Коли психологів ще не було: у старому Києві нерви лікували кокаїновим вином та електропоясами
Сьогодні спілкування з психологом стало для нас справою повсякденною. Куди ж без нього? Давно стало звичкою обговорювати практично все, що турбує: від банального емоційного вигоряння до негараздів у сімейному житті. А в умовах постійного стресу від війни, коли завдання одне - постаратися не збожеволіти, їхню роль переоцінити майже неможливо.
У наших предків на рубежі XIX і XX століть були зовсім інші реалії. Але й біди, що обрушилися на них, здавалися не менш важливими. Адже тоді весь світ, і Київ у тому числі, накрила масштабна «епідемія» неврастенії.
Що це за хвороба, чого в ній було більше - моди, комерційного маркетингу чи реальної трагедії суспільства, наскільки її симптоми впізнавані для нас сьогодні і як з нею боролися – у матеріалі Коротко про.
Як «епідемія століття» докотилася до Києва
Наприкінці ХІХ століття світ охопила невідома раніше хвороба, яку американський лікар Джордж Бірд назвав неврастенією (від грецької - «нервова слабкість»). Медики оголосили її «хворобою століття» та головною платою людства за прискорення життя. Йшлося про наступ цивілізації, вплив телеграфу, електрики та шаленого темпу урбанізації. Через заокеанське походження в Європі неврастенію часто називали «американською хворобою» або «хворобою цивілізації».
Пояснювали причини просто: у людини закінчилася нервова енергія від розумових навантажень. Наголошувалося, що цією апатією заражаються від вуличного шуму, пилу та нескінченного потоку новин.
Потужною хвилею проблема докотилася до нашого міста у 1890-х роках. Світова тенденція та «атака» неврастенії особливо сильно вдарила саме по Києву. Адже вона збіглася із небувалим економічним бумом. Місто стрімко зростало і перетворювалося на найбільший фінансовий, цукровий і торговий центр.
Додатковим імпульсом стало відкриття в Університеті Святого Володимира кафедри душевних та нервових хвороб, яку очолив професор Іван Олексійович Сікорський (батько авіаконструктора Ігоря Сікорського). Саме вчені-невропатологи дали київським «сплінам» та «хандрі» наукове обґрунтування. Те, що раніше часто сприймалося як лінощі або звичайні примхи, відтепер визнавали офіційним медичним діагнозом — «виснаженням нервової системи».
Серед київської інтелігенції неврастенію взагалі прозвали «модною хворобою». Дозволити собі «страждати нервами» було престижно. Це одразу наголошувало на тому, що людина займається тонкою інтелектуальною працею, а не будує прибуткові будинки десь на Печерську чи косить траву на заливних луках Оболоні. Там про неврастенію ніхто навіть не чув.
Симптоми, близькі кожному
"Хрещений батько" неврастенії Джордж Бірд відштовхувався від очевидного: людський організм має обмежений запас "нервової сили". Якщо ритм життя різко прискорюється, ця енергія витрачається швидше, ніж встигає відновлюватися.
Він склав перелік симптомів із кількох десятків пунктів. Діагноз вийшов настільки універсальним, що знайти у себе неврастенію міг практично будь-який мешканець великого міста. При цьому Бірд наголошував, що це не божевілля та не психоз. Людина залишається в повному розумі, але її «внутрішня батарея» розряджена до нуля.
Ось як формулювалися основні скарги неврастеніків:
- Блискавична стомлюваність. Розумова робота виснажує за лічені хвилини. Прочитав сторінку тексту - і в голові порожнеча.
- Дратівливість від зовнішніх факторів. Неможливість виносити вуличний гул, гучний сміх, шелест газети або гучну розмову поряд.
- "Каска неврастеніка". Стискаючий головний біль - відчуття, ніби на череп наділи тісний металевий шолом.
- Безсоння та рваний сон. Заснути вдається важко, ніч проходить у тривожних снах, а вранці стаєш ще більш розбитим.
- «Думки розбігаються». Неможливість зосередитись, провали в пам'яті, постійна розсіяність.
- Тілесний бунт. Раптові стрибки пульсу, відчуття, ніби серце «завмерло», холодний піт, мерзлякуватість або тяжкість у шлунку.
- Делікатні проблеми. Чоловіки масово скаржилися на спад потенції, а лікарі прямо пов'язували це із нервовим розладом.
- Тривога фону. Постійне відчуття розбитості, легка туга, іпохондрія та передчуття біди.
Знайшли у цьому списку щось своє чи навіть є кілька збігів? Тоді за старих часів сміливо могли б розраховувати на підтверджений діагноз!
Вино, настояне на листі коки, давало ефект. Але тимчасовий, і вино викликало звикання. Фото: wikipedia.org
«Дворянський диплом» та батюшка для пролетаріату
Епідемія неврастенії у Києві мала чіткий соціальний поділ. Заводські робітники з Шулявки, візники та селяни з приміських сіл про «модний сплін» навіть не чули. А ось київський середній клас та еліту накрило на повну. До групи ризику потрапили біржовики та купці, чиновники та конторські службовці, професори, студенти, репортери, адвокати та актори.
