У лікарні більше не полежиш: 10 запитань про нові правила госпіталізації
Минуло два місяці, як медицина України працює за новими, доволі жорсткими критеріями госпіталізації. Дискусії, що вирували навколо реформи після її оприлюднення, потроху вщухли, нічого скандального не відбулося. Втім, система поки випробовувала себе у «теплій ванні»: за м’якої погоди у серпні-вересні та відсутності епідемій, що буде далі - покаже час. Як госпіталізують за новими правилами - у запитаннях і відповідях Коротко про.
1. Що таке «нові критерії госпіталізації»?
Це єдиний медичний стандарт, затверджений наказом Мінохорони здоров’я № 1044 від 30 липня 2026 року. Він однаково стосується як державних, так і приватних медзакладів, об’єднує та уніфікує вже чинні клінічні протоколи. Якщо раніше рішення про госпіталізацію могли залежати від практики конкретної медичної установи і ухвалюватися за діагнозом, то тепер лікарі поставлені в жорсткі рамки, де все треба обґрунтовувати і про все звітувати. Основна мета - скоротити нецільове використання так званих ліжко-місць, а по факту - економити кошти.
“Новий стандарт - не про обмеження госпіталізації чи скорочення медичної допомоги. Якщо стан людини потребує цілодобового спостереження, складного лікування або втручання, яке неможливо безпечно провести амбулаторно, пацієнта мають госпіталізувати. Водночас лікарняне ліжко саме по собі не є лікуванням…» - цитує пресслужба МОЗ слова свого очільника Віктора Ляшка.
2. Чи може пацієнт попросити про госпіталізацію?
Так, кожна людина в Україні має право на медичну допомогу, яка включає і стаціонарне лікування. Однак підстави «госпіталізація на вимогу пацієнта» ніколи офіційно не існувало. Лікар зобов’язаний прийняти людину, вислухати її скарги та побажання, провести первинний огляд, але рішення буде ухвалюватись не на основі хвороби, а за поточним станом організму.
Для прикладу: чоловік, який страждає на підвищений тиск, хоче пройти підтримуючу терапію. Як кажуть в народі, «прокапатися». За старими правилами лікар міг дати направлення на госпіталізацію, написавши «хронічна гіпертонія». Тепер такий діагноз не є підставою для перебування у стаціонарному відділенні, лікар має право відмовити пацієнту у направленні, якщо не бачить прямої загрози для погіршення стану або ризиків для життя.
Основні критерії госпіталізації:
- потреба у цілодобовому медичному спостереженні,
- необхідність безперервного контролю життєвих функцій (підключення до приліжкових моніторів серцевої діяльності, дихання, тиску тощо),
- проведення інвазивних або високоризикових втручань;
- лікування, яке неможливо забезпечити поза клінікою, або відсутність альтернативи,
- критичні показники дихання, кровообігу, свідомості або результатів лабораторних досліджень.
Це узагальнений перелік. Для кардіологічних, неврологічних, інфекційних, хірургічних, гастроентерологічних, урологічних, акушерських, педіатричних та інших станів визначені додаткові критерії.
3. Чи має право лікар не дотриматися критеріїв?
Жоден стандарт не може врахувати індивідуальні особливості людського організму. Завжди залишається ризик, що пацієнт, який на прийомі виглядає достатньо стабільним, зазнає раптового погіршення стану через кілька годин або почнуться побічні ускладнення. В наказі МОЗ передбачено, що клінічне мислення та досвід лікаря є пріоритетними. Це означає, що лікар має право відступити від критеріїв, якщо є підстави для вагань.
Індивідуальне рішення лікар обґрунтовує в клінічній картці пацієнта і дає направлення до лікарні. Але це ще не госпіталізація. Це компроміс між «ні» і «так» - діагностичне спостереження протягом 24 годин.
4. Що відбувається протягом 24 годин?
Впродовж доби у приймальному відділенні лікарні пацієнт отримує першу допомогу (наприклад, стабілізація тиску) і проходить експрес-діагностику - йому роблять аналізи, кардіограму, за потреби КТ, УЗД та інші процедури.
За результатами 24-годинного спостереження тепер уже лікар у клініці вирішує: оформити повноцінну госпіталізацію чи виписати пацієнта з рекомендаціями на подальше лікування.
5. Що пропонується замість госпіталізації?
Зміст реформи полягає в тому, щоб максимально переводити лікування з клінічного на амбулаторний рівень. Пацієнтам у некритичному стані пропонується два варіанти:
- Денний стаціонар. Людина ранком приходить до медзакладу, приймає призначені процедури - крапельниці, уколи, фізіотерапію, відпочиває, а на вечір та ніч повертається додому. Раніше такі відділення існували при амбулаторіях в селах та невеликих містечках, і це було зручно. Зараз денні стаціонари фінансуються НСЗУ тільки у багатопрофільних лікарнях, великих районних поліклініках, діагностичних центрах. Для жителів смт та сіл щоденні поїздки туди і назад фактично нереальні.
- Нагляд сімейного лікаря. Це звичайний прийом препаратів на дому під контролем свого терапевта. Пацієнт може ходити до нього, а може скористатися засобами зв’язку.
6. Як працює екстрена допомога?
В екстрених випадках госпіталізація, як і раніше, відбувається цілодобово та невідкладно. Рішення так само приймається не за діагнозом, а за поточними показниками життєдіяльності. Якщо медики швидкої допомоги привозять до лікарні пацієнта, який не досяг критичних маркерів, просто так в госпіталізації не можуть відмовити. Включається режим вищезгаданої 24-годинної діагностики.
