Відеоідентифікація пенсіонерів: особистий досвід проходження та чому виплати можуть зупинити
« Відеоідентифікація пенсіонерів » - за останні місяці цю фразу, що важко вимовляється, навчилися побіжно вимовляти навіть ті українці-пенсіонери, хто завзято називає кетчуп «кепчуком». Позбутися хай і не великих, але хоч якихось виплат, що належать від держави, не готовий ніхто. Навіть мешканці окупованих територій, які зберегли паспорти України.
Подавайте заявку знову та знову
Держава вирішила перерахувати своїх пенсіонерів та злегка прорідити їхні списки, викресливши вже померлих громадян, пенсія яким продовжувала надходити на банківські картки. Але зробила це традиційно не найкращим чином: запропонувала діалог по відеозв'язку зі співробітниками ПФУ, з пред'явленням документів в екран і відповідями на цілий список питань.
Пенсіонерам дали термін три місяці, до 31 березня, щоб зареєструватися на проведення відеоідентифікації. Хтось розібрався сам, комусь допомогли діти та онуки, а от як викручувалися самотні, приміром, 80-річні люди, які не завжди володіють інтернетом і не мають смартфонів, – одному богу відомо.
Звісно, хтось дістався до банку чи відділення Пенсійного фонду і особисто засвідчив свою особу, але, певні, значна частина пенсіонерів, схоже, залишиться без виплат – вони просто не мають можливості пройти ідентифікацію. І це не лише мешканці окупованих територій України.
І як виявилося, три місяці – це вкрай мало. Нині майже середина травня – і люди й досі реєструються. На сайті ПФУ, зокрема. Чи багато людей похилого віку знають про цей сайт, скільки з них розуміють, що означає абревіатура РНОКПП («реєстраційний номер облікової картки платника податків»), яка прийшла на заміну звичному ІПН, адже цифри РНОКПП, він же ІПН, треба вказувати в заявці.
Якщо заявку вдалося виправити (у січні, наприклад, система збоїла, і заявки на проходження відеоідентифікації якийсь час не приймалися), то відповідь на неї із зазначенням дати та часу проведення приходить на електронну пошту або телефон майже через два тижні, а то й більше. І термін встановлюється – ще за 10-14 днів. Все це можна було б легко перечекати, якби у ці місяці виплачувалася пенсія.
- Ми подали заявку на відеоідентифікацію у середині березня. За два з половиною тижні пройшла відповідь: процедура пройде в середині травня. У квітні наші пенсії на карту не прийшли, - розповіла Коротко про переселенка Людмила Хвостикова, яка живе зараз у Селидовому Донецької області, куди вона переїхала з Донецька у 2015 році.
Вся справа у довідці
Зрозуміло, що насамперед відеоідентифікація розрахована на мешканців, які зареєстровані в окупації. Біженці за кордоном проходять ідентифікацію у консульствах чи посольствах, на підконтрольних територіях України – у банку чи ПФУ. А ось мешканцям окупованих регіонів доводиться найважче.
Тому що в 2014 році влада країни прив'язала виплату пенсій до довідок ВПО. Є довідка переселенця – отримуй пенсію, нема довідки – до побачення. Можна довго сперечатися про етичність цього кроку, але той факт, що багато переселенців повернулися до своїх будинків в окупації, його нікуди не діти. І це теж багато про що говорить, наприклад, про ставлення – тодішнє і сьогоднішнє – до переселенців. Можна згадати «допомогу на оренду житла» аж у 400 гривень переселенцям, загальну стигматизацію, зняття виплат у багатьох ВПО другої хвилі, після 2022-го… За десять років тим, кому довелося тікати зі свого будинку в Донецьку чи Луганську, було ой як нелегко. Особливо старим.
І частина повернулася туди, де не треба платити оренду у 10 тисяч гривень за пенсії у 5000, і не ловити на собі косі погляди сусідів чи чиновників.
І ось там, за відсутності мобільного зв'язку українських операторів, але за наявності інтернету, пенсіонери з українськими паспортами масово проходять відеоідентифікацію.
- Ми з чоловіком проходили ідентифікацію одного дня, з різницею у півтори години. Щоправда, нам зателефонували не у вказаний час, а на годину раніше. Жінка з Пенсійного фонду на тій стороні трубки сказала, що їй не підходить призначений нам час – 17.00, на що ми відповіли, що не ми обирали день і годину. Але в нас була можливість «відстрілятися» раніше, - розповіла Коротко про Емілія Костенко, яка живе в Донецьку (ім'я та прізвище змінено).
