Завантажити ще

Академік Олександр Крупчан: Святкуємо 30 років авангарду науки приватного права і підприємництва України

Академік Олександр Крупчан: Святкуємо 30 років авангарду науки приватного права і підприємництва України
Фото: З власного архіву

В цьому році Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака відзначає своє 30-річчя. А минулого року святкував... 25 років. Ось така інтрига.

Про те, як вона склалася, про роль приватного права в житті суспільства, наукові розробки і багато іншого “КП в Україні” веде бесіду з директором інституту, академіком Національної академії правових наук Олександром Крупчаном.

Трохи історії

- Олександре Дмитровичу, чому у вас ювілей за ювілеєм?

- Щоб зрозуміти, варто дізнатися нашу історію. Установа, на базі якої пізніше був створений інститут, існувала з 1992-го як Центр досліджень проблем підприємництва і менеджменту Академії наук України. Орієнтовно тоді ж була заснована громадська організація “Академія правових наук”.

Це були часи, коли у “великій академії”, як ми називаємо нинішню Національну, відбувалися переміни. Почали створюватися галузеві академії – педагогічних, медичних та інших наук. Авторитетні в юридичному середовищі люди, зокрема Федір Бурчак, чиє ім’я носить наш інститут, та Борис Бабій, директор Інституту держави і права імені Корецького, порушили питання про створення Академії правових наук. І відповідний указ був виданий Президентом Леонідом Кравчуком у 1993 році.

У новостворену академію планувалося передати учбові заклади і наукові установи юридичного профілю. Треба зауважити, що на той час в системі “великої академії” було тільки два таких – Київський інститут держави і права та Інститут економіко-правових досліджень в Донецьку. А вишів, які готували юристів, можна було на пальцях однієї руки перерахувати.

- Плани збулися?

- Не зовсім так, як гадалося спочатку. Організатором Академії правових наук був назначений Василь Тацій – ректор Української державної юридичної академії (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) в Харкові. Оскільки харківська юридична школа тоді була найбільш численною, вирішили, що президія нової академії знаходитиметься там.

Однак майже рік справи не зрушали з місця, а за цей час голова «великої академії» Борис Патон передумав віддавати два своїх інститути. Міністерство освіти теж вирішило залишити юридичні вузи у своєму підпорядкуванні.

Звелося до того, що була видана постанова Кабінету Міністрів України, якою президії Академії правових наук доручили дати пропозиції щодо створення в своїй системі Інституту законодавства, Інституту вивчення проблем злочинності, Міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації юридичних працівників і видавництва «Право». Ідею створення Інституту законодавства виношував Федір Глібович Бурчак, але у Верховній Раді забажали включити таку установу в свій апарат.

1 липня 1994 року академік Василь Тацій видав наказ номер один про початок роботи президії Академії правових наук. Згодом рішенням президії Центр досліджень проблем підприємництва і менеджменту був перетворений на Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва. Тоді ж був створений НДІ вивчення проблем злочинності, що сьогодні носить ім’я академіка В.В. Сташиса – одного із засновників Академії правових наук.

Отже, у 2021 році ми відзначали 25-річчя набуття статусу Інституту, а нині маємо 30-ту річницю створення нашої наукової установи. Відповідно, 30 років наш код ЄДРПОУ є незмінним.

Важлива місія

- Яка була і є місія інституту?

- За 30 років діяльності місія інституту викристалізувалась повною мірою, водночас, окремі є складові, здатні зазнавати еволюційних змін з урахуванням сучасних трендів та актуальних викликів для нашої держави. Місія є дійсно дуже важливою для формування стратегії інституту.

На нинішньому етапі реалізація такої стратегії здійснюється відповідно до задекларованої місії, яка полягає в отриманні нових знань про закономірності, процеси та явища у сферах приватного права і підприємництва з метою наукового та експертного сприяння діяльності органів державної влади для формування людиноцентричної політики, реалізації конституційно закріпленого курсу України на європейську інтеграцію у контексті сучасних глобальних та регіональних викликів і загроз.

Це зумовлює необхідність постійного посилення конкурентних переваг інституту та підвищення рівня інтелектуального потенціалу, спрямованого на удосконалення існуючих і розроблення нових правових механізмів та інструментів забезпечення стратегічних інтересів держави та суб’єктів приватного права у контексті актуальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх можливостей і загроз для України.

Всім відоме ставлення радянської влади до приватної власності. Як писав Ленін, “у нас ничего не может быть частного”. Але часи змінилися – відбулася перебудова, Україна стала незалежною, розвивалася ринкова економіка. У суспільну свідомість треба було вкладати знання про приватну власність, утверджувати засади володіння майном, житлом, підприємством. Одним словом, розвивати науку приватного права та досліджувати закономірності розвитку приватноправових відносин, які є ознакою будь-якого демократичного суспільства.

Дехто перебільшує значення поділу юридичної науки на так звані галузеві науки – кримінальне, державне, конституційне право. Насправді все це складові єдиного правового поля – приватного та публічного. Треба було впроваджувати це розуміння в нормативні акти, а їх безліч.

- Непосвячені люди розуміють приватне право як право володіння або право на конфіденційність. А що воно є насправді?

