Коли через війну «їде дах», або Як я до психотерапевта ходила
Війна проїхалася танком по ментальному здоров’ю більшості українців. Шалений стрес, у якому ми живемо вже третій рік поспіль, виводить з рівноваги наш психоемоційний стан. Автор цих рядків не виняток. Про те, як війна стала причиною панічних атак, чому так страшно звернутися за допомогою до фахівця, а ще про те, чому медитація не допомогла і як я все ж знайшла свій метод боротьби зі стресом - розповідаю Коротко про.
«Глибоко дихай і заспокойся»
«Вітаю, я Ольга, і я відчуваю, що мій «дах їде». З таких слів я, автор цієї статті, розпочала своє знайомство з психотерапевтом. Мій «дах» дійсно почало зносити з перших днів війни. Спочатку, мабуть, як і в кожного з нас, були сльози. Ридала, слухаючи новини про звірства в Бучі та Ірпені, про Маріуполь, про розстріляних дорослих та дітей. А коли сльози закінчилися, почалося моє персональне пекло. Панічні атаки.
Офіційною мовою "панічна атака" – це сильне почуття страху та тривоги, яке зазвичай минає за 20-30 хвилин. Раптове сильне запаморочення, задишка, клубок у горлі, тремтіння рук, а в голові одна думка: «Я зараз помру». Ось такими були мої панічні атаки.
- Глибоко дихай і заспокойся, - казали мені рідні, які бачили мене у стані панічної атаки.
Але ні глибоке дихання, ні спроби заспокоїтися не допомагали. Здавалося, що я втрачаю контроль над своїм тілом, розумом. Життям! І найгірше те, що поруч були двоє малих дітей, яким потрібна здорова та адекватна мама.
До фахівця я звернулася вже тоді, коли панічні атаки почали повторюватися раз у 2-3 тижні і тривали мінімум день. Зізнаюся, записатися на прийом до психотерапевта було для мене щось на кшталт особистого подвигу.
- Я ж не псих, нащо мені йти до такого лікаря, - казала я сама собі.
Так, установки, які нав’язує нам суспільство, ой як важко викорінити. Але здоровий глузд переміг.
Психотерапія позитивно вплинула на мій стан. Фото: автор
Про рівень стресостійкості
У затишному кабінеті нас двоє: пацієнт Ольга та психотерапевт Олена. Я сиджу на зручному дивані навпроти лікарки і посміхаюся. На перший погляд, цілком адекватна, в хорошому настрої людина. І в той же час морально нещаслива та пригнічена.
Олена розпитує про моє життя, дитинство та сьогодення, про панічні атаки та нинішнє самопочуття. І пояснює, що у кожної людини є свій рівень стресостійкості. Хтось на одну і ту ж подію реагує емоційно бурхливо, інший, наприклад, заїдає стрес. А буває, що людина досить врівноважено реагує на стресову ситуацію. От тільки через деякий час її організм може по-своєму знову і знову проживати стрес.
- Велике досягнення у вас вже є: ви прийшли за допомогою до фахівця, - пояснює мені психотерапевт Олена.
Мені знадобилося кілька сеансів, щоб зрозуміти, які ж проблеми ховаються за моїм стресом. Виявилося, що війна стала тригером для моєї стомленої нервової системи.
Крок за кроком психотерапевт словесно направляла мої думки у спокійне русло вирішення проблем.
- Як кажуть, їж слона шматочками, - усміхалася лікарка. - Так і вирішуй свою величезну проблему - «слона».
Крім щотижневих сеансів психотерапії, Олена давала мені «домашнє завдання». Ось декілька з них:
- Фізична активність
В здоровому тілі - здоровий дух. І це не пустопорожні слова. Регулярні фізичні навантаження помітно зменшують рівень кортизолу (так званого гормону стресу) в організмі людини. Кортизол виділяється під час стресових ситуацій і негативно впливає на наше здоров'я.
Лікарі радять займатися усім, що вам до душі. Тепер мій день починається не з чашки кави, а з пробіжки.
Висновок: фізична активність (в моєму випадку біг) прекрасно «чистить» мозок, допомагає навести лад в думках, ще й добре впливає на самопочуття. Так, я втікаю від стресу. І поки що це найбільш дієвий для мене спосіб. - Медитація
Тренує розум фокусуватися на теперішньому моменті, відпускати негативні думки та емоції, а також знаходити внутрішній спокій. Є кілька видів медитації. Найпростіший - це медитація в сидячому положенні з фокусом на диханні.
Висновок: для мене медитувати було досить складно. Важко зосередитися лише на диханні, тому що в голові крутиться багато думок. Поки працюю над собою. - Робота «кінчиками пальців»
Наші прабабусі мали свою психотерапію: вишивання. Жінки «зашивали» у сорочки, рушники, скатертини свої біди, проблеми, біль. В наш час набагато більше варіантів такої практики: малювання, в’язання, бісероплетіння, городні роботи та навіть миття підлоги.
Висновок: не очікувала, що мені настільки сподобається монотонна робота. Щодня хоча б годину стараюся виділити на вишивання. Також у планах мінігрядка на власному балконі. - Соціалізація
Зустрічі з друзями, вихід «в люди» - в театр, в кіно чи навіть по магазинах. Лікарі впевнені, що усе це додає людині сил і морально підтримує.
Висновок: таке «домашнє завдання» мені дуже сподобалося. Але й тут є мінус: відчутний удар по моєму бюджету. - Режим для
Вчасно лягати спати, пити достатньо води, їсти у певні години, не зловживати солодким. Банально? Так, але дієво. Дотримання рутини допомагає структурувати життя та тримати хоча б якійсь контроль.
Висновок: режим завжди присутній у моєму житті. Перш за все, завдяки дітям я маю «тримати стрій». Тому така порада психотерапевта не стала для мене чимось новим, адже це і є моє звичне життя.
Замість післямови
Наразі я все ще ходжу до психотерапевта. Ментальне лікування – це завжди довго та дорого (треба мінімум 10 сеансів, один коштує від 1000 грн). Але вже можу з упевненістю сказати, що панічні атаки мені не дошкуляють, я стала набагато спокійніше ставитися до сьогодення, та й майбутнього не лякаюся. Тому можу з упевненістю сказати: якщо відчуваєте, що морально «не вивозите», поспішіть за допомогою до фахівця.
