• Головна
• Суспільство

Фото: wikipedia.org

Скромна вчителька української мови та літератури з важкодоступного карпатського села Самакова на Буковині Марія Карповець ніколи не мріяла про славу, як і не мала бажання стати блогером. Жила звичайним життям – виховувала дітей, працювала у школі, господарство, сінокіс, улюблені квіти на клумбах… У вільний час розпитувала старожилів про гуцульські традиції та звичаї, записувала на диктофон чи відео діалектизми. У її сім'ї цей діалект використовувався менше: сама – філолог, віддавала перевагу літературній мові, чоловік – із Рівненської області. Марія – наполовину гуцулка, її діти - вже на чверть, і тому місцевих хлопчаків та дівчат розуміли важко.

Словник гуцульського діалекту розмели за день

Записуючи відео для передплатників і земляків, які давно виїхали з Карпат, Марія Карповець не підозрювала, що почне збирати більше мільйона переглядів. Фото: ФБ Марія Карповець

- Мені самій, коли я поїхала вступати до Чернівців, хлопці та дівчата, які вже там навчалися, казали: «Ти, головне, у місті не йокай (йо означає «так» на місцевому діалекті. – Авт.), говори правильно, щоб з тебе не сміялися», - розповідає Коротко про Марія Карповець. - Але у виші я помітила, що кожен говорив у компанії так, як звик у своєму селі. Молдавани – молдавською, румуни – румунською, різними діалектами… У нас міжнародний регіон. І подумала: «А чому мені не можна говорити на своєму?» Кинула виклик собі і почала відстоювати своє рідне - моє право говорити на своєму діалекті.

Гуцульський діалект сколихнув багатонаціональну студентську громаду, молодь одразу ж почала цікавитись, що і яке слово означає – вперше ж чують! І Марія зрозуміла: це цікаво не лише їй.

Згодом з допомогою старожилів почала збирати словник гуцульської лексики, яку вже не розуміли її діти. А що тоді говорити про онуків? Вони взагалі ні слівця по-гуцульськи не зрозуміють! Глава громади допоміг видати «Короткий словник гуцульської говірки».

- Щоправда, я як швець без чобіт - друкованого словника у мене немає, всі роздали гостям на гуцульському фестивалі, - зазначає Коротко про Марія Карповець. – У мене є лише електронна копія. Може, знайдеться ще спонсор, який допоможе надрукувати хоча б невеликий тираж. А поки що продовжую його доповнювати новими гуцульськими словами.

Допомагають не лише старожили, а й підписники: у рамках челенджу писали Марії відомі їм гуцульські слова з поясненнями, що вони означають. Записувала і за своєю матір'ю, яка й навчила її традиціям, приказкам та говірці, хоча сама – не гуцулка, а прийшла сюди за невістку, та за родичами.

- Нам мама говорила: «Вставай, прілий, бо день білий». Це означало, що треба підніматися та працювати, бо вже розвиднілося, - ділиться Марія Миколаївна. – "Прілий" – це «гнилий», лінивий. Коли мама мені в дитинстві говорила «клади ватру», тобто розпалюй вогонь, я кидала декілька полін і шматок паперу в шпаргату (плита, яка топиться дровами. – Авт.), підпалювала і бігла грати. Часто вогонь швидко загасав. Мама казала: «Ше одне поліно, та й небо б прогоріло». Це означало, що чи погано зробила, чи вогонь такий великий, що могла бути пожежа. Коли дід повертався додому, ми питали, що він купив нам. Відповідав: «Гути, аби мали, у шо дути». Тобто нічого не купив. Наскільки я розібралася, це пов'язано з гутництвом – мистецтвом видування скляних виробів через порожню трубку. Коли питали: «Чому?» - відповідав: «Бо купило ся притупило». Отже, немає грошей. "Купило" – можливість щось купити. Дослідження гуцульського діалекту – цікава робота, але це робота для вчених. Я ж простий учитель.

У Самакову – за золотом опришків та цілющою водою

Марія наголошує: їй пощастило жити у селі, де ще збереглися гуцульські традиції.

Зазвичай їх і бережуть у таких віддалених селах, куди нові тренди важко доходять. У Самаковій ледь набереться пів тисячі мешканців, турист сюди теж рідко заїжджає: далі рухатися нікуди, попереду – лише дикий ліс, гори та румунський кордон. Проїзду немає, хіба що пішки до сусіднього села – і на автобус.

Хоча було б бажання, тут є що подивитись: гарна природа, гірське сірководневе озеро, печера ватажка опришків - повстанців-горців, Олекси Довбуша, де, кажуть, заховано золото. Можна поїхати до пастухів за бринзою на високі гірські галявини. Щоправда, жити нема де – ні санаторіїв, ні хоча б колиб для туристів тут не збудували.

