• Головна
• Суспільство

Фото: STR/NurPhoto via Getty Images

Колись напередодні нового навчального року батьки пояснювали дитині, де лежить пенал, а де - змінне взуття і чому небезпечно бігати сходами на перерві. Тепер до цього списку додалися пояснення про алгоритм дій під час повітряної тривоги, що взяти з собою в укриття і правило «не твоє - не чіпай». Про теми безпеки, які батькам варто обговорити з першокласниками і нагадати старшим школярам - читайте у матеріалі Коротко про.

Діяти разом з класом

Психологиня, психотерапевтка Іра Пронів радить з молодшими дітьми кілька разів програти певну ситуацію, а зі старшими обговорити чіткий алгоритм дій. Фото: Іра Пронів

За роки повномасштабної війни українці вже добряче вивчили алгоритм дій при повітряній тривозі. Знаємо про те, що мобільний має бути завжди зарядженим, у сумці треба мати павербанк, пляшку води і мінімальну аптечку. Живемо в умовах війни, і певні правила вже стали буденними для дорослих. А от для шестирічки, яка вперше переступає поріг школи, - ні.

Дитина опиняється у новому приміщенні, серед нових людей і вперше має усвідомити: якщо пролунає сирена, мама чи тато не прибіжать до неї за хвилину. Треба буде слухати вчителя і діяти разом із класом.
Тому одна із найважливіших речей, які варто покласти першокласнику до «шкільного рюкзака», тільки не фізично, а образно, - це простий і зрозумілий алгоритм безпеки.

Починати розмову з 6-7-річною дитиною словами «ракета може прилетіти будь-куди» точно не треба. Завдання батьків - не налякати малечу, а пояснити, що робити.

- Я б не робила з цього одну велику й урочисту «серйозну розмову», - пояснює Коротко про психологиня, психотерапевтка Іра Пронів. - Дітей лякає не сама інформація, а відчуття розгубленості: небезпека незрозуміла і дорослі не знають, що робити. Тому говорити варто спокійно, коротко й конкретно: якщо почалася тривога, ти йдеш з класом в укриття і слухаєш учителя; якщо бачиш чужу іграшку, сумку чи будь-який невідомий предмет, не торкаєшся, відходиш і повідомляєш дорослого. З молодшими дітьми - дошкільнятами та учнями початкових класів - ці ситуації можна кілька разів програти, зі старшими - просто обговорити чіткий алгоритм.

Перед початком навчання батькам варто самим поцікавитися, де розташоване укриття конкретної школи. А ще краще показати його дитині. Бо таке пояснення, як «підете в укриття», для першокласника може означати що завгодно: від підземного бункера до темного страшного підвалу зі здоровенними щурами і "бабаєм".
А коли дитина знає, що ось ці сходи ведуть до укриття, тут вона вже бувала з татом чи мамою, відчиняла двері, спускалася по сходинках, то й невідомого і страшного стає менше.

Сирена пролунала: що робити?

Алгоритм має бути настільки простим, щоб першокласник зміг повторити його самостійно.
ДСНС рекомендує: після сигналу повітряної тривоги вчитель припиняє урок, діти вдягаються, залишають клас і організованою колоною прямують до укриття.  Уже в укритті педагог перевіряє, чи всі діти на місці.

А дитячий алгоритм можна вмістити буквально у кілька речень:

- Почув сирену - слухай учителя.

- Не ховайся.

- Не біжи сам кудись.

- Не повертайся за забутою річчю.

- Йди разом із класом.

- В укритті залишайся біля свого вчителя і не виходь без дозволу.

Важливо: поясніть дитині, що під час евакуації бігти сходами, штовхатися чи обганяти інших небезпечно. Так, збиратися і йти до укриття треба швидко, але це означає не зволікати.

А якщо сирена застала дитину в туалеті чи коридорі, бібліотеці чи на шкільному подвір'ї? Батьки мають пояснити, що у такому разі не треба бігти у клас за рюкзаком і шукати свою парту. Треба прямувати до шкільного укриття, орієнтуючись на вказівники та дорослих.

Щодо бомбосховища. Туди краще не йти з порожніми руками. Треба мати з собою хоча б пляшку води. Також корисними будуть невеликий перекус тривалого зберігання, сухі та вологі серветки, необхідні дитині особисті речі. Якщо школяр регулярно приймає ліки, порядок їх зберігання та використання потрібно окремо узгодити зі школою.

