Завантажити ще

10 тисяч чашок на артрезиденцію: ветеран із Хмельницької області виробляє їх із донецької глини

10 тисяч чашок на артрезиденцію: ветеран із Хмельницької області виробляє їх із донецької глини
Фото: ФБ Миколапоттер

На виготовлення одного горнятка треба аж місяць. Так каже гончар, а ще ветеран війни Микола Величко. Про особливу глину із самого Слов’янська, про те, скільки його виробів розбилося за увесь час акції і  як робота за гончарним кругом може допомогти ветеранам - читайте у матеріалі Коротко про. 

Велика мрія Величка

Авторська чашка за 590 гривень.

- Не так вже й дорого, адже це ручна робота, - пояснює Коротко про автор чашок, гончар Микола Величко. 

Насправді у всьому світі цінується саме ручна робота, крафтові речі в єдиному екземплярі. Але роботи Миколи Величка мають ще одну важливу цінність: усі кошти від продажу чоловік вкладає у власну артрезиденцію в селі Григорівка, що на Хмельниччині. Каже, що там буде і простір для реабілітації ветеранів.

Мрія Величка підходить його прізвищу: дійсно велика. А якщо серйозно, то, щиро кажучи, не з дешевих. Тому чоловік поставив собі ціль - створити та продати 10 тисяч горнят і таким чином зібрати необхідні кошти на проєкт.

- До закінчення акції залишилося виготовити 600-700 штук, - розповідає гончар.

Підраховуємо дохід від продажу виробів.

- То ви вже гривневий мільйонер? Маєте кошти на артпростір? – запитуємо.

- Що ж ви там нарахували за шалені суми, - дзвінко сміється гончар Микола. – Які там мільйони…

І пояснює: вже майже готові два поверхи артрезиденції. На першому поверсі буде майстерня, на другому – дві гостьові кімнати. Щоправда, стоїть лише «коробка» будівлі, треба повністю зробити внутрішні оздоблювальні роботи. А коштів не вистачає, адже майстру довелося придбати потужний генератор, завдяки якому працює його електропіч, де випалюються вироби. А ще треба постійно купувати матеріали для виробів.

- Наприклад, для поливи йдуть тільки компоненти з-за кордону, - пояснює Микола Величко. – Виготовляю їх за своїми авторськими техніками. Така полива після застигання нагадує скло. І абсолютно безпечна для людини, сумісна з харчовими продуктами. А глина, з якої виготовляю горнятка,  це наша рідна, з Донеччини.  Ось погляньте на цю світлу масу (мне в руках шматок глини. – Авт). Це зі Слов’янська. Там дотепер працює  виробництво глин.

Уявіть: за кілька кілометрів від лінії фронту, під щоденними обстрілами видобувають глину, яка їде майже через усю Україну на Хмельниччину до Миколи Величка.

Чашки з глини зі Слов'янська, прикрашені поливою, що нагадує скло. ФБ mykolapotter

Чашки з глини зі Слов'янська, прикрашені поливою, що нагадує скло. ФБ mykolapotter

Міцні, як камінь

Гончар ретельно вимішує донецьку глину з місцевими матеріалами, а також піском та польовими шпатами, і стає до роботи за гончарний круг. Через деякий час з м’якої маси вимальовуються обриси майбутньої чашки, з якої, можливо, питимуть каву, чай або узвар чи яка прикрашатиме полицю серванта чи кухні.

- Насправді мої горнята дійсно особливі, - стверджує Микола. – Це не звичайна глина, а правильно казати - кам’яна маса. Таку кераміку треба випалювати тільки при високих температурах. У мене це більше 1200 градусів. Вироби міцніші за звичайні глиняні. За весь час моєї акції знаю тільки про два випадки,  коли горнята розбилися. Вони дійсно міцні, як камінь.

Тобто, якщо я надумаю спекти у вашій чашці мафін, то горнятко не трісне в печі? – запитуємо.

- Обіцяю, не трісне, - стверджує гончар. – Якісь 200-250 градусів в духовці і познаки не матимуть для мого горняти.

