Шукають могили і включають світло у квартирах: як заробляють у прифронтовій зоні
Наша нова реальність, куди увійшла війна, диктує нам нові правила життя. Багато українців ще зовсім недавно і уявити не могли, чим їм доведеться займатися після 24 лютого 2022 року, аби заробити гроші. І "нова" робота, виявляється, для багатьох була "старою" – жителі окупованих з 2014 року регіонів Донбасу вже дев'ятий рік знають про такі способи заробітку та поділилися ними з KP.UA.
Перевізники
Будь-хто, у кого є автомобіль, хай навіть «копійка» епохи застою, може спробувати себе в ролі перевізника. Зараз особливим попитом користуються поїздки з непідконтрольних територій на підконтрольні та назад, як варіант – на територію Росії та назад. Влитися в когорту «перевізників» складно, але можливо: наприклад, у Донецьку та Луганську вже склалося своє вузьке коло учасників, новоприбулі до нього потрапляють не просто так, а за рекомендаціями. Далі - знайомство новачка і з маршрутом і з тими, хто на маршруті – прикордонники, військові, поліцейські. З усіма треба дружити, усіх треба «підігрівати»: кого грошима, кого пачкою гарних цигарок, кому привезти «поповнення» на телефон, а комусь і пляшки санкційної "коли" буде достатньо. Частково саме тому поїздка на відстань 100 км дорівнює за ціною вартості квитка на літак бізнес-класу через половину земної кулі.
- Виїхати з Донецька до Ростова – 2000 рублів за місце в машині, де чотири пасажири. На мікроавтобусі із 8 місцями – 1000 рублів. Виїхати за межі РФ, наприклад, до Латвії – вже інші суми, від 250 до 400 доларів чи євро з особи. Попит на поїздки є, реклама перевезень йде всіма місцевими телеграм-каналами, номери «хороших» перевезень передаються з рук в руки. Що таке «хороше перевезення» зараз – я не знаю. Раніше це була людина, яка вміла провозити людей через блокпости без багатогодинного стояння у черзі, - розповідає донеччанин Анатолій.
На Запоріжжі поїздки «в Україну» також влітають людям у копійчину, і вже сформувався ринок цих послуг.
– Виїхати на підконтрольну територію коштувало ще восени 2000-4000 грн з особи. Зараз ціни можуть бути трохи іншими, напевно, вищими. Не можу сказати, що багато людей їдуть, але теж є попит. Є водії, які вже мають диспетчерів для збирання замовлень, – зазначає мешканець регіону Олександр Куцевий.
Один із донецьких водіїв-перевізників розповів: бізнес - прибутковий, але небезпечний. Щоб виїхати без довгих стоянь та проблем на кордоні, потрібно враховувати масу нюансів – від погоди до настрою начальника прикордонної зміни.
- Якщо на зміну виходить не «наша» людина, то все, чекай на проблеми: вона робитиме вигляд, що не розуміє, про що їй говорять перевізники (а вони кажуть, мовляв, пропусти без черги, домовлялися з твоїм колегою). Потім, звичайно, пропустить за винагороду, але нерви обов'язково потріпле. Загалом за безперешкодний проїзд кордону перевізник віддає приблизно третину заробітку. І не треба дивуватися, але на українських кордонах точно така ж схема, ще з часів блокпостів, - каже наш співрозмовник.
Доглядальниці
Послуги доглядальниць у прифронтових районах зараз на вагу золота. Будемо чесні: молодь втекла від війни, рятуючи себе та дітей, їхні батьки та дідусі заявили щось на кшталт «тут народилися – тут і помремо» або «будинок не кинемо ні за що» і залишилися. Молодшими і здоровішими ніхто з них, ясна річ, з роками не став, а війна та стреси скорочують життя та здоров'я страшними темпами. Максимум, що можуть зробити для них діти й онуки, – запросити доглядальницю або «няню», що приходить, для лежачого або хворого старого. Доглядальниця і обід зварить, і укол поставить, і вночі прислухається до дихання сплячого. І за кожну з цих опцій цінник доглядальниці зростає у півтора-два рази.
