Після фронту краще бути самому собі керівником - ветеран відкрив капсульний готель у Запоріжжі
З 1 грудня минулого року відкрився перший у Запоріжжі та третій в Україні капсульний готель Capsula. Відкрив його колишній військовий Олег Касьян, скориставшись програмою "Грант для ветеранів та членів їхніх сімей".
Ідея використовувати затишні капсули як альтернативу готелям та хостелам у підприємця виникла кілька років тому: у мирний час у місто часто приїжджали команди спортсменок, яким треба було десь командою зупинитися. Зараз, звісно, ідею зі спортсменами поставлено на паузу, проте клієнти є.
Подробиці про капсульний готель, бізнес для ветеранів, можливі складнощі та шляхи їх вирішення Олег Касьян розповів Коротко про.
На капсульний готель надихнули передачі Діми Комарова
- Олеже, чому такий дивний формат? Не звичний готель чи хостел – а саме капсульний готель?
– На ринку готельних послуг є два напрямки – класичний та хостели, а усередненого варіанта немає. Часто у людей не вистачає коштів на повноцінний готель, але хотілося б отримати більше, ніж просто ліжко у хостелі – ця ніша якраз вільна. Причому по всій Україні.
- Здавалося, що капсульний готель - це і є окреме ліжко плюс послуги гігієни. Але, дивлюся, у вас набагато більше послуг. Що ще є в капсульному готелі, крім того, що там можна переночувати?
– Ми знаходимося в центрі парку. Тут є комплекс на 600 квадратів - кафе, сауна та капсульний готель на 24 особи.
Кожному відвідувачу видають картку. Її вставляють у капсулу – спалахує світло. Усередині капсули - досить просторе ліжко, телевізор із навушниками, щоб не заважати іншим відпочивати, підсвічування, 8 режимів світла, 6 видів вентиляції, розетки та вішалки.
Тут досить просторо, щоб спати вдвох, але оплата – за одну людину. Є де поїсти, попрати, помитися – все для комфорту.
- Інтер'єр капсули виконаний у футуристичному стилі і нагадує космічний корабель.
– Сама капсула асоціюється з чимось космічним, плюс у нас у парку – Музей авіації та космічної техніки – пам'ятка, відома всій Україні. Все вийшло у тему.
- Як ви вперше дізналися про капсульні готелі? Вони поширені у Японії, може, ви там його бачили?
– Ні, в Японії не був, Діму Комарова дивився. Самі капсули їхали з Китаю, але купив я їх у Києві за франшизою. Перші два капсульні готелі вже є в Києві.
Тут справа не в Японії, а в розумінні ситуації. Капсульні готелі – це те, що актуально.
- Ви й самі мешкали в капсульному готелі? Які, на вашу думку, у нього є плюси та мінуси?
- Звичайно, жив, зокрема, і у своєму. У Києві в таких готелях люди жили і рік – це дуже комфортно.
Тут усе створено для того, щоб можна було жити довго. У Кремнієвій долині деякі айтівці спеціально купують собі капсули для сну. У них висипаєшся краще: нічого не відволікає, а мозок сприймає, що ти – у захищеному просторі, і це дуже затишно. Це як у дитинстві - ми ховалися під ковдрою, щоб заснути і нічого не боятися. Коли ти в капсулі, мозок це сприймає як безпеку. Ти засинаєш легше, і спиш міцніше, швидше входиш у глибокий сон.
- Напевно, це так, якщо ти не клаустрофоб.
- Це все нісенітниця! Якщо копнути глибше, клаустрофобія виникає у яких випадках? Коли людина потрапляє в замкнутий простір і не має можливості вийти. А коли знаєш, що рукою махнув - і в тебе двері відчинилися, ні про яку клаустрофобію не може бути й мови! Адже під ковдрою клаустрофобію не відчуваєш. Знаєш, що будь-якої миті рукою двері відчинив - і все.
Коли ти в ліфті застряг і не можеш вибратися - інше питання, починається паніка, з'являється клаустрофобія. У капсулі такого не може бути. Ти вийшов будь-якої миті за бажанням - і все. Які проблеми?
- А от якщо обстріл, капсула навряд чи може бути укриттям?
– Це ж залізо, вкрите негорючим пластиком. Зрозуміло, що в разі чого у капсули міцний каркас, і якщо щось на неї впаде, він витримає. Але, як ви знаєте, таких випробувань ніхто не проводив.
- Ви розраховували, що у вас зупинятимуться цілі команди спортсменів, коли приїжджатимуть до Запоріжжя. Чи приїжджають вони зараз?
– У нас у місті – великий Палац спорту, і до війни все було забито спортсменами з інших міст: змагання проходили щотижня. Спортсменам не було де селитися. Вони є завсідниками такого формату готелів.
Зараз, ясна річ, все на паузі: Запоріжжя - прифронтове місто. Але все одно колись закінчиться війна.
– А хто ваші клієнти сьогодні? Чи часто вони у вас бувають, чи надовго зупиняються? І скільки коштує ніч у Capsula?
