Найстаріша мешканка України святкує 108 років: у чому секрет її довголіття
Волинянці Катерині Карпівні Коць 3 жовтня офіційно виповнюється 108 років. Вона – одна із 108 тисяч (так ось інколи збігаються цифри. – Прим. авт.) довгожителів, яких нарахували до Міжнародного дня людей похилого віку в Пенсійному фонді. Загалом у країні 1316 осіб, які можуть похвалитися тризначною цифрою від дня свого народження. До речі, чоловіків у цьому списку – лише 166. Катерина Коць, як запевняють у Пенсійному фонді, – найповажнішого віку серед усіх українських довгожителів.
Кореспондентка Коротко про розшукала іменинницю у селі Чарторийськ за сотню кілометрів від білоруського кордону.
Гріється на сонечку і чекає на гостей
Бабуся Катерина напередодні свого дня народження воліє грітися на сонечку на лавці. Звичайно, прийдуть гості – доньки, онуки та правнуки, а з самого ранку завітають представники місцевої влади – для них честь вітати з черговими роковинами місцеву мешканку, яка за віком випередила не лише всіх мешканців області, а й країни.
Клопотатись по господарству будуть родичі та сусіди іменинниці – вона вже давно завоювала право на законний відпочинок. Якщо ще пару-трійку років тому бабуся вганяла в паніку близьких, перестрибуючи через купини в місцевому лісі в пошуках грибів, трав і ягід, то сьогодні віддає перевагу більш розміреному відпочинку.
Внучка Ніна Шкабура старається якомога частіше приїжджати до бабусі в гості. Фото: ФБ Ніна Шкабура
– На жаль, кілька років тому Катерина Карпівна невдало впала, пошкодила ногу, і з того часу ходити їй важко, доводиться допомагати, – розповідає Коротко про онука довгожительки Ніна Шкабура. – З того часу до неї переїхала її молодша донька Галина. Ще одна її донька Ганна, моя мати, мешкає по сусідству.
До злощасного падіння Катерина Коць щороку ходила до лісу не лише по гриби та трави, а й чистити місцеву криницю, яка наповнюється з природного джерела. Робила це до свята Миколи весняного – 22 травня. Вважала, що вода стає чистішою, тільки якщо криницю почистить богоугодна, чиста людина.
– Вважала це почесною справою, казала, що ті, хто чистить колодязі, це світлі люди, – згадує Ніна Олександрівна. - Скільки років ми за неї переживали, щоб вона не заблукала в лісі. Хоча ліс – метрів за двісті від її будинку, а криниця - може, за триста. Там смачна, солодкувата вода. Саме бабуся навчила мене орієнтуватися в лісі, я частіше за інших ходила з нею по ягоди, чорницю, гриби. Завдяки їй я знаю ліс як свої п'ять пальців, хоч і не живу там уже давно – працюю у молодших класах під Києвом. Але звичка гуляти лісом залишилася. Це заслуга бабусі. Вона ж навчила нас жати серпом жито, пшеницю – тоді комбайнів не було.
Катерина Коць жила з родиною доньки та онукою у сусідніх будинках – навіть паркан не поділяв їх. Бували одне в одного щодня. Подорослішавши, онука допомагала бабусі по господарству, поки не створила свою сім'ю і не поїхала в інше місто.
Ніна Олександрівна згадує: бабуся ніколи не сварила онуків, намагалася все пояснити. Хоча не можна сказати, що все дозволяла, але точно не зривалася на крик: відрізнялася спокійною вдачею.
Чай "від баби Каті"
Катерина Карпівна також навчила онуку розбиратися у травах. Як розповідає Ніна Олександрівна, бабуся завжди пригощала дітей власноруч зібраним чаєм: із чебрецю, звіробою, липи, ромашки.
- Я зараз теж уже своїм онукам його готую, і вони завжди кажуть: "Це чай від баби Каті", хоча збирала і готувала його я, - усміхається онучка довгожительки. - Я ось сьогодні (2 жовтня. – Авт.) спеціально порахувала, скільки у бабусі спадкоємців: вісім живих онуків (один помер), 11 правнуків та 10 праправнуків. Не всіх вона може одразу згадати, але якщо назвати ім'я - згадує.
Катерина Карпівна все життя пропрацювала у колгоспі різноробочою: збирала льон, картоплю. Холодними зимовими вечорами після роботи сідала за ткацький верстат. Її килими та вишиті білосніжні домоткані полотна досі прикрашають будинки не лише дочок, а й онучок. Їх їм вручали, коли ті виходили заміж.
Тримала городи, господарство – як усі, але останніми роками доглядає лише курочок і кота.
- Ще недавно Катерина сама собі картоплю копала на городі - ой, як вона любить картоплю, сама ж її і готувала, - нагадує онука. - Пам'ятаю, як до неї не прийдеш - у неї завжди багато наварено, і супчик, і друге, і компот. Ніколи вчорашнього не їла, завжди готувала свіже. До того ж газової плити в неї не було, розтоплювала піч.
Катерина Коць у молодості. Фото: Маневицька селищна рада
На подяку – «грудочка цукру»
Хоча на їжі Катерина Карпівна не була зациклена. Ніколи не їла ковбас, солодкого. Солодощі полюбила лише останніми роками – і онуки з дітьми тепер завжди їй приносять тортики чи цукерки.
- Чому раніше не їла? Так цього й не було, а як пішли діти, то, мабуть, їм хотілося віддати, – розмірковує Ніна Олександрівна. – У неї досі «грудочка цукру» – це цінність. Як їй допоможуть помитися, то вона каже на подяку: «Ось тобі грудочка цукру». Образно, не маючи її в руці. Мається на увазі, що це щось гарне, смачне.
У здоровому способі життя, відмові від надмірностей, а ще у фізичній активності – бабуся завжди дуже багато ходила, тими ж волинськими лісами, - напевно, і полягає секрет її довголіття. Хоча рідні вважають: насамперед роль відіграли гени.
– Дітей у її матері було багато, але вижило лише двоє: бабуся Катерина та її сестра, яка теж прожила близько сотні років, – кажуть рідні. – Природний відбір, вижили та прожили довго найсильніші. Це зараз навіть найслабших виходжують, а тоді такого не було.
Також бабуся Катерина завжди ходила до церкви і щоранку та вечір молилася за рідних. І онуків навчила «Отче наш».
Як Катерина Карпівна після травми ноги перестала ходити до джерела, про нього почали дбати місцеві ченці. Чистять його також до весняного дня Миколи. Вважають, якщо у це свято помолитися біля криниці, то піде дощ. А дощі навесні селянам дуже потрібні – від них залежить урожай.
З паперами не посперечаєшся
Щороку з днем народження довгожительку Катерину Коць намагається привітати місцева влада. Чотири роки тому, до війни, згадують родичі, бабуся дуже гарно співала на їхнє прохання на своєму святі. Тоді, зізнаються, їй виповнилося... 100 років. Виявляється, до метрики вписали неправильну дату, додавши бабусі зайві чотири роки!
- Наша бабуся народилася 1920 року, але записали, що 1916-го, - розводять руками рідні. – Знаєте, як тоді реєстрували – зі слів. Отже, за документами 3 жовтня їй виповнюється 108 років, а насправді – 104 роки.
Втім, вітатимуть іменинницю все ж таки зі 108-річчям. Що б там рідня не рахувала та не говорила, а проти документів не попреш. А за ними бабуся Катерина сьогодні – найстаріша мешканка України.
