Секрети гуцульської бартки: навіщо ветеран кує зброю без заточення
З братом вони воюють по черзі. Поки один на фронті - другий у кузні. Ветеран Антон Фіцич вручну, без лазерів, відроджує культуру гуцульської зброї-посоха, за якою вишиковуються в чергу покупці з усієї України. Журналістка Коротко про дізнавалася, чому столітні бартки були коротшими за сучасні і як куванню повертають його колишню славу.
У гори бартки гуцули вже не беруть
Антона демобілізували з армії після травми, але він налаштований повернутися на фронт. Фото: інстаграм Антон Фіціч
Бартки – майже забута зброя-посох, без якої раніше не обходився в побуті жоден гуцул, який себе поважав. Сьогодні бартки найчастіше горяни беруть у руки лише на свята: щоб продемонструвати, приміром, у церкві, де збирається все село, що ти – порядний газда. Бартка - саме той аксесуар, який це підкреслює. При походах «на горби» (пагорби) - так у Карпатах називають гори - їх беруть рідше, але все ж таки беруть. Що для городянина – гора, для горця - так, горбик.
Якщо в горах інтерес до автентичної палиці-сокири серед місцевих в останні десятиліття впав, то у великих містах, навпаки, він зростає з кожним роком. Як звичайні громадяни, які цікавляться гуцульським побутом та українською культурою загалом, так і відомі люди замовляють гуцульські топірці у майстра з Косова Івано-Франківської області Антона Фіцича.
З братом воюють по черзі
Антону Фіцичу – 44 роки. Гуцульську зброю - бартки - а також козацькі шаблі та лицарські мечі він почав робити після того, як повернувся з війни. Отримав травму, порвав зв'язки, потрапив під звільнення у запас. Але хоче повернутись. Здоров'я, каже, дозволяє.
- Мій молодший брат Микола, як почалася велика війна, приїхав із Балі – він там жив у мирний час, – починає розповідь про себе Антон Фіцич. - Міг би залишитися, але совість не дозволила. Я вже був на війні, мати дзвонить: "Брат приїхав і вже побіг у військкомат". Я йому зателефонував, попросив: "Давай хоча б по черзі, у нас вдома є люди старшого віку". Зараз він служить, а я вдома. Після нього знову піду.
Міг би сидіти в горах – бої далеко. Але почуття чоловічого обов'язку не дозволяє. Служив спочатку на Київщині, потім на Донеччині.
Гуцульські бартки знову стають популярними. Фото: інстаграм Антон Фіціч
Що за газда без бартки
До цього Антон Фіцич також займався куванням, але робив громіздкі предмети: ворота, лавки, ліхтарі. Декілька років тому зайнявся тим, про що давно мріяв – зброєю. Хоча саме зброєю він свої роботи не називає, каже – це звичайні споживчі предмети та сувеніри. Беруть переважно на подарунки або як предмет інтер'єру. Зарубати таким мечем або шаблею не можна - віддає неточеними.
– Якщо заточувати, вони вже кваліфікуватимуться як зброя, – пояснює майстер. – І тут потрібна вже інша документація. А це просто декоративна річ. Хоча зброєю можна вважати і камінь. Потрібно пам'ятати, що вбиває не зброя, вбиває людина.
Для клинків барток майстер робить спеціальні латунні чохли – щоб ніхто не поранився.
Бартки - найпопулярніше замовлення у майстра.
- Як у нас кажуть: «Гоноровий газда має бути з барткою», - зазначає Антон Фіцич. - Зараз все гуцульське в моді, тож їх беруть і в походи, та й у будні знадобляться.
За старих часів горяни робили бартки тільки зі сталі. Клинок використовувався як звичайний інструмент, обух замінював молоток, а рукоятка відігравала роль звичайної опорної палиці. Коли їх почали виготовляти з латуні та бронзи, бартка почала перетворюватися з побутового інструменту на декоративний предмет. Тоді ж гуцульські бартки почали називати сокирами (топірцями).
Антон Фіцич робить їх, в основному, із сталі різних видів. Не рідкість у його роботах дамаська сталь – міцний і зносостійкий матеріал. Також йдуть у хід кольорові метали: латунь, мідь.
