Наче з бабусиного саду! Саме такі яблука плекає на Черкащині Ігор Клепко. У його саду росте близько 200 плодових дерев, а головна гордість господарства - рідкісні старовинні українські сорти яблунь, які колись були в кожному куточку України. Деякі з них починають плодоносити аж через 8–12 років.
Навіщо садівник відроджує майже втрачені сорти, де їх розшукує та які яблука вважає найсмачнішими - у матеріалі Коротко про.
Є яблука, які можна купити у будь-якому супермаркеті. Великі, блискучі, однакові, наче їх не на дереві виростили, а на фабриці відштампували. А є інші. Ті, що пахнуть дитинством і бабусиним садом. Колись їхні назви знали чи не в кожній хаті. Сьогодні ж деякі з цих сортів доводиться розшукувати по старих садах, селах і навіть за кордоном.
Ігор Клепко розшукує рідкісні сорти, обмінюється живцями із садівниками та експериментує зі щепленням дерев. Фото: ФБ Народний Сад
Саме цим займається житель Черкащини Ігор Клепко. За освітою він фізик-ядерник, за професією - вчитель фізики та інформатики, а за покликанням - садівник і колекціонер старовинних сортів плодових дерев. На майже 40 сотках землі він зібрав близько 200 сортів яблунь, груш, слив та інших плодових дерев. Особливе місце в цій колекції посідають старовинні яблуні. Саме вони нагадують чоловікові про дитинство та родинний сад.
- Моя бабуся була переселенкою з Житомирщини. Разом із дідом оселилися на Черкащині, - розповідає Коротко про Ігор Клепко. — Прадід за тодішніми мірками був заможною людиною, мав багато землі. Кожному із синів і дочок виділив по клаптику. І був у нього сад. Пам'ятаю, там, де господарювала наша родина, росли переважно яблуні. А поруч, у тітки, - груші.
Та займатися садівництвом чоловік узагалі не планував. Після школи вступив до Київського університету ім. Тараса Шевченка, вивчав фізику. Згодом повернувся на рідну Черкащину, оселився в сільській місцевості і почав працювати у школі. Останні 23 роки викладає у Городищенському економічному ліцеї.
Біля будинку була земля, тож почав закладати сад. Спершу вирощував сучасні сорти на карликових підщепах. Але з роками дедалі частіше згадував яблука з дитинства.
- Особливо ті, які бабуся квасила: "Пепінку" та інші старі сорти, - пригадує Ігор Володимирович. - І захотілося мені їх виростити у власному саду. А потім виникла думка зібрати цілу колекцію старовинних народних сортів, щоб вони не зникли.
- І де шукали такі саджанці? Адже в садових центрах їх не завжди знайдеш, - запитую.
- Через знайомих, садівників, інтернет-спільноти, - відповідає садівник. - Навіть створив власну групу. Багато сортів привіз із заходу України. Мені надсилали живці із Закарпаття. Наприклад, знайома професорка Львівського лісотехнічного університету Мирослава Сорока надсилала живці з батьківського саду на Коломийщині.
І кожна така знахідка - маленька перемога. Бо якщо старе дерево загине, а ніхто не встигне взяти з нього живець, разом із ним може назавжди зникнути і сорт.
Сорт - це звичайно, важливо, але споживачів передусім цікавить смак. І тут, переконаний Ігор Клепко, старовинним яблукам є чим похвалитися.
За словами садівника, сучасна селекція значною мірою орієнтується на товарний вигляд, транспортабельність і здатність плодів довго зберігатися. Щоб яблуко було красивим, однаковим за розміром, витримувало далекі перевезення і не втрачало привабливості на магазинній полиці. А от смак не завжди на першому місці.
Зі старовинними сортами інша історія. Одні кислуваті, інші - солодкі, треті мають незвичний аромат чи присмак, який годі з чимось порівняти.
- Мій фаворит - зимовий "Золотий ренет", - каже Ігор Клепко. - Це яблуко має смак, якого нема в інших сортів. Коли плід ще зелений, його м'якоть біло-зелена. А коли полежить, достигне, стає жовтою. І з'являється той особливий, характерний присмак.
У саду Клепка росте велика колекція ренетів. Є відомий "Ренет Симиренка", а є дуже рідкісний "Ренет Баумана", "Орлеанський", "Шафранний". Росте і "Ренет Бурхарта", але ця яблуня ще не почала плодоносити.
Також садівник зібрав чимало кальвілів. Більшість українців знають переважно "Сніговий кальвіль", хоча різновидів цієї групи значно більше.
