Жителі прикордонних із Білоруссю сіл Волині: Страшно, пандемія, а біженці ще невідомо що привезуть
Вони беззбройні... Але це не точно
Мешканці курортного Шацького району Волинської області, що межує з Білоруссю, новинами не дуже цікавляться. Тут своє розслаблене життя, яке багато в чому крутиться довкола туристів та відпочиваючих.
Тому хмари, що згущуються навколо ситуації з біженцями з Близького Сходу, скупчення яких спостерігається біля українського кордону з боку Білорусі, їх поки що не хвилює. Зізнаються – більше бояться зараз ковіда. У селах пішов серйозний сплеск – людей ховають одного за одним. А думали – обійдеться…
Але ні-ні й крізь пелену «коронавірусного» страху пробиваються паростки нових тривог. А що буде, якщо навколишні населені пункти запрудять біженці з Афганістану, Ірану, Сирії?
Чужаки, як побоюються на Волині, можуть із собою привезти не лише «корону», а й дещо страшніше...
- Вони беззбройні... Але хто їх знає, - сперечається сам із собою один із мешканців Шацького району. - Я й не підозрював, що вони можуть сюди дійти. Мало хто знає, що діється біля кордону. Я й сам лише кілька днів тому задумався про це. А ситуація нагнітається – стягують дуже багато поліції, з'ясовують, де у кого є вільні місця, де їх поселити. Може, я якусь таємницю видаю, але їх за тисячу має бути. 80 одиниць техніки приїхало сюди у понеділок. Чужі машини одразу видно. Над кордоном кружляє вертоліт чи літак.
Про те, що буде, якщо у навколишніх населених пунктах з'являться намети біженців, люди намагаються не думати – відкидають лякаючі думки.
Ночувати не пустять – через «корону»
Народ тут добрий і довірливий – на ніч ні хвіртку, ні навіть хату не закривають.
– Чесно – зараз я б не пустила їх переночувати, якби попросили, навіть із дітьми. Через коронавірус, – розповідає «КП в Україні» Майя – мешканка села Ростань за 3-4 км від кордону. - Сьогодні ми поховали вже шосту людину за тиждень. В нас дуже напружена ситуація. Раніше не вірили, думали - може, обійдеться, але коли хвороба так підійшла впритул... За рідних боюся - ми вакциновані, але якщо імунітет слабкий...
Майя з роботи часто відвідує старих - ходить до них у сусіднє село за сім кілометрів від Ростані. Іде через ліс – так коротше. Каже, військових чи прикордонників не бачила, як і біженців.
- Може, прикордонники десь ховаються, щоб їх місцеві не бачили, - розмірковує Майя. - Страшно, звісно. У нас і так біда через коронавірус, а якщо ще й чужі незрозуміло з чим прийдуть? Як люди із села ми звикли жити з відчиненими воротами. Це у місті закриваються, а в нас ні. Але стає моторошно, якщо чуєш, що десь хтось чужий може перейти кордон. Не дай Бог.
Ми поговорили з одним із співробітників місцевої митниці. Наш співрозмовник стверджує, що у лісі вздовж кордону з Білоруссю стоять військові підрозділи, встановлені їхні зимові намети.
- Сьогодні має хтось із генералів приїхати. Ситуація під контролем. Ніхто нічого не боїться, але всі сповіщені – якщо тільки незнайома людина з'являється, одразу повідомляти в поліцію, прикордонникам, – зазначає «КП в Україні» співробітник митниці. - Спроб поки не виявлено, хоча ймовірність є… Ніхто не знає, скільки там їх тисяч – 10-12 чи 30-40. А скільки ще в дорозі... Це в основному афганці, які тікають від Талібану, щоб їх не стратили. Вони прибувають до Білорусі прямими рейсами із Таджикистану, Росії. Їх зараз, якщо прорвуться, треба годувати, попереду зима – вони почнуть боліти.
За словами співрозмовника, з польського боку, щоб не пустити емігрантів до ЄС, теж підтягли війська – виставили 20 тисяч людей у лісі вздовж усього кордону, натягнули сітку.
На польсько-білоруському кордоні довелося встановити стіну-сітку, щоб стримувати потік мігрантів. До України звідси – рукою подати. Фото: REUTERS
«Якщо прорвуться – назад не вишлеш»
Скільки людей виставили у нас - митник не зізнається, але у колах наближених до прикордонної служби та митниці ходить цифра, що перевищує тисячу людей.
- Коли біженці наводнили Європу під час війни в Сирії, Євросоюз на них виділяв гроші. А Білорусь чогось не хоче, – хмикає наш співрозмовник. – Вони ж до них легально прилетіли? Лукашенко каже, що легально – ну, то тоді це ваші проблеми. Білорусь, Росія їх впустили – ось хай із ними щось і роблять. Але до колгоспу вони не підуть працювати… Та й нікуди не підуть. І назад їх не вишлеш, якщо прорвуться… На це теж треба грошей. Європа була готова до цієї ситуації, вона убезпечилася, Прибалтика теж. На кордоні з Польщею витягли сітку. А білоруси сітку, навпаки, ріжуть, щоб їх виштовхати.
У Шацькому районі два пішохідні пункти пропуску закрили ще два роки тому, коли карантин запровадили. У сусідньому районі також. Білорусь останніми роками стала не дуже гостинною країною для українців - навіть родичі насилу прориваються один до одного…
Купа довідок, щоб пустили
Заступник директора санаторію у Шацькому районі Петро Ткачук. Фото: facebook.com/profile.php?id=100006738468566
У прикордонних зонах Волині люди звикли жити «на дві країни» – так і жили раніше. З'їздити у гості до друзів, родичів не було проблемою – вільно пропускали. Але після останніх подій у Білорусі все ускладнилося, а в деяких випадках перетнути кордон просто нереально.
– Якщо їдеш на «ковідний» похорон – точно не пустять, навіть дітей померлих, – зазначає «КП в Україні» заступник директора санаторію у Шацькому районі Петро Ткачук. - А взагалі на похорон пускають лише кровних рідних – зять уже не зможе приїхати. Тиждень тому у нас був похорон - помер дядько. Донька з Білорусі не змогла приїхати попрощатися з батьком… На весілля – лише рідня, і потрібна купа довідок. З горем навпіл прориваються... Ми висилаємо вайбером путівки, квитанції про оплату, довідки, що потрібне обов'язкове лікування - тоді з Білорусі до нас у санаторій випускають. Раніше вільно можна було, зараз усе ускладнилося.
Через неможливість потрапити на територію Білорусі місцевим, щоб доїхати з одного населеного пункту до іншого, доводиться робити коло 100 км. Коли можна було проїхати білоруською землею, було 60 км шляху, тепер це – 160 км.
- У мене 70-80% однокласників живуть у Білорусі, багато кумів у Бресті, але при цьому режимі я вже не поїду – можуть і посадити. – зазначає Петро Петрович. - Мій товариш, депутат одного із скликань Верховної Ради, який ухвалював українські закони, теж не їздить – від гріха подалі.
Як вирішиться ситуація з біженцями, що тиснуться до українського кордону - волиняни не беруться судити. Сподіваються на краще - що Білорусь сама розбереться, але розуміють, що є ймовірність того, що доведеться з мігрантами як мінімум зимувати. У Європі на них не дуже чекають, втім, як і не поспішають влаштовувати в Білорусі. А роль трансферної зони, яку передбачає і рекомендує Європа для України, тут нікого не влаштовує. Волиняни кажуть: якийсь глухий кут, і як вирішиться ситуація, поки навіть бояться припускати.