Безумовними для госпіталізації є стани, що становлять пряму загрозу для життя, зокрема:
- підозра на гострий інфаркт, інсульт, транзиторна ішемічна атака (порушення мовлення, оніміння половини тіла), критичне падіння або підвищення артеріального тиску,
- шокові стани - анафілактичний шок, септичний, травматичний чи через велику крововтрату,
- «гострий живіт», симптоми отруєння,
- розлади дихання, критична сатурація,
- акушерські та психіатричні кризи,
- важкі травми або політравми, масивні кровотечі.
7. Скільки триває госпіталізація?
Конкретних строків немає, але є строге правило: госпіталізація триває, доки є медичні показання. Кожен день перебування на ліжко-місці лікар має письмово обґрунтувати в медичній картці пацієнта. «Побудьте у нас ще кілька днів, щоб не сталося ускладнень, ми за вами поспостерігаємо» - такого більше ви в лікарні не почуєте.
Виписка має бути негайною, як тільки стан пацієнта стабілізується до рівня, який дозволяє перейти на амбулаторне лікування. При цьому ні вихідний день, ні очікування планових консультацій чи аналізів, відсутність транспорту не є причиною, щоб залишити людину в лікарні. Через порушення цих вимог, так само, як через необґрунтоване подовження госпіталізації, лікарні можуть позбавляти пакетів НСЗУ, тобто перекладати лікування пацієнтів на рахунок закладів.
8. Що таке соціальна госпіталізація?
Це новий режим роботи лікарень в ролі тимчасового прихистку для людей, чий стан не відповідає критеріям госпіталізації, але їхнє життя опинилося під загрозою з інших причин.
- Відсутність безпечних умов для домашнього лікування - у помешканні пацієнта через обстріли чи інші надзвичайні ситуації немає світла, води, опалення, зв'язку.
- Незмога до самообслуговування - людина залишилася сама, не має родичів або опікунів, самостійно не може ходити, готувати їжу, дістатися до вбиральні.
- Неможливість приймати ліки - пацієнт має когнітивні порушення або фізичну слабкість, через що не здатен виконувати призначення лікаря.
- Загроза домашнього насильства - людину належить виписувати з лікарні, але вдома її чекає фізична чи психологічна агресія з боку співмешканців.
У таких випадках пацієнта госпіталізують або додатково залишають у лікарні на 48 годин з негайним повідомленням про ситуацію до соціальних служб. Саме вони мають визначати подальший маршрут - надати соцпрацівника для лікування вдома, розшукати родичів або влаштувати до геріатричного центру, хоспісу чи іншого інтернатного закладу.
Соціальний фактор враховується і під час вирішення питання про госпіталізацію дитини. Стандарт передбачає, що її можуть покласти до лікарні, коли немає певності, що батьки чи інші родичі забезпечать належний догляд, лікування та зможуть розпізнати небезпечні симптоми, коли почнуться ускладнення
9. Чи можна оскаржити відмову в госпіталізації та передчасну виписку?
Є кілька джерел, куди можна звертатися зі скаргами, але перед тим треба подбати, щоб факт відмови був належним чином зафіксований.
Письмова відмова. Від лікаря, до якого ви звернулися зі скаргами на здоров’я, або від медика швидкої допомоги вимагайте письмову відмову від госпіталізації із зазначенням причин, підписом та адресою медзакладу, який лікар представляє.
Фіксація симптомів. Простежте, щоб у вашу медичну карту були внесені всі скарги на стан здоров’я - тривалість розладу, болі, тиск, запаморочення тощо.
Те саме належить зробити, коли вважаєте, що вас передчасно виселяють з лікарні.
В МОЗ рекомендують писати скарги до керівництва медзакладу, департаменту охорони здоров’я при місцевому органі влади та на урядову лінію 1545. В НСЗУ - на їх електронну пошту ([email protected]), додавши до письмової відмови від лікаря, якщо її вдалося отримати.
Ображені пацієнти, як усі громадяни, мають право звернутися до суду і навіть вимагати моральну компенсацію. Але виграти процес можна тільки в тому разі, якщо ви зможете документально довести, що відмова від госпіталізації спричинила додаткову шкоду для вашого здоров’я.
10. За що критикують нові критерії?
Насамперед за те, що жорсткий стандарт впроваджується в умовах, коли в країні погано розвинена система амбулаторного лікування, а війна ще більше ускладнює цю ситуацію. Через жорсткі критерії багато українців можуть просто бути відрізаними від медичної допомоги. «Я думаю про тих людей, у яких немає сил стояти з картонками і ходити на демонстрації. Про пацієнта з невизначеним болем у грудях, який сьогодні може не відповідати критеріям госпіталізації. Про літню людину, яка живе сама в селі за десятки кілометрів від лікарні. Про пацієнта, якому сьогодні «ще можна амбулаторно» допомогти, а завтра він може потрапити до реанімації. Затверджені зміни впроваджуються в системі, яка точно не готова до них», - написала доктор медичних наук Ольга Богомолець.
Непросте становище і у лікарів, які змушені виправдовувати перебування хворих на ліжко-місцях. Про те, що така система через суворі вимоги та перевірки може навчити лікаря боятися госпіталізувати, відома лікар-інфекціоністка Ольга Голубовская писала ще навесні, коли проєкт наказу МОЗ обговорювався у медичній спільноті.
