Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
15 квiтня
Завантажити ще

Загибель 9 тонн унікального азовського осетра на Південному Бузі: на відродження потрібно 20 років

Загибель 9 тонн унікального азовського осетра на Південному Бузі: на відродження потрібно 20 років
Фото: facebook.com/ukrainian.caviar.berry

Вистачило однієї ночі, щоб на Вінниччині припинило існування підприємство з вирощування червонокнижного азовського осетра та бестера – гібрида білуги зі стерляддю. Дев'ять тонн племінного поголів'я загинули за п'ять годин, і люди були безсилі допомогти.

За фактом відкрито кримінальне провадження, але сподівань, що знайдуть винного, практично немає. Як і гарантій, що таке не повториться як на Південному Бузі, так і будь-якій іншій річці України.

Про те, що сталося, KP.UA розповів директор Ukrainian Caviar Berry Олександр Корх.

З одного боку - наші танки, з іншого – мотопіхота ворога

Історія осетрової ферми у Ладижині (Вінницька область) розпочалася років 50 тому з рибгоспу, який заснували у селищі Павлопіль під Маріуполем. Підприємство належало Маріупольському металургійному комбінату до весни 2014 року, коли його викупив Олександр Корх із компаньйонами. А за кілька місяців тут пройшла лінія фронту АТО.

Олександр Корх Фото: kurkul.com

Олександр Корх Фото: kurkul.com

– З одного боку стояли українські танки, з іншого – мотопіхота так званої «Новоросії», – згадує Олександр. – Сепаратистів ЗСУ відтіснили, але говорити про спокійне господарство не доводилося. Ми залишалися у сірій зоні, шукали вихід. 2015 року нам вдалося вивезти 5 тонн живої риби. Осетрів намагалися забрати всіх, а частина бестера загинула, частину було пущено під ніж. У господарстві налічувалося 18 тонн риби, всю транспортувати не було можливості.

Врятовану рибу перевезли на держпідприємство до Херсона, а 2017-го ферму погодилася розмістити на своїй ділянці Південного Бугу Ладижинська ГЕС.

- Осетр - "прохідна" риба. Вона нагулює боки в морі, а нереститися йде в річки. У старі часи, коли не було гідроелектростанцій, до Вінниці, Хмельницького та Києва доходила. Річкова вода для осетра - природне місце існування.

Цінну рибу на фермі вирощували не на забій. Підприємство спеціалізувалося на виробництві чорної ікри, яку із самочок «доїли». Це спеціальна методика, що віддалено нагадує кесарів розтин. Невеликий розріз на тілі риби затягується, а сама вона залишається живою та готовою до відтворення.

За одну годину до 0,7 проміле

На початку жовтня поголів'я осетрів та бестерів на фермі налічувало 9 тонн. А в ніч на 3-е число всі – від малого до великого – заснули.

- Це у нас відбувається вже років шість поспіль майже в той самий період початку осені, - згадує Олександр Кох. - У воді різко падає вміст кисню. Наприклад, з 11 проміле до 2 проміле. Нині ж вимірювальний прилад показав 0,7 проміле. Падіння сталося лише за одну годину. За такого рівня неможливо підтримувати життя, риба просто задихнулася.

За версією директора, НП пов'язано з якимось технологічним процесом, який проводять напередодні зими.

- Це може бути злив у річку результатів життєдіяльності тварин на фермі, скидання курячого посліду, пестицидів, відходів спиртзаводів. Зі стовідсотковою впевненістю сказати не можу. Ладижинське водосховище велике, підприємств та фермерських господарств довкола багато.

Наш співрозмовник пояснює:

- Отруйні речовини, той самий аміак, що утворюється у відходах, вбиває фітопланктон у річці. У живому вигляді він насичує воду киснем, у мертвому - забирає його, збиваючись у гниючі в'язкі плями на кшталт нафтових. Очевидно, такі плями й прибило течією до наших понтонів.

