Вугледар у Донецькій області під контролем українських військових, але ворог намагається наступати, наражаючи місто на жорстокі обстріли. Безліч будинків зруйновано, життя тут здається неможливим, але близько 300 людей все ще тримаються за стіни підвалів, що стали рідними. І тільки коли стає зовсім несила, просять про допомогу.
Екіпаж « Білих ангелів » – група поліцейських з Донецької області - готовий виїхати за першим дзвінком, щоб вивезти людей з небезпеки. Нещодавно з Вугледара вдалося евакуювати останню дитину.
– Вугледар не зовсім наш напрямок, але довелося тут працювати після евакуації поліцейських із цього міста та Великої Новосілки, – розповідає експерт-криміналіст Василь Піпа. - Почали возити людям гуманітарну допомогу, воду, паливо для генераторів. Ну і, звісно, вивозили всіх, хто погоджувався залишити зону ризику.
Василь Піпа – співробітник Мар'їнського відділу поліції №2 Покровського райуправління. Наразі відділ базується у Кураховому, через це місто і лежать евакуаційні шляхи. Евакуацією Василь, його начальник Артем Щусь, колега Рустам Лукомський та інші займаються із 2014 року. «Білими ангелами» їх назвали минулого року, коли у Мар'їнці побачили, що поліцейські, які допомагали тутешнім мешканцям, пересіли на карету швидкої допомоги.
- З Вугледара востаннє вивозили людей тиждень тому – літню пару. Дуже приємні, культурні люди. Розуміли всю небезпеку, але трималися, доки могли, за свій звичний побут. Ми пояснюємо, що держава допомагає тимчасовим переселенцям, але переконати їхати дуже важко.
Чим ризикують люди, залишаючись у зоні бойових дій, Василь знає з особистого досвіду:
- Після деокупації села Павлівка, що за Вугледаром, від прямого влучення снаряда загинула дуже близька мені людина – Іван Вікторович Масло. Його син, дочка, зять та онук отримали поранення. Нам тоді військові допомогли евакуювати живих та вивезти тіло.
Коли стали «ангелами», Василь Піпа та Рустам Лукомський освоїли професію парамедика, але набагато частіше їм доводиться працювати психологами.
- Під бомбардуваннями залишаються переважно бідні чи соціально ущемлені люди. Вони кажуть, що їм нема куди їхати, що грошей немає. Добре пам'ятаю дві родини, які мешкали у підвалі під начисто зруйнованим під'їздом. Батьки та троє дітей віком до 10 років. Ми регулярно відвідували їх, привозили їжу, ласощі, засоби гігієни і постійно вмовляли їхати. Дівчатка були просто як промінчики сонця – відкриті, ласкаві, комунікабельні, серце боліло за них.
Поліцейський зізнається, що з батьками доводиться працювати методом батога та пряника.
- Якщо просто вмовляти та просити, це не діє. Цим людям я казав, що якщо з дітьми щось трапиться, покарають і вас, і мене, тому що ми, поліцейські, відповідальні і ви відповідальні. Ці сім'ї з дівчатами таки виїхали. Щоправда, не з нами, а з військовим капеланом. Одна з мам зателефонувала мені, сказала, що вже в дорозі. Їх прихистили десь у Західній Україні.
Село Терни Лиманської громади. Тут залишалися дві мами з 7-річною дівчинкою та 8-річним хлопчиком. Дякувати Богу, погодилися на евакуацію. Фото: facebook.com/don.gunp
Мотивація залишатися у зоні ризику у людей різна.
- Одна жінка розповідала, що всі її рідні на окупованій території, і їй важко далеко від них їхати. Інші просто бояться «іншого» світу, бо далі Волновахи та Мар'їнки ніде не були, максимум - на березі Азовського моря. Відіграють свою роль і складнощі у комунікації з місцевою владою, соціальними службами. Вони приїжджають іноді з нами у Вугледар, але розуміють не всю ситуацію.
Про те, що у підвалі 9-поверхового будинку ховається мати з трьома дітьми, поліцейські дізналися випадково. А це на околиці Вугледара – у наближеній до лінії фронту зоні.