Бартка - сокирка-посох, якою гуцули користувалися і як інструментом у лісі, і як опорною палицею. Фото: інстаграм Антон Фіціч
Коли все ідеально – це нудно
Першу бартку, каже майстер, робив собі. Ще не закінчений топірець виклав у сториз в інстаграмі... і вже через 40 хвилин він був проданий.
- Я не ставив такої мети, але тоді зрозумів, що можна, виявляється, на цьому заробляти, - ділиться з Коротко про Антон Фіцич. – Сьогодні - це моя основна робота. Замовлення є завжди – без діла сидіти не доводиться.
Першу бартку купив побратим. Щоправда, з нею, зізнається Антон, він продешевив – продав за 150 у.о. Високу ціну пояснює просто.
- Час - це найцінніше, що є в житті, а його йде багато... - філософствує майстер. - Якщо поспішати, то бартку я зроблю за тиждень. На меч потрібно щонайменше місяць. Там взагалі інший технологічний процес. Стільки ж піде на шаблю.
Зараз ціна барток з декором та гравіюванням стартує від 350 у.о., мечів – від тисячі у.о. На мечі йде більш і матеріалу, і часу.
– Це все ручна робота - від і до, навіть гравіювання роблю вручну, а не лазером, – пояснює Антон Фіцич. – Лазер мені не подобається – такі роботи не мають душі. Все настільки ідеально, що аж нудно. Мої роботи зроблені не під лінійку, але саме цим ручна робота і цінна. Знаєте, я раніше, коли брав старовинні бартки в руки, дивувався, чого ж у них такі короткі ручки, коли на них спиралися. А потім старожили розповіли: раніше горці були набагато нижчими на зріст, ніж сучасні люди. Усі бартки, що я бачив, яким сто років і більше, – з дуже короткою ручкою.
На виготовлення меча у майстра йде місяць. Фото: інстаграм Антон Фіціч
Найкрутіша бартка
Найнезвичайніше замовлення за час роботи майстер віддав буквально кілька тижнів тому. Замовник попросив «найкрутішу бартку, яку тільки можна зробити». Антон Фіцич запропонував з дамаської сталі: така річ завжди виглядає красиво, клинок виходить із шаруватими візерунками.
- Виглядає цікаво: структура клинка, як у дерева, але предмет з металу, - зазначає Антон. – Додав ще «персні» з мокуме-гане. Персні – металеві кільця, які надягають на рукоятку. Мокуме-гане – принцип зварювання той самий, але із кольорових металів. Коли поєднується жовта латунь, білий мельхіор, червона мідь, то виходить цікавий малюнок. Для цієї бартки я також знайшов тигровий ясень – з поперечним малюнком дерево. Він виходить, коли дерево росте на вітрі. Його постійно хитає, і воно виростає з таким ефектом. Часто використовується для дорогих мисливських рушниць.
Сторічною барткою користуватися шкода
Собі бартки майстер так і не зробив. Каже: швець без чобіт, чого дивуватись. Але одна в нього таки є – сторічна.
- Її мені нещодавно принесли люди, щоб переробити ручку, - розповідає Антон. – Я придивився… Запропонував їм зробити іншу бартку, а цю викупити. Викупив за 200 доларів. Вона у хорошому стані, але це суто музейна річ. Навіть шкода її кудись носити. Стоїть у мене в кімнаті, любуюсь.
Захоплюється Антон Фіцич не лише «холодною зброєю». У планах - зробити репліку старовинного пістоля. Поки що збирає інформацію, як його "склепати". Взагалі цікавиться всім гуцульським збройовим арсеналом, який використовувався за старих часів: це і ті ж пістолі, кріси (мушкети жителів Карпат), мисливські рушниці, дульнозарядні рушниці (довгоствольна зброя, що заряджається зі стовбура). Вони також яскраво декорувалися та були незвичайної форми.
Культурі поводження зі зброєю Антон Фіцич навчає і свого 18-річного сина. До холодної зброї той інтересу не виявляє, а ось постріляти не проти. Втім, не дивно, адже усі по лінії діда - затяті мисливці.