У світських салонах зітхання про «абсолютно засмучені нерви» перетворилися на елемент етикету. Це був своєрідний «дворянський диплом»: якщо в тебе неврастенія - значить, ти людина тонкої душевної організації, яка віддає всі сили розумовій праці.
Але за світською «модою» стояла страшна реальність. У приватні кабінети вишиковувалися черги, а в міських хроніках дедалі частіше з'являлися повідомлення про самогубства серед студентів та чиновників, доведених безсонням та «душевним надломом» до відчаю. Тільки у Києві 1907 року сталося 11 студентських самогубств. А загалом кількість таких випадків стрімко зростала: з 27 у 1905 році до 256 у 1910-му. Сучасники прямо говорили про «епідемію» самогубств серед учнівської молоді. Яка тут «мода»….
Письменниця Єлизавета Дьяконова в київській частині своїх мемуарів описала цей страх:
«Після того як я дізналася, що в мене неврастенія, - я цілком зрозуміла, чому часом душевний біль доходить до гострого, майже фізичного страждання… Моя жива, нервова натура не витримала нашого понівеченого життя… і в той час, коли я, яка пристрасно прагнула до науки, нарешті добралась до пристані - як виявилося на перевірку, що навчатися-то, вчитися-то - і не можу! Повна перевтома і втрата пам'яті... І я не знала про цю свою хворобу і весь час з жахом думала, чи я не божеволію».
Люди, знаходячи проблеми у собі, справді боялися та шукали вихід. І поки одні йшли до професорів, заповзятливий бізнес швидко підлаштувався, адже на страху перед «мозковим виснаженням» можна добре заробити.
Електричні пояси доктора Маклафліна «підзаряджали» людину ночами. Фото: atlasobscura.com
Від шарлатанських гаджетів до відмови від новин
Ринок відреагував миттєво. Газети, і насамперед популярний «Києвлянин», зарясніли рекламою рятівних засобів.
Одним із хітів стало "Вино Маріані" - напій, настояний на листі перуанської коки. Його продавали в аптеках як «зміцнюючий тонік для мозку та нервової системи». Реклама обіцяла приплив сил, порятунок від безсоння та «київського спліну». Етанол у поєднанні з кокою дійсно давав підбадьорливий ефект. Про залежність тоді воліли не думати, адже еліксир пили європейські монархи та представники вищого світу.
Слідом з'явилися електричні пояси доктора Маклафліна. Реклама обіцяла зцілити від неврастенії, безсоння та чоловічої слабкості за допомогою пояса з батарейками, який одягали вночі на голе тіло. Періодично розряд струму «підзаряджав» людину. Насправді покупці часто отримували лише опіки та ще безсонніші ночі. Доповнювали цей арсенал фосфорні пігулки та «електричні гребінці».
Справжні київські лікарі розуміли: стимулятори і електричні пояси нервову систему не відновлять. Головними представниками офіційної медицини були професори Іван Сікорський та Михайло Лапінський. Вони пропонували інший підхід - наукову гідротерапію, спокій і те, що Сікорський називав «гігієною думкою».
Одним із центрів лікування стала лікарня професора Лапінського на вулиці Мало-Володимирській (нині Олеся Гончара, 60). Поряд з нею він пізніше побудував і прибутковий будинок, який отримав у народі назву «будинок доктора» або «замок Лапінського» (який і досі вибивається з-поміж своїх сусідів). Лікарня була оснащена обладнанням для водолікування: контрастні душі Шарко, заспокійливі ванни, підводний масаж. Тут же застосовувалося і світлолікування.
Лікарі також наказували зміну обстановки та «інформаційний спокій». Містянам рекомендували виїхати з «київської метушні» - до соснових лісів Святошина, Пущі-Водиці чи Боярки. Одним із головних приписів була жорстка заборона на читання газет та обговорення міських новин. Також рекомендували суворий режим і дієту. Передбачалася повна відмова від алкоголю, нічних гульб, міцного чаю та кави. Натомість - регулярний сон, довгі прогулянки та молочно-рослинна дієта.
Саме цей підхід, в якому поєднувалися спокій, ізоляція від новин, водні процедури та терапія свіжим повітрям, у результаті і допомагав відновлювати душевний баланс.
«Замок Лапінського», у дворі якого була знаменита лікарня. Фото: kiev-foto.info
Замість висновку. Коли минулі бурі здаються затишшям
Неврастенія рубежу XIX–XX століть виявилася непросто модним діагнозом і комерційним трюком. Вона стала першим масовим визнанням того, що прискорення життя, міський шум та інформаційне навантаження мають зворотний бік. Київські лікарі вже тоді пропонували рецепт, який і зараз звучить актуально: спокій, зміна обстановки та дбайливе ставлення до власних нервів.
Тільки сьогодні цей рецепт існує у зовсім іншому контексті. Навіть у іншому вимірі. Те, що сто років тому здавалося головною душевною драмою міста, нині виглядає майже тихим і невинним спогадом на тлі зовсім інших випробувань, що випали нам.