- Ми їх виявили два місяці тому, як завжди, вмовляли. Зрештою сказали: хочете чи не хочете, а будьте готові збиратися. Маму навіть довелося налякати відповідальністю за залишення у небезпеці. Найсумніше, що такі люди не шукають допомоги, вони від неї ховаються. Іноді складається враження, що вони просто втратили розум.
Схожа ситуація була з родиною священника, в якій залишалася остання у Вугледарі дитина.
Сім'я з трьома дітьми влаштувалась у «пункті незламності» і довго не хотіла їхати. Нарешті вмовили! Фото: facebook.com/don.gunp
- Я цього хлопчика помітив у «пункті незламності». Це бомбосховище в Вугледарі, де є генератори та умови для життя. 15-річний підліток приходив туди заряджати мобільні телефони. Я намагався вести діалог, але хлопчина на контакт не йшов, тримався замкнуто, не розповідав, де живе, хто його батьки, – продовжує Василь Піпа. - Інші люди підказали, що це син місцевого священника, не знаю навіть, якої церкви, і назвали адресу.
Сказати, що родина зустріла поліцейських в штики - нічого не сказати. Підліток був у підвалі з мамою, батьком та двома сестрами. Найбільше голосила мати, тицяючи рукою в стелю, мовляв, вони під захистом Бога, йдіть звідси, синові скоро виповниться 16 років.
– Це були єдині люди, які проклинали нас за нашу працю. Дружина священника почала розповідати, що ми вбивці, коли ходимо зі зброєю, хоча ми показували свої поліцейські посвідчення. Потім заявила, що винні у всьому «жиди». Я, щиро кажучи, не витримав і запитав, якою національності був Ісус Христос, його мати та батько. Тоді трохи замовкла. Почали їм говорити, що ви можете робити, що хочете, а дитину треба рятувати. І це рішення мають ухвалити батьки. Ми без дитини нікуди не поїдемо, хочете - відпускайте його з нами.
У результаті, злякавшись "відповідальності", вся компанія зібралася в дорогу, 19-річні сестри теж трималися вороже, висловлювали невдоволення навіть тим, що в машині не так поставили пташину клітку з котом. Але що найдивовижніше, їм було куди їхати. У Кураховому чекала родичка, яка єдина гаряче подякувала «ангелам».
- Після метушні з'ясувалося, що в «пункті незламності» вони забули телефони, що стоять на зарядці. Наш начальник Андрій Щусь сам за ними поїхав і привіз. Все одно замість «дякую» сказали: «Ми вам не віримо, ми вас знаємо…»
Син священика з однією із сестер у машині. На запитання, чи він радий, що їде у безпеку, хлопчик відповів: «Ні. Ми вас не просили». Фото: facebook.com/don.gunp
Коли в мережу потрапляють подібні історії, з'являється багато коментарів про те, що таким людям нема чого й допомагати, витрачати сили, ризикувати собою. Мовляв, сидять вони під бомбардуваннями тому, що вірять у «руський мір» і чекають на окупантів.
– Це дурість, – категорично заявляє наш співрозмовник. - Я знаю лише два випадки, коли про подібне можна говорити. В одному випадку була напівбожевільна стара, яка молола щось безглузде, але її таки вивезли. В іншому - мати 13-річної дівчинки у Мар'їнці з дому на вулиці Заводській. Які тільки продукти їм не привозили, як тільки не вмовляли, а відповідь одна – «Я підутільки до «ДНР». Люди казали, що жінка на психобліку була, але перевірити ми це не могли, де там шукати документи. І дівчинку ми все-таки втратили… Знову ж таки за розповідями сусідів, мати повела дитину у бік росіян, і ті їх прийняли.
У Вугледарі більше не залишилося дітей. Але близько 60 неповнолітніх залишаються під обстрілом у Мар'їнці, де немає адміністрації, не працюють лікарні, куди не доїжджає швидка допомога.
– Їздимо, умовляємо… Нещодавно вдалося вивезти бабусю з двома підлітками 15 та 16 років, а мати з батьком залишилися. Перед цим у лікарню Курахово евакуювали чоловіка, у якого через посилені обстріли прихопило серце, - підсумовує поліцейський-«янгол».