Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
Завантажити ще

Полковник запасу Владислав Селезньов: "М'ясо" та снаряди у росіян все ще є

Полковник запасу Владислав Селезньов:
Фото: ФБ Владислав Селезньов

Напрочуд теплий листопад в Україні скоро поступиться місцем зимі. Що на нас чекає на арені військових дій – KP.UA розповів військовий оглядач, полковник запасу ЗСУ Владислав Селезньов.

Ракетний терор – візитна картка окупантів

- Зима близько. Минулого року багато хто вважав, що український наступ загальмується через холод, ви ж стверджували протилежне і мали рацію. Які прогнози на цей рік чи буде війну «переформатовано»?

- Навряд чи нинішня зима та її погані погодні умови критично знизять рівень бойових зіткнень між російсько-окупаційною армією та українськими силами оборони. Так, поки йдуть осінні дощі, ми не можемо активно використовувати бронетехніку, зокрема й танки. І те саме не може зробити і наш противник. Все активізується, коли замерзнуть та стабілізуються ґрунти.

Поки триває контрбатарейна боротьба, продовжуються артилерійські дуелі, противник активно використовує авіацію, працюють українські системи ППО, обидві сторони активно використовують системи радіоелектронної боротьби (РЕБ), а також дрони різних типів. І все це також буде основними елементами зимової військової кампанії.

Додамо до цього інтенсивний ракетний терор, який, швидше за все, почнеться найближчим часом, як тільки температура повітря впаде нижче нуля. Ракетний терор – візитна картка російсько-окупаційної армії. Противник активно використовуватиме його, щоб створити передумови до блекауту, залишити нас без тепла, електрики, зв'язку та інтернету.

- «Гарматне м'ясо» та снаряди у Росії, зважаючи на все, не закінчуються…

- Так, і я пропоную всім нам позбутися якихось ілюзій щодо цього. «М'ясо» та снаряди у росіян все ще є. Ми знаємо про постачання озброєння з Північної Кореї та ісламської республіки Ірану, а це означає, що російська армія має намір продовжувати війну довго. І навряд чи можна говорити, що в найближчій перспективі активність бойових дій знизиться.

Тим більше, що російська оборонна промисловість переходить на рейки воєнного часу – йде інтенсифікація виробництва, створення нових робочих місць в «оборонці»… Плюс фінансування військової сфери наступного року забере третину всього російського бюджету, а це означає, що гроші у Путіна на війну є.

Дезертири – це нормально для російської армії

- А ми бачимо все більше відеофактів, як росіяни масово здаються в полон, не хочуть воювати і виглядають зовсім не як "друга армія світу". Справді, здаються?

- У мене немає такої перевіреної інформації, але в будь-якому разі дивуватися тут нема чому: морально-психологічний стан російських окупантів – гірше нікуди. Рівень забезпечення штурмовиків із підрозділу "Штурм Z" - на дуже низькому рівні. Та й погодні умови не надають нікому настрою. А позиція вищого військово-політичного керівництва, мовляв, мобілізовані воюватимуть до кінця «СВО», точно не є мотивуючим чинником. І на героїчні дії росіян зовсім не спонукає.

Так, у них багато «п'ятисотих» (дезертирів), багато відмовників – це таке віяння часу у складі російської армії. Але повторюся: не піддаватимемося ілюзіям, що росіяни не поспішають йти воювати або є слабким противником. Вони мають перевагу в чисельності: вони мають 441 тисячу «чмобиків», представників інших частин і підрозділів, у тому числі найманців, штурмовиків «Z». За два місяці чисельність російського угруповання зросла з 400 тисяч до 441 тисячі, незважаючи на високий рівень втрат. Тобто російська армія має можливість не лише поповнювати ці втрати, а й збільшувати чисельний склад свого угруповання на території України.

- До речі, про угруповання. Буквально кілька днів тому проскочила інформація про «перегрупування російських військ на півдні Херсонської області». У Росії це повідомлення назвали фейком, а в Україні зачаїлися в очікуванні: у вересні після такого «перегрупування» росіян було звільнено Херсон. Російські окупанти залишають наші південні райони?

- Навряд чи російсько-окупаційна армія числом 65 тисяч, яка знаходиться на півдні Херсонської області, кудись йтиме. З українського боку на лівому березі Дніпра знаходяться до 1000 морських піхотинців. Одна тисяча і 65 тисяч – різниця цифр вражає.

Якщо взяти інші військово-технічні складові: авіацію, артилерію, бронетехніку – це також є в активі у росіян. Чи мають такі технічні ресурси наші морпіхи? Ні.

Українські солдати підтримуються артилерією, яка завдає ударів з правого берега Дніпра, а також знаходяться під парасолькою систем ППО, які розміщені на правому березі. Але не більше.

Так, є поодинокі відомості про переміщення якоїсь кількості техніки, але вона незрівнянна за кількістю наявних ресурсів росіян на півдні Херсонської області.