- Найменший мінімум – це просто доглядальниця, яка тільки перебуватиме біля ліжка лежачого, подавати воду, ліки та їжу, поправляти подушку, читати вголос і виконувати інші дрібні необтяжливі функції протягом робочого дня. У нас це коштує 500 карбованців на день. Якщо доглядальниця залишається на ніч, то це вже 1000 рублів, і вранці її змінює інша доглядальниця, а ця йде відпочивати. Уколи та процедури – це вже 1500-2000 рублів на день за професійні послуги медсестри. Приготування їжі та прибирання житла обумовлюються окремо, але це теж не менше 500 рублів плюс продукти, – розповідає мешканка Ужгорода Олена Кучко, у якої на окупованій території Донбасу залишилася хвора мати. За її словами, вся місцева пенсія матері йде на оплату послуг доглядальниць, всі інші витрати – на плечах дітей, що поїхали.
- Іноді мені здається, що було б простіше та дешевше вивезти маму до нас, але як везти лежачого хворого – я не уявляю. Нам поки що пощастило, що доглядальниця – порядна жінка, мамина сусідка, яку ми знаємо. Але та кількість грошей, яку ми викладаємо за її послуги, вражає, – каже Олена.
Агентства, які пропонують доглядальниць та нянь, також відкриті у всіх регіонах, у тому числі й окупованих. Проте жителі кажуть, що вони вимагають укладати контракт із їхніми працівниками на місяць із оплатою набагато вищою, ніж через знайомих.
- Віддавати 500 доларів за те, що їхня доглядальниця тричі на тиждень прийде і помиє підлогу, приготує поїсти з наших продуктів, мені здається, надто дорого. Тож домовилася зі знайомою медсестрою. Вона має зарплату маленьку, тож погодилася на підробіток за нормальну суму, - розповіла співрозмовниця.
Мажордоми, вони ж наглядачі за житлом
Незважаючи на не наймилозвучнішу назву, наглядачі займаються дуже необхідною справою: стежать за квартирами та будинками мешканців, що виїхали. Здебільшого, це родичі, друзі, знайомі чи сусіди. Брати гроші за це мажордоми начебто й не хочуть, мовляв, з доброти душевної це роблять, але ті, хто виїхав, зазвичай оплачують поїздки, дрібні ремонти, якщо в них є необхідність, а також платять гонорар, який вважають за потрібне.
– У мене шість квартир у Донецьку, з яких люди поїхали ще у 2014-2015 роках. Вони залишили мені ключі і попросили заходити до квартир, включати світло, відкривати вікна – загалом, створювати видимість того, що тут живуть люди. Раз на тиждень я цим і займаюся, а також оплачую комунальні послуги із надісланих грошей, веду перемовини з комунальними службами, викликаю майстрів на ремонт, якщо треба, тощо, – розповіла мешканка окупованої шахтарської столиці Людмила Савіна. – Люди не хочуть продавати своє житло, вірять, що повернуться додому, хоча мені важко уявити, як після 8 років життя в іншому світі можна повернутися до Донецька… Але свої обов'язки я виконую чітко, щоб сумління було чистим. На картку мені скидають гроші для оплати комунальних послуг, а також 1000-1500 грн як подяку за нагляд. Загалом виходить непогана надбавка до пенсії. Але я ці гроші відпрацьовую сповна: господарі можуть повернутися без попередження будь-якої миті – їх зустріне чиста квартира, без бруду та пилу, де все працює і лежить на своїх місцях.
Знайти могилу померлого родича і доглянути за нею – послуга за яку готові гідно платити. Фото: Anastasia Vlasova/Getty Images
Шукачі могил
Хтось їде і втрачає близьких, що залишилися у прифронтових містах, а хтось приїжджає після довгої відсутності і не може знайти на цвинтарі поховання близьких людей. За роки територія цвинтарів розростаються так, що знайти заповітний горбик просто неможливо. Тому попит на послуги шукачів могил на місцевих цвинтарях зростає. За невеликі гроші (близько 500 грн) людина піде і шукатиме могилу стільки, скільки треба, щоб потім передати родичам координати, куди вони можуть прийти та покласти квіти.
