієї страшної трагедії. І до цієї дати ми маємо побудувати другу чергу історично важливого музею. Про це та про низку інших заходів я підписав відповідний указ. І це питання не лише обов'язку, поваги чи честі. Це питання нашого із вами існування. Оскільки тільки зникне пам'ять про мільйони померлих та ненароджених українців, зникнемо ми самі. Загинемо ми самі. Як нація як суспільство, як уряд. Як люди.
Ми досі не знаємо імен багатьох українців, які померли від Голодомору. Він знищував цілі сім'ї, вулиці, села. Так що нема в кого запитати. Але він не міг знищити нас до кінця. Тож є кому це пам'ятати. І є комусь передавати пам'ять наступним поколінням. Про те, що страх під назвою Голодомор до цього не описував жоден словник. Бо жоден правитель раніше не зміг придумати подібного звірства. Ми, як народ, пережили цей жах. Ключове слово – пережили. І перемогли. І безневинні жертви голодоморів заморені, вбиті, але не забуті!
Вічний спокій їхнім душам! Вічна пам'ять їм усім!