Хоча у кожній школі можуть бути свої правила щодо того, що діти беруть із собою під час евакуації, краще уточнити у класного керівника. Але мастхев – це записані контакти батьків для молодших школярів. Рятувальники навіть радять для дошкільнят та учнів початкових класів прикріпити до внутрішньої сторони одягу або рюкзака інформацію з ім'ям і прізвищем дитини, віком та контактами батьків чи інших відповідальних дорослих.

А ще можна покласти в кишеню чи до рюкзака першокласника маленьку річ, яка допомагає дитині заспокоїтися: наприклад, невелику іграшку, антистрес чи іншу знайому дрібничку.

Тривога може застати дитину і дорогою до школи. Тут має бути інший алгоритм дій. Навіть якщо першокласник поки ходить до школи лише з мамою чи татом, маршрут «дім - школа» важливо пройти разом і проговорити, як діяти, якщо сирена пролунає дорогою: де розташоване найближче укриття, до кого можна звернутися по допомогу і куди в жодному разі не можна йти...

Також поясніть дитині те, що в укритті треба перебувати до офіційного відбою. До мами «на ручки» бігти в жодному разі не можна. Дорослі усміхнуться з цього речення, але першокласник може вирішити цілком логічно зі свого боку: якщо страшно, значить треба додому до мами.

І ще важливий момент. Самим батькам під час евакуації не варто без кінця телефонувати вчителю. Все-таки у педагога тоді й без телефонних дзвінків голова обертом, бо ж треба зібрати і відвести до безпечного місця зграйку активних дітлахів.

 «Не твоє - не чіпай!»

Це ще одне правило, яке першокласник повинен знати так само добре, як власне ім'я.
Діти страшенно цікаві. Яскрава коробочка біля дороги? Треба подивитися. Чужа іграшка в траві? Підняти. Дивний металевий предмет? Показати друзям.
У мирному житті така цікавість могла закінчитися хіба що брудними руками. Але під час війни краще бути більш обережними.

ДСНС попереджає: небезпечними можуть виявитися не лише предмети, схожі на боєприпаси. Не можна підбирати покинуті пакунки, сумки, книжки, іграшки та інші невідомі речі. Рятувальники пропонують дуже просту формулу: «Не твоє - не чіпай». Тобто не підходь, не бери в руки, не підкидай ногою, не кидай камінням, не неси показувати друзям. Відійди і скажи дорослому.

Тільки заради всіх святих - не перетворюйте дитину на маленького сапера. Малечі взагалі не потрібно вчитися розрізняти види боєприпасів, а достатньо знати одне правило: невідомого не торкатися.

- Головне послання: не «світ дуже небезпечний», а «є ситуації, у яких ми діємо, як домовлено, а поруч є дорослі, які допоможуть», - підкреслює психологиня, психотерапевтка Іра Пронів.

Насправді батьки не можуть зробити світ навколо дитини абсолютно безпечним. Особливо зараз. Але можемо зробити так, щоб у небезпечній ситуації дитина не залишилася сам на сам зі страхом і запитанням "а що мені тепер робити?".

ДО РЕЧІ

Повторюємо базові правила

Війна додала нових небезпек, але й старі нікуди не зникли. Перед школою треба ще раз повторити базові правила:

• не йти з незнайомою людиною, навіть якщо вона каже «тебе мама попросила» чи «а я знаю твою маму»;
• не сідати в чужу машину;
• не повідомляти незнайомцям домашню адресу, коли і хто буває вдома;
• якщо загубився - звернутися до поліцейського, охоронця, працівника магазину чи іншого закладу або дорослого з дітьми;
• не скорочувати дорогу через безлюдні місця.

Корисно придумати сімейне кодове слово. Якщо колись дитину справді має забрати людина, якої вона не очікувала, ця людина повинна знати кодове слово.

ВАЖЛИВО!

«Що ти зробиш, якщо…»

Психологиня Іра Пронів радить з молодшими дітьми ці ситуації кілька разів програти, а зі старшими обговорити чіткий алгоритм дій. Тому пропонуємо, наприклад, сьогодні пройти маршрут до школи, завтра поговорити про сирену. А ось зараз пограти з дитиною у «Що ти зробиш, якщо…».

Батьки починають речення, а дитина має його закінчити:

• «Почула сирену - …»
• «Знайшла чужу іграшку на вулиці - …»
• «Тривога застала у шкільному коридорі - …»
• «Ти загубилася в торговому центрі - …»
• «Незнайомець каже, що його прислала мама, - …».

Ось так правила перестають бути набором страшних слів і стають алгоритмами.