Багато про побут предків, їх звичаї, обряди та говори покоління хранительки діалекту вже не знає, що вже говорити про молодь.

– Коли синові однокласник сказав: «Забув в тебе капилу», той не міг зрозуміти, що це таке, доки ми не знайшли вдома його забуту кепку, – згадує Марія Карповець. – Нічого гуцульського у нас не вчать, навіть програму українознавства весь час скорочують. А у нас гуцулознавство має бути! Раніше діти знали, хто такі Назарій Яремчук, Володимир Івасюк, а сьогодні навіть не чули про людей мистецтва з їхнього рідного краю. Тож нам, вчителям на Гуцульщині, треба розраховувати на себе та самим прищеплювати дітям любов до місцевого.

Гуцульська містика існує

Вчительку цікавлять не лише традиції та діалект. Душа завмирає, коли чуєш перекази про гуцульську містику. Марія і сама, і її батько були свідками потойбічних незрозумілих явищ. Каже: вір не вір, а гуцульська містика існує!

– Ішла вночі з танців, і тут чую: у лісі плаче дитина, – згадує Марія. – За переказами, вночі у лісах ридають душі померлих нехрещених дітей, яких, можливо, тут і закопували, наприклад, після викиднів. Якщо таке чуєш, треба розірвати шматок тканини, кинути через ліве плече і вимовити: «Нарікаю тебе…», тобто – «називаю», і назвати ім'я. Тоді дитина заспокоїться. А якщо нема із собою тканини – так і буде плакати, й інші ще почують… Я вірю в Бога, і взагалі в такому разі не повинна вірити в містику… Але вона справді існує.

Тоді, згадує Марія, вона ще не знала про цей звичай – їй розповіли вже пізніше, та й тканини все одно при собі не було. Але запам'ятала, що дитячий плач був чутний лише в тому місці.

З покійним батьком Марії стався інший випадок, теж уночі. У гуцулів є таке повір'я, назване «стіна»: коли людині здається, що вона рухається вперед, а насправді вона постійно стоїть на місці.

– Ось ця «стіна» виникає в одному місці по дорозі до сусіднього села, яке за сім кілометрів, – зазначає Марія. – Ми туди пішки ходимо, автобуса нема. І перед татом, коли опівночі цією дорогою йшов, "стіна" з'явилася. Щоб вона відпустила, треба сім разів прочитати «Отче наш». Вдень люди ходять - і нічого. Але вночі краще в таких місцях не ходити.

Ще одне явище – "блуд". Це коли людина не може вийти з однієї місцевості і весь час ходить по колу, повертаючись туди, звідки прийшла. Є на околицях Самакової і такі згубні місця, які теж намагаються обходити, а вночі зовсім не сунуться. Ці перекази теж хотілося зберегти для спадкоємців.

Шлях блогерки-гуцулки починався з роликів із краєвидами рідного села, а сьогодні завдяки відео Марія сподівається зберегти гуцульський діалект та традиції для наступних поколінь. Фото: ФБ Марія Карповець

У TikTok пішла за прогульниками

Блогером Марія Карповець стала випадково. Коли весь світ перейшов на дистанційне навчання через коронавірус, вона тільки й чула скарги дітей, що інтернет у горах погано працює, тому до уроку підключитися не можуть. Зате в TikTok та інстаграм заходити нічого не заважало. Довелося і педагогу реєструватися та підписуватись на учнів, щоб відстежувати прогульників.

– Тоді в мене вже був група у фейсбуці «Люблю Гуцульщину», де я іноді виставляла короткі відео з краєвидами із нашого села, – усміхається Марія Миколаївна. – Почала їх викладати і в TikTok, пізніше вже записувала ролики на гуцульському діалекті, знімала селян у нашому традиційному одязі... Хто старший – і сам рветься розповідати та зніматися, бажаючи також бути причетним до збереження спадщини. Підписникам подобалося, а особливо – тим, хто давно від нас виїхав і скучив за селом. Пішли перегляди – тисяча, дві, три, десять… А посеред весни цього року Марія Миколаївна прокинулася «тікток-зіркою». Відео із снігом, що випав 17 квітня в горах, поверх квітучих клумб зібрало мільйон переглядів! Нині на ньому вже майже півтора мільйона.

- Я ніколи не ставила собі за мету зібрати мільйон переглядів або стати блогером, - розводить руками Марія. – Для цього потрібно багато часу, а в мене його й так ледве вистачає, щоби збирати словник та перекази старожилів. Коли навчальний рік починається, дуже складно стає. Звичайно, хотілося б щось заробляти на відео, щоб удосконалюватися, купити нормальний телефон та мікрофон… Але як це зробити, поки що навіть не цікавилася.

Патріоти Гуцульщини із СРСР розвивали у селі танці

Проте Марія Карповець не зупиняється. Описала історію танцювального колективу із Самакової, який був популярний у 1950-х – дізналася з вуст його учасників, поки ті ще були живі. Як розповідає наша співрозмовниця, колектив зібрав виходець із Росії на прізвище Левін, який працював із дружиною у відділі культури у місті Путила у Чернівецькій області.