Важливо зазначити таке: генерал Теплинський, керівник російського угруповання військ на цьому напрямі, досі не ввів у бій основні ресурси підрозділів, щоб усунути загрозу від українських морпіхів. Із чим це пов'язано – незрозуміло. Поки що обмежений контингент російських окупантів намагається видавити українські підрозділи з трьох плацдармів, які нині займають наші морпіхи на лівому березі.

Під Авдіївкою ворог і надалі нестиме величезні втрати

– А що на Донецькому напрямку? Зокрема, з Авдіївкою ?

- Якщо є пекло на землі, то зараз воно в районі Авдіївки, де йдуть запеклі бойові зіткнення. Втрати російсько-окупаційної армії там – понад 10 тисяч під час крайніх атак ворога. Позиції та підрозділи українських сил оборони штурмує 40-тисячний контингент представників щонайменше трьох російських армій.

Ситуація вкрай складна. Ворог синхронно діє як із півночі, від Красногорівки, так і з півдня - від Опитного, намагаючись замкнути кліщі, створити оточення наших гарнізонів, що діють у районі Авдіївки.

Перспективи розвитку цієї ситуації залежать від ресурсних можливостей українських сил оборони. Якщо ми матимемо достатню кількість артилерійських стволів та боєприпасів до них, то ворог буде зазнавати величезних втрат і навряд чи зможе трансформувати свою чисельну перевагу на якісь територіальні придбання. Якщо у нас ресурсів критично не вистачатиме, то можна припустити, що українська армія в рамках маневреної оборони відійде трохи на захід від тих рубежів, які зараз займає.

Ситуація динамічна і загострюватиметься. Противник намагається створити буфер безпеки навколо Донецька, оскільки нервує через дії українських морських піхотинців зі складу 36-ї бригади морської піхоти, яка атакувала росіян у районі Опитного та фактично видавила їх звідти. А від Опитного до околиць Донецька недалеко. І противник готовий вкладати величезну кількість "ресурсу" в землю, щоб реалізувати свій план.

Але знову ж таки є політична мета цих маневрів. Путін розпочинав «СВО» у лютому минулого року під гаслом «Візьмемо під контроль усю територію. Донецької та Луганської областей». Наразі 95% території Луганщини перебувають під контролем ворожої армії, а ось із Донеччиною у нього нічого не виходить. Думаю, одна з причин активізації противника – його бажання рухатися на захід від напрямку Дніпропетровської області, щоб реалізувати «мету СВО».

- До речі, про Луганщину. Звідти дуже мало новин, порівняно з Донецькою, Запорізькою, Херсонською областями. Що там відбувається?

- Там точаться бої в районі Серебрянського лісництва. Але на тлі запеклих зіткнень у районі Авдіївки, на тлі наших перегрітих очікувань наступу на півдні Запорізької області, уваги на Луганську область менше. Тільки невелика ділянка регіону знаходиться під контролем українських сил оборони, і противник атакує цю територію, щоб окупувати усі 100% області. У противника багато ресурсів, він методично перетворює Серебрянське лісництво на випалене поле.

Вочевидь, що на лісництві ніхто не зупиниться, як і на адміністративних кордонах Луганської області. Противник рухатиметься на захід настільки, наскільки йому дозволять українські сили оборони.

Амбіції Путіна, які розпочиналися з проєкту «Новоросія» (сім регіонів – Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Одеська області та Крим), розрослися. Тепер він мріє захопити всю територію України, вийти на західні кордони та знищити Україну як державу разом із українцями.

Прогнози робити не варто

- Але ми віримо у свою армію, віримо у визволення. Навіть часто зустрічаються прогнози, за якими наступного року на нас обов'язково чекає успіх. Чи варто вірити оптимістам?

- Успіх чи неуспіх наших військовослужбовців безпосередньо залежить від ресурсних можливостей. Очевидно, що воювати з ворожими танками голими руками – це безперспективно. Щоб прогнозувати тактичний чи оперативний рівень успіху України, треба розуміти, які ресурси має українська армія. Але цю інформацію закрито за грифом «Т» (таємниця).

Я не став би робити жодних прогнозів. Простий приклад: 4 червня 2023 року розпочався масштабний наступ українських сил оборони. З того часу минуло вже п'ять місяців. Відповідно, за цей час фізично виснажилися ресурси та сили, накопичені для літнього наступу. І потрібна оперативна пауза, щоб нагромадити ресурси.

Некоректно говорити, що ми можемо отримати величезну ресурсну базу [від партнерів. - Ред.], щоб продовжувати масштабний наступ. Сподіваюся, зустріч у «Рамштайні» принесе нам гарні новини та дасть надію, що Україна за зиму зможе нагромадити необхідну кількість ресурсів для звільнення всіх своїх територій.

Уповільнення постачання необхідного Україні озброєння призводить до того, що у противника з'являється час для створення потужних оборонних рубежів та позицій. Як приклад, можна взяти «лінію Суровікіна»: пройти 17 км за 5 місяців запеклих боїв на півдні Запорізької області – це скромний результат. Ми не можемо тут звинувачувати наші збройні сили – вони діють на межі можливостей. Противник підготувався дуже сильно, створивши лінії захисних рубежів та мінні поля, які практично зупинили просування української армії на цій ділянці фронту.