– Ми працюємо з 1 грудня, кілька сотень клієнтів через нас уже пройшло. Клієнти - переважно люди від 20 до 40 років. Приблизно 70% це хлопці, 30% - дівчата. У середньому вони зупиняються у нас на 2-3 дні. Буває, що на тиждень.
Ніч у нас коштує 330 грн. Сауна відноситься до готелю як опція. Вона розрахована на 5-6 осіб, три години сауни коштують 1400 грн.
- І поїсти у вас можна?
- Так, у нас є кафе на 60 місць, і все в одній будівлі. Кафе призначене не лише для готелю – до нас часто приходять місцеві. Персонал один, а бізнесів - два. Там сервіс, і тут сервіс – таким чином економимо на зарплаті.
Так капсула виглядає усередині. Фото: скріншот
Бізнес може стати терапією, але потрібна допомога наставників
– Ви отримали грант на бізнес як ветеран війни. Але, попри грант, довелося й свої гроші додавати?
- Звичайно. У київських готелів бюджет був 140-150 тисяч доларів. Мій хоч і втричі менший, проте вимагає вкладень.
За умовами гранту, 30% коштів у розвиток бізнесу вкладає отримувач, 70% – держава. Але, отримавши 700 тисяч гривень, мінімум таку саму суму довелося додати зі свого боку, щоб реалізувати задумане.
– Ветерану війни складно отримати грант на бізнес?
- Легко. Труднощі не в цьому. Ветерану війни складно мати навички для ведення бізнесу. Бізнес - це теж виклик, постійна гонка, йому потрібно вчитися. У цій справі дуже важливе наставництво - на ньому збудовано будь-який бізнес. Є старший товариш, який тобі підкаже, допоможе.
Навіть якщо у ветерана є бажання стати підприємцем, він не має навичок, наставника та розуміння бізнес-процесів - і це величезний мінус. Спочатку має бути навчання, наставництво, а потім – реалізація проєкту. Якби я не був чинним підприємцем, я не витяг би. Тут і так ледве витягаєш.
- До відкриття готелю у вас був такий досвід? Чим ви займалися раніше?
- Я років 7 був у будівельному бізнесі. За цей час набив багато шишок. І навіть із таким багажем мені було непросто.
- І, мабуть, було з ким порадитись…
- Так. І це дуже важливо. Хлопцю з вулиці після війни можна почати вести бізнес тільки з допомогою. Хоча через бізнес та особистісне зростання найкраще реабілітуватися після ПТСР. Після нього є такий ефект, як посттравматичне зростання.
Це як пружина стиснулася, після травми організм починає "вирівнюватися", людина може "вистрілити" - це відомий феномен. У 90-х найкрутішими підприємцями були ті, хто пройшов Афган.
Якщо ви зараз візьмете біографію відомих людей, багато хто з них пройшов війну, а потім уже став відомими особистостями. Вони переживали стрес, який їх загартовував, не за тепличних умов ці люди зростали. Американці це добре розуміли, після В'єтнаму у них була побудована ціла система допомоги військовим у бізнесі.
- Якщо так потрібен наставник, де його можна знайти? Навряд чи можна найняти.
- Найняти не можна. У мене є авторська ідея – можна укладати меморандуми з бізнесами, що діють у регіоні, щоб вони брали під крило 5-6 ветеранів і були для них наставниками. Таким чином, вони виконували б свою соціальну функцію та допомагали б реабілітувати колишніх військових.
Виношую цю ідею, у перспективі хочу вигадати такий проєкт. Але поки що це думки вголос.
Усього в готелі 22 капсули. Фото: скріншот
Після війни ніхто не захоче бути «терпилою»
- Чи давно ви повернулися з війни і за яких обставин?
- Давненько. Я був на фронті у 2014-2015 роках. Перед відправкою на війну був найманим працівником, а коли повернувся, мене скоротили. Ніхто не хоче мати справу зі співробітником із ПТСР, повірте. Більшість роботодавців захочуть позбутися такого кадра.
- Чому? Після війни людина поводиться інакше чи працює по-іншому?
- Багато залежить від професії. Якщо психіка в людини розхитана, людині з ПТСР не поставиш жорстких завдань. А потім є адекватні начальники, а є деспоти. Треба розуміти, що то вже інша людина повернулася. Він візьме і потім начальнику, який звик знущатися з підлеглого, гранату в машину підкине. Кому це потрібно? У людей, які повернулися з війни, почуття соціальної несправедливості загострюється.
Тому оптимальний варіант для таких людей після повернення - ставати самому керівником. Після війни ніхто більше не захоче бути «терпилою».
Тому хочу в майбутньому зробити авторський тренінг, нести ідею в маси: бізнес як реабілітація для ветеранів – один із найкращих методів. Ну і масштабуватись, відкривати такі ж готелі в інших містах.
Планів багато, але вони розраховані на повоєнний час. Нині дуже важко щось починати: треба докладати надзусилля.