- Якщо доплатити ще стільки ж, то могилку приберуть, почистять, поновлять огорожу та надішлють фото родичам. Зрозуміло, що взимку це дорожче – люди працюють на морозі. Але загалом попит є, бо, наприклад, на донецьких цвинтарях у свідоцтвах про поховання кілька років не писали ряд та місце, а лише сектор, де знаходиться могила. А це величезна площа, іди знайди, де там бабуся чи дідусь упокоїлися. Наймається людина, яка ходитиме і шукатиме, і знайде. Тоді вже камінь із душі падає, що не забули про могили рідних, – зізнається нинішня мешканка Полтавської області, колишня донеччанка Ольга Струм.
Також досвід з пошуку та прибирання могил на окупованих територіях перейняли й інші прифронтові райони, покинуті людьми. Там просять тих, що залишилися, доглядати останні притулки їхніх близьких і готові оплачувати всі витрати і час, потрачений на догляд.
Координатори виплат
Ця послуга зараз дуже популярна у тих регіонах, які Росія чомусь вважає своїми. Щоб закріпити лояльність населення, в РФ виплачуються певні суми (10 000 рублів) пенсіонерам. Щоб їх отримати, треба виїхати за межі «нових регіонів» до Росії, там пройти оформлення в банках та собезах, завести банківські картки та номери телефонів, щоб дали заповітну «десятку». А оскільки пенсіонери не завжди володіють пультом від телевізора, не те що інтернетом, і гадки не мають, куди йти в незнайомому місті, з'явилися молоді люди, які супроводжували їх у поїздках.
- Вони набирають бажаючих у своє авто і везуть їх, припустимо, до Ростова чи Таганрога. За домовленістю зі співробітниками банку чи управління соцзахисту проводять людей без черги, допомагають оформити картку для виплат та зробити всі інші формальності. За це беруть «гонорар» – 3000 рублів з особи. Тобто поїхав пенсіонер за 10 000 - з них 3000 віддав координатору, який за ручку його поводив по всіх установах, 2000 віддав за проїзд туди-назад... У результаті залишається в кишені аж 5000 рублів. Питається, і чи коштувало воно того? – розповідає нам співрозмовник із окупованих районів Сергій Лиман.
Місцевий сегмент інтернету рясніє пропозиціями «Допоможу з'їздити за виплатами…» Хтось навіть пропонує самостійно все зробити та привезти пенсіонерам їхні гроші. Щоправда, в пам'яті у людей ще живі випадки, коли в 2014 році шахраї пропонували з'їздити за пенсіями на підконтрольну територію України, збирали у людей похилого віку банківські пенсійні картки – і розчинялися в променях заходу сонця разом з пенсіями.
Поміняти валюту або перевести в готівку гроші в прифронтових містах - окремий квест. Фото: Ковальчук Віктор/УНІАН
"Обнальщики", вони ж міняли
Ті, хто дає «за три тумани по рублю», як у Єсеніна. Водяться на окупованих територіях та допомагають жителям або зняти гроші з українських банківських карток (банки не працюють у захоплених районах), або обміняти гривні на рублі (якщо в ході вже російська валюта).
Загалом, «обналів» люблять і поважають – без них народ просто залишився б з безкорисним пластиком в руках замість грошей. Навіть незважаючи на грабіжницький курс, за яким міняла видасть рублі замість гривень, жителі трепетно ставляться до пунктів переведення в готівку. Втім, надають послугу тут і власникам російських банківських карток, яким треба терміново зняти готівку. Оскільки завезти банкомати «друга армія світу» ніяк не спроможеться, переведення в готівку коштів населення тепер перебуває в руках мінял.
Процедура проста: через онлайн-банкінг гроші з картки переказуються на карту міняли. Припустимо, це 1000 грн. На руки міняла видасть за встановленим ним курсом 1300 грн (1:1,3). Сказати, що це грабіж серед білого дня – нічого не сказати, але таке життя. Реальний курс гривні-рубля набагато вищий, і саме за цим курсом "обнальщик" сам мінятиме потім свої безготівкові гривні.
Кожен, хто має банківську картку та готівку, може запропонувати свої послуги з обміну. У телеграм-каналах гривню пропонують міняти за курсом 1:1,7, що вже веселіше ніж 1:1,3 (хоча все одно мало). Комусь потрібна безготівкова гривня для оплати кредиту чи купівлі товару – ось він і запитує у народу, чи є у когось на карті. Натомість дасть рублі, і всі розійдуться задоволені один одним. Робота непильна, якщо не нариватися на конкурентів, яких «кришує» окупаційна «влада».