До речі, цікавою є форма чашок Величка, деякі з яких трохи завужені доверху. Майстер каже, що саме така форма є більш зручною для пиття. І ще один важливий момент. Купувати чашку у Величка – це свого роду атракція, своєрідний сюрприз. Майстер сам вирішує, якої форми та кольору горня відправити замовнику, хоча й дослухається до побажань. А ще разом із чашкою відправляє покупцю сертифікат і запрошення до майбутньої артрезиденції.

Це не звичайна глина, а правильно казати - кам'яна маса. ФБ mykolapotter

Це не звичайна глина, а правильно казати - кам'яна маса. ФБ mykolapotter

Народне ремесло лікує душу

Це зараз Величко може годинами розповідати про глину та поливу. Хоча за спеціальністю вчитель фізкультури, працював журналістом, фотографом.

-  От приблизно в той час, коли я фотографував весілля, мені хотілося чогось такого особливого, для душі, - пригадує. -  Одного разу познайомився з місцевим гончарем, і якось мене та глина захопила. Почав цікавитися виготовленням кераміки. Самостійно справа йшла важко, звернувся по допомогу. І мій вчитель гончарної справи  допоміг мені, як то кажуть, поставити руки, розвинути тактильну пам'ять, навчив виконувати певні дії з глиною.

Також гончар-початківець поповняв свої знання інформацією з інтернету, багато спілкувався з іншими умільцями, цікавився їхнім досвідом. І справа пішла.

До початку повномасштабного вторгнення Микола Величко вже більше 10 років виготовляв з глини різноманітний посуд. Але після 24 лютого 2022 року призупинив свою діяльність. Пішов добровольцем на фронт.

- Був на Запорізькому напрямку, - розповідає ветеран. – Всяке було… Це війна. А торік повернувся додому, за сімейними обставинами.  З того часу і почав розвивати свій артпроєкт. Дуже хочу, щоб ветерани мали змогу приїхати до мене, попрацювати з глиною.

До речі, зараз Величко має помічника, який сам нещодавно повернувся з фронту. Каже, робота з глиною дійсно допомагає хлопцеві.

- Я не хоче говорити, що глина забирає якийсь негатив, ні, - пояснює гончар. – Більш того, зі свого досвіду раджу хлопцям, які повернулися з «нуля», пробувати будь-яку творчість. Маєте змогу малювати? Малюйте! Ліпити? Ліпіть! Ткати? Тчіть! Будь-яке народне ремесло – це певна дія, рух, що розвиває дрібну моторику, мислення, уяву, відволікає від темних думок.

Та все ж війна не дає про себе забути у далекій від лінії фронту Хмельницькій області. Село Григорівка, де стоїть майстерня гончара, знаходиться неподалік Старокостянтинова. Місто відоме на всю Україну тим, що його «облюбували» вороги: "прильоти" майже щодня. Але Старкон, як називають його місцеві, живе.

- Людей у місті поменшало, це помітно, але в мене навіть думки виїхати немає,  - каже Микола Величко. -  Діти зараз у Львові навчаються, у мене дві доньки. А я на війні стільки всього бачив, що оті «бабахи» мене не лякають.

Незважаючи ні на що, Микола Величко впевнений, що влітку 2025-го прийме своїх перших гостей в артрезиденції.

Майстер каже, що саме така форма зручніша для пиття. Фото: ФБ mykolapotter

Майстер каже, що саме така форма зручніша для пиття. Фото: ФБ mykolapotter

До речі

Не просить, а робить

Чашки Миколи Величка мандрують Україною. У цьому переконалася авторка тексту. Коли цей матеріал лише готувався, подруга зі Львівщини відправила мені повідомлення з фотографією покупки: дві чашки знайомої форми.

- Купила не лише для кави, а й для того, щоб допомогти майстру, - написала власниця горняток у повідомленні. - Це гончар з Хмельниччини, який не просить, а робить.

Це найкраща реклама, яку я бачила останнім часом. Сподіваюся, у нього все вийде.

  • На початок повномасштабного вторгнення Микола Величко вже понад 10 років виготовляв із глини різноманітний посуд. ФБ mykolapotter

    На початок повномасштабного вторгнення Микола Величко вже понад 10 років виготовляв із глини різноманітний посуд. ФБ mykolapotter

Новини по темі: хобі Професії Ветерани