– Як його занесло на Буковину, не знаю, а тим більше, що змусило поїхати до нас у карпатську глибинку, куди з Путили треба йти 15 км пішки горами, – дивується Марія Карповець. - Я була вражена цим! Чому ж їм хотілося працювати саме тут? У селі тоді навіть електрики не було. Але вони почали вивчати місцеву молодь готувати танцювальні номери. Пізніше їх перевели до Вижниці, де створили народний танцювальний ансамбль «Смеречина» (з ним співпрацювала Софія Ротару, також працював Василь Зінкевич паралельно з виступами в легендарному ансамблі «Смерічка». - Авт.). Поки Левко Дутковський, засновник та керівник колективу «Смерічка», був живий, він мені розповідав про Левіних, про те, якими патріотами Гуцульщини вони були. Навіть не кожен гуцул так любить і цінує своє... І я подумала: «А як тоді я, народившись тут, можу не зробити все для того, щоби зберегти наше, гуцульське, якщо навіть чужі на це знаходили час»?

Вчителька також відроджує мистецтво гуцульського танцю. На цю думку наштовхнули діти. Раніше Марія викладала танці в школі мистецтв, але діти поставили ультиматум: «Ходитимемо, тільки якщо вчимо гуцульські танці!» Про танці також довелося дізнаватись у старожилів. Зате тепер у селі танець «Решето» виконують не гірше за їхніх дідусів та прадідусів. Кроки та фігури в танці нагадують посів через решето.

Самакова – тупикове село у горах. Далі - Румунія. Фото: ФБ Марія Карповець

Повернути традицію буковинського гуцульського весілля

Традиції буковинських гуцулів відрізняються від прикарпатських звичаїв. Є ще одна мрія у Марії Карповець – знайти та зберегти перекази про старі, вже загублені обряди, наприклад, гуцульське буковинське весілля. Його тепер так не гуляють – навіть горяни на Буковині давно відзначають свята у ресторанах.

- Шкода, що традиція втрачена, і сподіваюся, що мені вистачить часу записати і це, - зазначає Марія Карповець. – У нас і обряди, і вбрання інші, ніж на Прикарпатті, наречену вбирають по-іншому. Там цілий тиждень розклад весільних звичаїв. Для нареченої шиють вінок із барвінку особливим чином, йти за ним і рвати теж треба за правилами. Все супроводжується співанками. Я маю це зробити, лише дай бог часу, щоб хоча б коротко описати. Коли моя племінниця виходила заміж, я, як її хрещена мати, шила вінок із барвінку за обрядом. Але це було не зовсім традиційне гуцульське весілля.

Гуцулка-блогер зазначає: Гуцульщина – це терра інкогніта, незвідана земля. І вивчення її займає десятиліття, та й то не все встигнеш пізнати. Але хоч щось вона збереже для нащадків.

Це цікаво!

Словник гуцульської говірки (укр.)

• вирцати – скрипіти
• вкємитиси – набриднути
• вошканитиси – ходити туди-сюди
• гачі – штани
• гарякати – кричати
• гимбар - дерев'яна скриня для зберігання борошна, зерна
• гаразд – достаток
• габа – хвиля
• ганцати – громко гавкати
• жєрва – собака
• чапаш - стежка, протоптана людьми або худобою
• чіколонок – суглоб пальця
• чаберка - старе відро
• чупер – волосся

Гуцульські фразеологізми

• Хосен, єк сліпий курці з кросен. – Така з тебе користь, як сліпій курці з верстата, тобто користі нема з твоєї допомоги. Хосен - користь, кросен - верстат.
• Смійси, дурню, горі дараба йде. – Сміється, як дурний із пальця. Дараба – плоти, які нагору річкою йти не можуть, лише вниз.
• Не тратьте, куме, сили, спускайтеси на дно. – Усі варіанти випробувані, не витрачайте зря сили.
• Нате й мій глек на капусту. – Вставити свої п'ять копійок.
• Масти голу лоєм. – Вирішуй свої проблеми сам. Голу – голову. Лій – овечий жир.
• Вишкіривси, єк кутюга на горєчий чір. - Сміється багато. Кутюга – собака, чір – каша, яку варять свиням і яку собака не їсть.
• Що за кремоти збираш? – Коли хтось шмигає, висліджує щось.
• Що тобі шпорт ймив? – Коли хтось спіткнувся.
• Ходиш, як фира без дишля. - Ходити без роботи, без мети. Дишля (дишло) задає фирі (підводі) напрямок.
• Би ти прожив сто років, а після – в опришки. – Побажання, щоб після ста років мати таке здоров'я, щоби взяли опришком (повстанцем).