• Головна
• Суспільство

Фото: instagram.com/mykhailo.damaskin/

Ще кілька років тому така історія могла б стати сюжетом фантастичного фільму. Після тяжкого поранення Михайло Дамаскін півтора року не міг ходити. Сьогодні він тренується, бере участь у міжнародних змаганнях, планує повернутися до війська. Про те, як живеться з двома нейростимуляторами, які потрібно заряджати щодня, ветеран розповів Коротко про.

Дроти під’єднали до спинного мозку

Готуючись до цього інтерв'ю, журналістка Коротко про вперше подумала: кіборги вже живуть серед нас.

- Насправді я сміюся, коли мене називають кіборгом, - з усмішкою коментує військовий Михайло Дамаскін.

Але за його жартами - історія про силу людини, яка відмовилася миритися зі своїм діагнозом.

Харків’янину Михайлу Дамаскіну з позивним "Мяус" зараз 29 років. У війську - з 2019 року, служив у десантно-штурмових військах. На початку повномасштабного вторгнення на Херсонщині під час одного зі штурмів чоловіка серйозно поранило у спину. Йому ще вдалося самостійно заскочити у танк на евакуацію. Але вже в лікарні у Кривому Розі Михайло зрозумів, що не відчуває власного тіла: три кінцівки були паралізовані. Наступні півтора року чоловік не міг ходити.

- Тому очевидно, що коли лікарі мені запропонували нейростимулятор, я одразу погодився, бо це була соломинка, за яку треба було хапатися, - зізнається Коротко про Михайло Дамаскін. - У мене були жахливі болі. А лікарі обіцяли, що нейростимулятор зніме біль. Але і чесно попередили: шанс, що система запрацює саме так, як зараз, - приблизно один відсоток.

У тілі Михайла Дамаскіна встановлені два нейростимулятори. Фото: instagram.com/mykhailo.damaskin/

Результат здивував навіть лікарів. Система, яка поки що вважається експериментальною, спрацювала настільки добре, що сьогодні Михайло не лише ходить, а й займається спортом.

Встановлювали цей медичний пристрій, який обійшовся Михайлу у мільйон 200 тисяч гривень, під час операції.

- Мені розрізали спину і до спинного мозку та нервових корінців під’єднали необхідні дроти, - розповідає Михайло. – Зараз у моєму тілі два нейростимулятори  українського та американського виробництва: один на ноги, інший – на тазові органи. І в районі тазу під шкіру вивели датчик. Через цей датчик і пульт, який у мене є, я заряджаю нейростимулятори. Це як бездротова зарядка.

Заряду вистачає на 12 годин. Буває й довше. Або навпаки, менше.

- Біг «з'їдає» заряд швидше, ніж ходьба сходами, - говорить Дамаскін. - Чому так - досі не знаю.

Але Михайло не просто ходить поволі. Він тренується, бере участь у міжнародних спортивних змаганнях, в тому числі з бігу. У регіональних змаганнях «Ігри ветеранів» посів перше місце з кіберспорту та друге – з кросфіту.

З нейростимуляторами ветеран тренується, бере участь у міжнародних спортивних змаганнях, в тому числі з бігу. Фото: instagram.com/mykhailo.damaskin/

Не відчуває болю

Без вчасної нейростисмуляції тіло Михайла перестає функціонувати. Вперше чоловік відчув це тоді, коли вибіг з дому до магазину по улюблений енергетик. Подумав, що заряду вистачить туди і назад, але прорахувався. Впав, зламав ногу, яка ще довго не гоїлася. На щастя, мав зарядний пристрій із собою. Тут же, на місці падіння на асфальті, трохи підзарядився, аби вистачило сил дістатися додому.

- Вже три з половиною роки, від дня встановлення нейростимуляторів, я живу по графіку, і мені не потрібно ставити нагадування для зарядки, - пояснює ветеран. – Вже все на автоматі. Навіть у вихідні дні, коли хочу поспати, спросоння встаю зарядитися. За той час, поки лежу на зарядці, читаю книги або "залипаю" у телефоні.

- Після встановлення медичного пристрою чи відчули ви, що змінилися – фізично, ментально? – запитую.

- Ні, я залишився тим же Михайлом. – відповідає. – Але я нічого не відчуваю тілом. Гаряче, холодне, укол голки, поріз ножем – я не відчуваю цього.

Уявіть: металеву чашку з окропом або гарячу сковорідку "Мяус" спокійно тримає у руках. Не відчуває болю. Щоправда, опіки на шкірі все одно будуть. Тому з гарячими напоями Михайло обережний. Те саме і з гарячим душем. Щоб перевірити температуру, підставляє під воду голову.

Зараз Михайло працює в оборонній сфері енергетики. Також закінчив 1-й курс Києво-Могилянської академії зі спеціальності «політичне управління і адміністрування». У майбутньому планує бути політиком. Каже, що трохи знає політичну «кухню», адже був радником міністра у справах ветеранів, речником Мінветеранів. І хоче повернутися до політики вже зі знаннями, щоб змінювати рідну країну.

І навіть катається на сноуборді. Фото: instagram.com/mykhailo.damaskin/

- А зараз у моїх планах - відновитися у війську, - розповідає "Мяус". – От завтра їду в Ізюм поспілкуватися з товаришами, подивитися на обстановку. Бо коли увесь час сидиш в Києві, то тупієш і відволікаєшся від війни. А я хочу бути в контексті, розуміти, що зараз працює на війні, а що ні. Знаєте, війна вже в мені, це частина мене. Я хочу повернутися, бо знаю, що можу принести там користь. Тим паче війна триває. А коли закінчиться, то я буду в перших рядах на звільнення з армії.

Михайла підтримують рідні. Чоловік не хоче говорити про сім’ю, оберігає рідних як може. В перші дні повномасштабного вторгнення вивіз родину з Харкова. Дружина та діти (має 10-річного сина і 3-річну доньку) Дамаскіна зараз мешкають на Прикарпатті.

- Як складатиметься життя завтра, я не знаю і якихось довгострокових планів не маю, - каже. - У мене було вчора, яке вже не повернути. А те, що буде завтра, може й не бути. У мене є тільки сьогодні і тільки цей момент, який я живу зараз.

- Після всього, що вам довелося пережити, що б ви сьогодні сказали військовим, які лише починають свій шлях реабілітації?

- Не замикайтеся в собі, - радить ветеран Михайло Дамаскін. -  Спілкуйтеся. Дивіться на інших ветеранів, які вже пройшли цей шлях. Якщо вони змогли, то й ви зможете.

У війську Дамаскін з 2019 року. Фото: instagram.com/mykhailo.damaskin/