Між велосипедом та «зайцем»: як кияни пристосовуються до проїзду по 30 гривень
З 15 липня проїзд у Києві подорожчав більше ніж утричі. Відтепер разовий квиток у муніципальному транспорті коштує 30 гривень. Але, як заявляють транспортники, і це не межа: «обґрунтований» тариф, мовляв, взагалі перевищив 60 гривень для метро та 44 - для наземного транспорту. Тобто 30 грн - це нам ще зробили «по-людськи».
Кореспондент Коротко про вирішив особисто перевірити, як столиця переживає цей ціновий шок, і вийшов на вулиці.
Електросамокати вже у дефіциті
Перше, що впадає у вічі в ранковий час пік: людей на зупинках автобусів і тролейбусів справді стало значно менше. Здається, київські офіси знову згадали ковідні часи, коли компанії, які могли собі це дозволити, максимально перевели працівників на віддалену роботу з дому. Кататися в офіс за новими тарифами - задоволення дороге.
У метро людей, як і раніше, потік, а на звичних стоянках шерингових електросамокатів і велосипедів - порожнеча. Двоколісний транспорт зараз розгрібають як гарячі пиріжки, служби прокату просто не встигають підвозити нові партії. Літня погода прихильна (особливо вранці, коли ще не спекотно), і якщо робота знаходиться в межах свого або сусіднього району, крутити педалі виявилося набагато вигідніше, ніж платити за громадський транспорт.
- Я взагалі підкоригував свій графік і поки що вирішив ходити на роботу пішки, - ділиться з нами перехожий на ім'я Олег. - Іти рівно годину. Саме горезвісні 10 тисяч кроків і виходить. Раніше було ліньки, а зараз порахував бюджет на місяць і вирішив, що це чудове щоденне кардіотренування. Позитивно та безкоштовно. До речі, на спортзал можна не витрачатися!
Проте так позитивно зустріли подорожчання далеко не всі. Наша наступна співрозмовниця, киянка Аліна, поки що не відчуває удару по кишені, але це тимчасово.
- Я перед самим підвищенням встигла закинути на транспортну карту близько сотні поїздок за старою ціною. Поки що сильно про проблему не замислююся, але запасу вистачить від сили на кілька місяців. А ось що робити далі - дивитимуся, - зітхає дівчина.
На узбіччі біля своєї машини таксі п'є ранкову каву пенсійного вигляду чоловік. Гріх не поцікавитися його думками. Микола розповідає, що у них взагалі нічого не змінилося: замовлень більше не стало, а ідея об'єднатися з колегами та їздити на роботу на одній машині «у складчину» серед киян поки не прижилася.
Транспорт кращим не став
Звичайно, кияни від нових тарифів «по-людськи» явно не в захваті. Люди діляться своїм незадоволенням не лише у соціальних мережах, а й у салонах тролейбусів. Оплата проїзду тепер відбувається із сумним обличчям - віддавати такі гроші за послугу, якість якої за останні 10 років не змінилася, відверто шкода.
- Як їздили 10 років тому старими тролейбусами, так і їздимо! - обурюється мешканка столиці Наталя, з якою ми розмовляли у задушливому салоні тролейбуса. - Кондиціонер не працює, влітку в салоні стоїть спека така, що й здорова людина може втратити свідомість. Те ж стосується і метро - хіба там щось оновили? Метро на Виноградар тільки обіцяють, про Троєщину взагалі мовчу… За що піднімають ціну? Я б зрозуміла, якби були покращення, але їх реально немає. Відчуття таке, що нас просто «розвели», поставивши у безвихідь.
Наталя переїхала до Києва з Харкова ще до початку повномасштабної війни, але рідне місто постійно наводить як приклад - адже там проїзд у муніципальному транспорті зробили безкоштовним.
- Чому у харків'ян метро безкоштовне? Кияни від обстрілів страждають не менше. Зарплата у киян вища? Не думаю. Здається, столиця просто не цінує своїх ж мешканців, - зітхає жінка.
Штраф 600 гривень - це аргумент, але «зайців» менше не стало
Разом із подорожчанням проїзду зросли й штрафи. Відтепер поїздка без квитка коштуватиме 600 гривень (до підвищення було 160 грн) - для гаманця пересічного киянина сума немаленька. Проте за два дні наших активних поїздок містом ми не зустріли жодного контролера. Складається стійке враження, що ловити "зайців" вони поки що просто не поспішають, щоб не провокувати й без того знервованих пасажирів на відкриті конфлікти.
А «зайців» у салонах побільшало. Молодь йде на це свідомо просто від безвиході.
- Щоб доїхати до універа, мені щодня доводиться користуватися тролейбусом та метро, - розповідає студентка Інна. - Я вирішила у разі можливості кататися в тролейбусі «на халяву». З доходів у мене лише підробіток, якого й так ледве вистачає на життя. У метро, звісно, плачу, там через турнікет не перестрибнеш. А так - якщо мені потрібно в універ, а потім на роботу, то туди-назад виходить 180 гривень на день! Поки проїзд був по 8 гривень, я без проблем платила скрізь, не хотілося отримати штраф. А зараз я просто не знаю, що робити далі.
Інна підробляє нянею та здобуває педагогічну освіту, її заробіток - лише 6 тисяч гривень на місяць.
- Тата в мене немає, він помер, коли я була ще в садку. Мама працює на звичайнісінькій роботі, вона і так допомагає мені оплачувати контракт за навчання і висилає продукти, - ділиться дівчина.
І виходить, київські студенти, медики, молоді вчителі та обслуговуючий персонал - ті люди, чиї реальні зарплати далекі від «красивої» офіційної статистики у 35-40 тисяч гривень, - постали перед жорстким вибором. Або віддавати за дорогу останні гроші, або свідомо порушувати закон, сподіваючись, що "пронесе". А міська влада, ухвалюючи рішення про потрійний тариф, цю категорію киян, схоже, просто не помітила.