Пенсіонери підготували всі документи, навіть медичні карти, налаштувати WhatsApp їм допомогли діти…
- Список запитань, які ставлять під час відеоідентифікації, у Донецьку передають одне одному як шпаргалку. Тому що там є хитромудре питання про місце реєстрації та місце фактичного перебування. Ці списки обговорюють у чергах на ринку та навіть у автобусах, люди переказують, що треба відповідати, щоб усе було правильно. Але єдиної думки немає, – продовжує Емілія. – Хтось каже, що він чесно зізнався, мовляв, у Донецьку – і йому відповіли, що він даремно хвилюється, Донецьк – це територія України, хай і тимчасово окупована, тож пенсію отримуватиме. Хтось каже, що знаходиться за місцем, зазначеним у довідці переселенця, – бреше, але тільки через страх, що в нього заберуть його чесно зароблені копійки. Практично всі плутають місце реєстрації та місце перебування.
Не обманюйте!
Дзвінок із ПФУ не застав пенсіонерів зненацька, все було готове. Камера працює в один бік: співробітник фонду, який проводить ідентифікацію, бачить пенсіонерів, вони його - ні.
Насамперед співробітник уточнює згоду людей на відео та фотофіксацію їхніх осіб та їх документів. Формальність, але без неї ніяк. Далі все легко: ПІБ, де народився, номер і серія паспорта, номер того самого РНОКПП (наші співрозмовники дружно перепитали: «Це який ІПН?», викликавши тяжке зітхання на тому боці, що свідчить, що вони далеко не перші з таким питанням), номер пенсійного посвідчення, стаж роботи.
- І ось прозвучало це питання: «Ваше місце реєстрації?» Ми назвали Донецьк і одразу додали, що фактичне місце знаходження – Курахове. І одразу нам крикнули: «Не обманюйте!» Не знаю, чи бачать там насправді, де ми перебуваємо, чи просто лякають, але ми чесно зізналися, що ми в Донецьку, просто переплутали формулювання. Судячи з голосу, нас начебто вибачили. Ну а що, нам по 75 років могли помилитися! - продовжує розповідь співрозмовниця. - Уявляю, як страждають люди дуже похилого віку.
Потім знову було легко: перше місце роботи, останнє місце роботи, коли вийшли на пенсію, який її розмір, коли дата виплати і як пенсіонер отримує пенсію – на пошту чи банк. Запитали, скільки дітей та дати їхнього народження, та інші дрібниці.
- Ми думали, що відповідатимемо, а співробітник звірятиме наші відповіді з тими, що є в базі ПФУ. Але зважаючи на все, їх записували руками. Ще ми спіткнулися на питанні «Ким видано паспорт?» Прочитати запис від руки 30-річної давності «виданий К…ським РОДГУУМВС України в Донецькій області такого-то числа такого року» ми змогли не з першого разу. А нас ще й перепитували, адже ми ще й по-українськи говорили! Потім ми довго тримали перед камерою наші документи, а співробітник намагався їх прочитати та зафіксувати. Інтернет був поганий, як сказали нам «ідентифікатори» - «у нас все рябить і сіпається». Ледве вони змогли зробити фото нас і наших документів!
Чекайте на відповідь
Уся процедура зайняла від сили 20 хвилин, спілкування проходило ввічливо, хоча відчувалося, що у співробітників ПФУ періодично здавали нерви, як і у людей похилого віку, які беруть участь у незрозумілому для них випробуванні. Насамкінець попередили: чекати відповіді раніше ніж за місяць не варто. Це відео покажуть ще й іншим фахівцям, і на його підставі буде ухвалено якесь рішення. Мабуть, платити пенсію людям похилого віку чи обійдуться.
Звичайно, можна було б зробити трохи простіше, наприклад, вислати копії документів пенсіонерів на вказану адресу або самостійно записати відео пенсіонерів, які озвучують свої дані, і відправити його до ПФУ… Але був обраний, мабуть, найоптимальніший варіант…
…Бо десятки людей у Донецьку кажуть, що "відеоідентифікацію вони не пройшли" – таку відповідь вони отримали. Бадьоро відповівши на всі запитання ще у січні, у травні вони зрозуміли, що пенсій у них немає і не буде. І на питання, що робити, їм пропонується лише одне: виїжджати на підконтрольні території та приходити до ПФУ своїми ногами.
Виїзд із непідконтрольних «республік» зараз лише один: через російський КПП «Колотилівка» на кордоні Білгородської області РФ та Сумської області України. Подорож займає більше доби, коштує не менше 300 доларів, а про подорож назад і говорити не доводиться: тільки через Москву, через аеропорт «Шереметьєво», через фільтрацію.
Хтось, звичайно, і відеоідентифікацію пройшов, і пенсію вже знову одержує – але таких небагато. На решті держава трохи заощадить, як і на переселенцях. Але чи сильно поповнять бюджет країни мізерні пенсії та допомога переселенцям? Питання не так економічне, як все те ж морально-етичне…
