• Головна
• Суспільство

Фото: city-adm.lviv.ua

Все ж заповітні мрії збуваються. Навіть після смерті. Вікторія Трибушна шість місяців тому відкрила кав’ярню, про яку мріяв її чоловік Андрій, який загинув на фронті.

Про те, як бухгалтерка Вікторія навчилася готувати каву як професійний бариста, як власна справа допомогла пережити горе, а також про місцеву підтримку ветеранського бізнесу - читайте у матеріалі Коротко про.

З Херсону до Львова «на кілька днів»

Невеличке затишне кафе сховалося між будинками одного з районів Львова. Майже пів року тут, на проспекті Чорновіла, 77, пригощають смачною кавою та випічкою.

- Це формат «кав’ярня біля дому», - розповідає Коротко про власниця закладу Вікторія Трибушна. – Тобто не треба їхати в центр міста, щоб випити смачної кави, з’їсти улюблений десерт. За місяці роботи вже маємо постійних відвідувачів. Дуже тішуся, коли приходить молодь, старші люди, і спілкуються, проводять час разом. Цінуйте у моменті той час, коли ви разом, бо ми ж не знаємо, що буде завтра.

Жінка назвала свою кав’ярню «Кава на двох». І, без сумніву, з назвою потрапила у яблучко: у цьому кафе дійсно хочеться зустрітися за чашкою кави з подругою, другом, коханою людиною. Звісно, скептики цинічно нагадають, що у Львові такі кав’ярні майже на кожному кроці. Та все ж «Кава на двох» - це трохи більше, аніж місце, де готують смачні напої і десерти. Це втілена у життя мрія загиблого чоловіка Вікторії - Андрія Муравського.

Вікторія та Андрій родом із Херсону. Він виготовляв меблі на замовлення, вона працювала бухгалтеркою. Коли почалася війна, подружжя переїхало до Львова. Як і всі переселенці тоді - тимчасово. На кілька днів, тижнів, місяців, адже от-от буде наша омріяна перемога. А поки на фронті тривали запеклі бої...

Туди, на передову, рвався і Андрій Муравський. Чоловік оббивав пороги військкомату. Його відправляли додому, мовляв, дядьку, тобі вже 50 років та й здоров’я підводить, йди до жінки. І це дуже його пригнічувало. І все ж Андрій Муравський потрапив на передову добровольцем, вже у складі 125-ї бригади львівської ТрО. Там служив разом із сином Валерієм.

- Зідзвонювалися, а коли мала можливість, то їздила до нього на схід, - розповідає Вікторія. – Мріяли… Навіть обговорили, що після нашої перемоги обов’язково поїдемо на кілька тижнів у відпустку на море, бо дуже любимо воду. І відкриємо власну справу. Чоловік мріяв про кав’ярню.

У лютому 2023-го Андрій Муравський загинув при обороні Бахмута. Вікторія дотепер не знає, як у ті чорні дні вирішила самотужки втілити їхні плани про власний бізнес. Каже, ціль відкрити кав’ярню, таку, яка б сподобалася Андрієві, витягла її з важкого психологічного та фізичного стану.

Шість місяців тому Вікторія Трибушна відкрила у Львові кав’ярню, про яку мріяв її загиблий на фронті чоловік Андрій. Фото: city-adm.lviv.ua

300 тисяч на підтримку ветеранського бізнесу

Спочатку було навчання. Вікторія хоч і працювала бухгалтером, дізналася багато нової інформації на курсах від Центру підтримки підприємництва Львівської міськради. Опісля жінка подала свій проєкт на конкурс ваучерної підтримки бізнесу ветеранів та їхніх рідних. І отримала 300 тисяч гривень на розвиток власної справи. Ці гроші неабияк допомогли: Вікторія змогла відшкодувати вартість усієї техніки у кав’ярні (кавомашина, холодильники, вітрина тощо).

Жінка пригадує перші дні після відкриття «Кави…». Було, м’яко кажучи, нелегко. Особливо багато проблем виникало з персоналом, тому що, як виявилося, існує дефіцит кадрів. Тоді у своїй кав’ярні Вікторія працювала сама. Робила все: і каву готувала, і прибирала, і рекламувала. Довелося швидко навчитися заварювати міцний еспресо та лате на безлактозному молоці. Це зараз Вікторія вправно приготує будь-який сорт кавового напою наче професійний бариста, а у перші дні за кавомашиною ледь не плакала.

Пригадує, починала свій день у кав’ярні та закінчувала його там же. Чи жалілася на втому? Так, біля могили чоловіка Андрія, який похований на Марсовому полі у Львові.

- Навідуюся, як тільки маю змогу, посиджу, подумаю, поговорю, пожаліюся, звісно, й поплачу, - каже жінка. – Завжди згадую його слова: "в тебе все вийде, я в тебе вірю". Тоді беру себе в руки і йду працювати. Зараз моя підтримка та опора – мама і син Валерій. Синові 21 рік, він на фронті. У травні приїздив у відпустку, тоді вперше побачив кав’ярню. Йому сподобалася наша «Кава на двох».

Поки розмовляємо з Вікторією, у кав’ярню час від часу приходять відвідувачі. Хтось, кваплячись, бере каву на виніс. Але більшість гостей присідають за столики, неспішно смакують лате, капучино, матч, замовляють смачні мусові десерти, тістечка-макарони, «горішки» з начинкою. А власниця усміхається: Андрієві сподобалося б.

- Знаєте, Андрій мені сниться часто, - вже завершуючи розмову, раптом каже Вікторія. – Але ні разу з приводу роботи. Мабуть, я все роблю правильно.

Вікторія прощається і поспішає до барної стійки.