21 листопада
Завантажити ще

Школярка-волонтер зі Львова: Мрію вчитись у США вже забула, не хочу їхати з України

Школярка-волонтер зі Львова: Мрію вчитись у США вже забула, не хочу їхати з України
Фото: facebook.com/Diana Shevchuk​

Мама пішла на фронт

Ще рік тому учениця 11-го класу Діана Шевчук зі Львова мала зовсім інші плани на життя. Вона захоплювалась архітектурою і мріяла навчатися у Великій Британії чи США. І впевнено йшла до своєї мрії: мова, оцінки – вчителям нічого не давало приводу засумніватись у тому, що в неї все вийде. Але рік тому її життя, як і у всіх, стало іншим. Все частіше замість зубріння уроків дівчинка діставала приціли, рації та бронежилети, пакувала та відправляла гуманітарку на схід, відвідувала дітей у Донецькій та Луганській областях та тих, що переїхали на захід країни.

А близько двох місяців тому її заняття набули додаткового сенсу – служити на схід вирушила і мама Діани.

- Мама розповідала про накладки, які трапляються під час виконання завдань – на кілька груп військових може бути одна машина, транспорту не вистачає, – згадує у розмові з KP.UA Діана Шевчук.

- Коли я розповідала про такі робочі моменти, Діана запитала: "Мамо, тобі машина потрібна? Я спробую зібрати на неї гроші", - зазначає KP.UA мати дівчинки Євгенія Пальцева. - Я відповіла: "Ну, звичайно, якщо в тебе вийде - було б дуже непогано".

До цього 16-річна Діана ніколи не пробувала збирати гроші на потреби військових самостійно – лише на рахунок одного із львівських благодійних фондів. Тому особливої надії на те, що все вдасться, не було.

На позашляховик для військових Діана зібрала гроші за півтора тижні. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

На позашляховик для військових Діана зібрала гроші за півтора тижні. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

Розчарувалася у фондах

В те, що ось так одразу вдасться зібрати на машину, не вірила і її мама.

– Скажу відверто – я зневірилася у грошових зборах від фонду, – зізнається Діана Шевчук. - Ми збирали на різні потреби, але люди вже втомилися від цього, і збори не вистрілюють так, як раніше. Вирішила - нема чого втрачати, і виставила оголошення про збір грошей на машину для мами у профіль в Інстаграм і Фейсбук. Я й раніше репостила збори, але воно так не заходило.

Репост зробили її друзі та друзі друзів, але найбільші транші надіслали люди, яких вона знала найменше.

– Наприклад, чоловік, з яким випадково познайомилася – стріляємо в одному місці на стенді, – пояснює Діана. - Він дав одну із найбільших сум. Було три великі внески, а решту зібрали знайомі та друзі.

Ця поїздка на Донбас була запланованою – разом із священником відвозили дрон, на який зібрала церкву. Тому Діана боялася не встигнути зібрати гроші ще й на машину до цього дня – кожна така поїздка сама по собі обходиться волонтерам у круглу суму.

- В останній день перед виїздом нам ще не вистачало третини суми, – згадує Діана. - Це був мій найбільший страх, що я зберу половину суми - і що я далі робитиму?! Я почала стукати в різні організації, банки - і один із них відгукнувся, і за цей день його колектив зібрав частину, що залишилася! Машину з Польщі пригнав знайомий, який возить гуманітарку, – я його попросила, адже сама за кермо ще не сідаю.

Усього за півтора тижні дівчинці вдалося зібрати 3000 у.о. на позашляховик. Ще на 500 доларів його власник зробив знижку. Вже до кінця доби машина була у Львові.

Поблизу лінії фронту авто зустрічала мама дівчини – військовослужбовець Євген Пальцев. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

Поблизу лінії фронту авто зустрічала мама дівчини – військовослужбовець Євген Пальцев. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

Восени пригнала військовим шість бусів

На майже новому позашляховику на Бахмутському напрямі вже їздить мама дівчинки – вона служить за кілька десятків кілометрів від Бахмута.

- Я постійно за кермом - об'їжджаю підрозділи, - зазначає військовослужбовець Євгенія Пальцева. – Тож без машини ніяк. Звичайно, вони у нас є, але вони ламаються, часто горять – потреба в них є постійно… До цього я мала шукати, хто б мене відвіз, або просити в когось машину – іншим теж треба. А тепер я швидше можу надавати допомогу у своїй роботі.

Звичайно, машина – не особиста власність мами юної волонтерки, так само нею користуються інші військові.

- Правда, машина праворульна і на механіці, але мама сказала: "Поїдемо!" – усміхається Діана.

Машину дівчинка шукала сама, як і сама оформляла усі документи. Наголошує – із техобслуговуванням грошей би не вистачило, але його погодилися зробити майже безкоштовно.

Це не перша машина, яку Діана відправила на Донбас, а перша, на яку зібрала гроші самостійно – без допомоги фондів. До цього восени шукала та відправила шість вантажних «Мерседес-Спринтер». Минулої весни організовувала постачання для військових 2800 бронежилетів.

До зони бойових дій дівчина приїжджала не вперше. Їй навіть дозволяли потримати в руках зброю. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

До зони бойових дій дівчина приїжджала не вперше. Їй навіть дозволяли потримати в руках зброю. Фото: facebook.com/Diana Shevchuk

Допомога людям важливіша за навчання

До повномасштабного вторгнення Діана присвячувала волонтерству день на тиждень або навіть на два. Тепер воно забирає майже весь час.

- Цього року я закінчую школу, і мені важко розставити пріоритети - що важливіше: вчитись, як більшість моїх знайомих, які без зупинки цілими днями готуються, чи все-таки займатися волонтерством, як я, адже це може багатьом допомогти і врятувати багато життів, – ділиться роздумами Діана. - Я лише два дні на тиждень займаюся з репетиторами – і ці два дні я ледве перевожу дух, а решту часу віддаю волонтерству. Все-таки нічого не можна порівняти з допомогою людям, нехай я навіть не підготуюся до тесту… Коли йде війна, все відходить на задній план. Вважаю, що зараз таки важливіше допомога іншим – і це наблизить перемогу.

Також Діана пише презентації проєктів для американських благодійних фондів, які допомагають українцям. Останні три стосуються будівництва реабілітаційного центру для військових, чим, вважає дівчинка, потрібно займатися вже зараз, а також розміщення переселенців на Закарпатті – вона вже має такі запити, і виробництва українських безпілотників – воно йде, але не вистачає фінансів.

Якщо через багато інших завдань не встигне підготуватися та провалить тест – не бачить у цьому великої проблеми.

- Це не кінець - поступлю наступного року, - зазначає дівчинка. – Якщо у перші місяці війни я була націлена їхати до Великобританії чи США, то зараз уже розумію – я нікуди не поїду. Я просто не хочу виїжджати з України. Я вже зорієнтувалася, який вищий навчальний заклад виберу у Києві. Якщо не поступлю – це не має великого значення, коли є набагато серйозніші речі. Вибрала кризовий менеджмент – спочатку хочу допомогти своїй країні. А потім уже займатимуся архітектурою.

Відчуття, що вона пропускає шанс на свою безтурботну юність, відмовляючись від прогулянок із друзями, Діана не має.

– Не можу собі дозволити каву з друзями, але я знаю, що і для чого я роблю, – зазначає школярка. – Я хочу гуляти – і, сподіваюся, найближчим часом це вдасться зробити – у вільній країні, де не буде війни.

Найімовірніше, пізніше Діана також зв'яже своє життя з військовою справою – як і її батьки. А чим займатися після війни – вирішить після її закінчення.