Ферма на Південному Бузі. Скріншот із відео на https://caviar.net.ua

Ферма на Південному Бузі. Скріншот із відео на https://caviar.net.ua

Фатальний збіг

Свій внесок у нещастя зробила, як завжди, війна. У минулі роки, коли фіксувався низький рівень кисню, підтримувати рибу допомагало сусідство ГЕС.

– Електростанція – це великий аератор. Вода, яка виходить із охолоджувачів біля нашої понтонної лінії, насичувала її киснем. Слабких риб ми рятували у спеціальних басейнах, гинули від сили два – три десятки. Після російського обстрілу станція працює з перебоями. Цієї ночі – такий фатальний збіг обставин – скидання води майже не було…

За твердженням Олександра, з'ясувати, що саме занапастило рибу - свиняча сеча, курячий послід, аміачна селітра або інша гидота, - неможливо.

- Все це швидко розкладається у воді, точні результати може дати лише аналіз, зроблений у перші години після скидання, але ми не знаємо, де він стався, і ми не маємо лабораторій, які б визначали сполуки аміаку. А в приватних господарствах немає полігонів, де утилізувалися б небезпечні для живої природи речовини. Тому ночами все тихо зливається в річку.

Осетри не вмирали навіть у неволі. А ось нечистоти їх занапастили. Фото: facebook.com/ukrainian.caviar.berry

Осетри не вмирали навіть у неволі. А ось нечистоти їх занапастили. Фото: facebook.com/ukrainian.caviar.berry

Спека не винна

Директор не дуже вірить, що розслідування, доручене поліції, дасть результат. У 2018 році підприємство вже писало таку заяву, але справу закрили, списавши НП на природні причини. Ось і зараз натякають на аномальну спеку. Мовляв, цього літа у Ладижинському водосховищі вже були замори риби.

– Ми замірюємо рівень кисню регулярно. У найспекотніші дні він був у нормі. А вночі, коли наша риба загинула, стояла низька температура.

Щоб відновити підприємство у його колишньому вигляді, знадобиться щонайменше 20 років. І це за умов, які важко виконати.

- Навіть якщо нам дозволять вилов маточного поголів'я осетрів у Чорному морі, рибу не можна просто зловити, посадити в сітку та розводити. Інкубація - складний та хворобливий процес. Коли за радянських часів осетрів виловлювали для рибгоспу і привчали жити в садках, переважна більшість гинула. Давали потомство, яке виживало. А наші, навіть найстарші – 20-річні - осетри були вже проінкубовані, тобто пристосовані до життя у неволі.

Коментар еколога

Система контролю давно застаріла

– Несакціоновані скиди відходів, на жаль, дуже поширені, – каже президент Професійної асоціації екологів України Людмила Циганок. – Ми не можемо стверджувати напевно, для цього має бути дієва система контролю, якої немає, але орієнтовно 80% підприємств досі не мають локальних очисних споруд та полігонів для утилізації.

Людмила Циганок. Фото: facebook.com/LudmylaCyganok

Людмила Циганок. Фото: facebook.com/LudmylaCyganok

Це означає, що шкідливі речовини змиваються, врізаються в річку та розносяться за течією. Версія директора осетрової ферми має право на життя, єдине, що я порадила б, дочекатися висновків екологічної інспекції.

Але з чим я згодна – це те, що в Україні річки повільно гинуть з вини людини. Особливо це проявляється під час війни, коли заборонено планові перевірки, а несумлінний бізнес намагається заробити якнайбільше грошей. До цього треба додати, що система контролю якості води застаріла. Усі ці «гранично допустимі концентрації» втратили сенс. Тому що з'явилися нові забруднювачі, на які не реагують давні датчики.

Нам потрібна якісна система моніторингу – як державного, так і громадського. Така система є, але вона тільки починає впроваджуватися. Міжнародні структури готові допомагати нам. Але з боку держави я не бачу великої зацікавленості. Новий підхід передбачає відкритий моніторинг довкілля, а це перешкоджає корупції.