- Наприклад, "Жовтий кальвіль" пізній - дуже цікавий сорт, яблука якого можуть зберігатися аж до літа, - зазначає колекціонер. - Навесні, коли інших яблук уже немає, вони йдуть на ура. Є ще "Королівський білий", "Чорний кальвіль" французького походження.
А з літніх садівник особливо радить старовинний народний сорт "Донешта". На заході України його ще називають "Буровицею". Це величезні жовті яблука, трохи кислуваті. З них виходять чудове повидло, варення та начинка для пиріжків.
Є у колекції і "Боровинка" - майже втрачений осінній сорт із кисленькими, рябенькими плодами.
Та найбільше садівника непокоїть доля тих яблунь, які колись були звичними для українських садів, а тепер стали рідкістю.
- Наприклад, "Мліївська красуня", - каже. - Колись на Черкащині вона росла чи не в кожному колгоспному саду. А зараз майже ніде не знайдеш. Розумієте, старовинні сорти ніхто масово не вирощує. Вони не завжди вигідні для промислового садівництва. Часто плодоносять через рік, а не щороку. А деяких доводиться дуже довго чекати.
І справді, є яблуні, які починають давати плоди лише на восьмий рік після посадки, а то й пізніше. Наприклад, сорт "Мелроуз", за словами Ігоря Клепка, іноді називають "деревом мерців", бо на перший урожай можна чекати понад десять років.
- Мені інколи кажуть: "Та поки ти його прищепиш, поки воно виросте, поки заплодоносить - можеш і не дочекатися!" - розповідає Ігор Володимирович. - А я відповідаю: "То й що? Зате дочекаються мої внуки, правнуки. Ті, хто житиме на цій землі після мене". Не все ж ми повинні робити лише для себе.
Яблука сорту "Золотий ренет" мають оригінальний смак. Коли плід ще зелений, його м'якоть біло-зелена. А коли полежить, достигне, стає жовтою. Фото: ФБ Народний Сад
Якщо після прочитаного захотілося посадити у власному саду бодай одну яблуню старовинного сорту, Ігор Клепко радить спочатку визначитися, для чого вона вам потрібна.
Бо одна справа - сад, від якого хочеться отримати врожай уже за кілька років. І зовсім інша - дерева, які мають рости десятиліттями і ще залишитися дітям та онукам.
- Якщо людина хоче вирощувати яблука для себе чи на продаж і швидко отримувати врожай, то сучасні сорти на відповідних підщепах можуть бути практичнішими, - пояснює садівник.
Для довговічного саду він радить звернути увагу на дерева, вирощені на насіннєвих підщепах. Вони мають потужнішу кореневу систему, краще дістають вологу з глибини ґрунту й можуть рости значно довше.
А які саме старовинні сорти обрати?
Літні. "Донешта" - великі, трохи кислуваті яблука. "Бельфлер-китайка" – великі плоди, кисло-солодкі.
Осінні. "Пепін литовський" - один із фаворитів садівника. За його словами, це ідеальне яблуко для квашення. Також варто звернути увагу на "Пепінку золотисту", "Антонівку" та "Макінтош".
Зимові. "Золотий ренет" - особливий смак. А ще "Ренет Симиренка", який Ігор Клепко називає справжнім еталоном яблука.
До речі, старовинні сорти не обов'язково шукати у вигляді готових саджанців. Іноді достатньо знайти людину, у якої росте потрібна яблуня, та попросити живець для щеплення.
Старовинний сорт "Донешта", який ще називають "Буровицею". Це величезні жовті яблука, трохи кислуваті. Фото: sadovyy-rozmay.com.ua
- А як зберегти старовинний сорт, якщо дереву вже багато років і воно починає всихати?
- Найпростіше - щепленням, - пояснює Ігор Володимирович. - Зрізаєте живець і прищеплюєте на інше дерево. Це дуже давній спосіб. Ще стародавні греки щеплювали дерева і виноградну лозу, знали десятки способів. Я якось на одній старій груші прищепив шістдесят грушевих сортів.
Скільки-скільки? Шістдесят?!
- Так, бо треба було терміново зберегти живці, от я й використав стару грушу, - усміхається садівник. - Обрізав бічні гілки, залишив пеньки і прищепив живці за кору. Але найцікавіше- всі прижилися!
За словами садівника, навчитися щеплювати дерева може кожен. Головне - зрозуміти принцип і трохи потренуватися.
Тому якщо у вашому саду росте стара яблуня, яка щороку тішить особливо смачними плодами, не поспішайте з нею прощатися. Можливо, це саме той сорт, який уже майже неможливо знайти. А завдяки щепленню він зможе прожити ще не одне десятиліття.