- Приватне право – це цілий комплекс різних галузей права. Зазвичай, до приватного права відносять цивільне, сімейне, трудове, житлове, земельне право. За своє суттю приватне право є правилами поведінки людей в середовищі їхнього життя, що умовно протиставляються правилам поведінки у відносинах між людиною і державою. З цього приводу слід згадати сентенцію римського юриста Ульпіана, вміщеної у Дигестах Юстиніана: «...публічним правом є те, що стосується становища римської держави, приватним - те, що стосується користі окремих осіб».

Отже, є приватне і публічне право, які тісно між собою пов’язані. Наведу простий приклад: ви маєте право купити автомобіль і ним користуватись. Але для цього вам необхідно зареєструвати цей транспортний засіб в державному реєстрі, отримати водійські права, дотримуватись правил дорожнього руху. Тобто, реалізуючи своє приватне право на автомобіль, ви взаємодієте з державою в особі її органів, тобто вступаєте в публічні відносини.

Або до питання зарплати. Професор у державному закладі освіти чи науковій установі отримує не більше 25 тисяч гривень, а суддя Верховного Суду чи член Вищої ради правосуддя може отримувати і 250 тисяч. Це також питання щодо приватних прав людини – оцінки її праці. І така ситуація є явно несправедливою, адже в некомерційному секторі не повинно бути такої великої різниці в оцінці роботи людей.

Дві сторони медалі

- А можна науковим шляхом відновити справедливість?

- Принаймні говорити про це можна і треба. Ми ж боремося з корупцією, говоримо про це на всіх рівнях, а вона випирається де завгодно. Це теж питання приватного права. Бо йдеться про право людини на незалежність від примхи чиновника, про право на гідне життя, на гідну оцінку праці.

- Чимало юристів кажуть, що в Україні погано захищені майнові права, тому процвітає таке негативне явище як рейдерство.

- Можна сказати і так, адже доволі часто закони написані правильно, але неправильно виконуються. Рейдерство – це наслідок радянської системи, коли все вирішувалося “по блату”. Рейдери знають, хто які питання може вирішити, з ким можна домовитися, кому заплатити чи на кого натиснути.

- Як ми знаємо, інститут активно готує докторів філософії та докторів наук за спеціальністю “Право”. Як вписується цей напрям у загальну концепцію діяльності очолюваної вами наукової установи?

- Інститут зацікавлений у тому, щоб було якомога більше аспірантів і докторантів, адже фінансові надходження від надання ними освітньо-наукових послуг є важливою частиною доходів інституту. Але це як дві сторони медалі.

До нас практично не приходять новоспечені випускники юридичних закладів вищої освіти, адже ті з них, хто бажає навчатись в аспірантурі, зазвичай, залишаються в аlma mater. Наш контингент – це різноманітні державні службовці, прокурори, судді, адвокати, нотаріуси, які мають бажання отримати диплом доктора філософії. Інколи їхні  бажання банально обумовлені тим, що наявність наукового ступеня є свого роду ліфтом в кар’єрному рості, дає право на доплату, присвоєння вищого рангу тощо.

Але ж науці такі люди фактично нічого не дають, вони від неї тільки беруть. І так буде доти, доки законодавство передбачатиме ті чи інші блага для певних професій, не пов’язаних з науковою діяльністю, внаслідок набуття наукового ступеню. Водночас, такі аспіранти, які в переважній більшості є практичними працівниками, знають проблеми на практиці і науковим шляхом хоч частково їх намагаються вирішити. До речі, на важливість практичної складової в науці вказує й слово «підприємництво» в назві нашого інституту.

При цьому ті, хто дійсно хоче присвятити себе науці, не завжди мають можливість написати й захистити дисертацію. Років 15 тому у нас ще були бюджетні місця для аспірантів. Наразі ж в інституті є тільки внутрішня аспірантура, тобто перспективного науковця треба брати на наукову посаду, й під час своєї роботи він готує дисертацію.

До речі, за період з 2006 по 2021 рік у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України успішно захищено 246 дисертацій, з яких на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук – 31, на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – 215.

У нас 43 наукові посади, а всього 50 співробітників. Дуже невеликий, проте потужний і бойовий штат.

Фундаменталісти і експерти

- Над чим зараз працює інститут?

- У нас діють три відділи - міжнародного приватного права та правових проблем євроінтеграції, правового забезпечення ринкової економіки і проблем приватного права. Відповідно, проводяться фундаментальні дослідження з проблематики, яка є актуальною як для держави, так і для суб’єктів приватного права, зокрема, щодо соціального спрямування економіки та бізнесу в умовах цифровізації, появи нових загроз суспільному благополуччю; забезпечення ринкових відносин в умовах громадянського суспільства; протидії транскордонному уникненню оподаткування; розвитку державно-приватного партнерства; здійснення і захисту корпоративних прав; реалізації завдань цивільного та господарського судочинства.

Наприклад, досліджуються проблеми, пов’язані з розвитком житлового права. Воно зараз повністю перебудовується, бо вже немає державної політики в цій сфері. Працюємо над питаннями регулювання підприємницької діяльності, акціонерних прав, зовнішньоекономічної діяльності, по інвестиційних спорах. Є цікаві застосування наукових розробок на практиці. От зараз актуальне впровадження медіації в розв’язанні міжнародних економічних спорів.

Наші працівники представлені в Міжнародному комерційному арбітражі, виступають арбітрами в інших країнах. Нещодавно чотири працівники інституту були обрані членами науково-консультативної ради Конституційного Суду України.

Ми регулярно готуємо науково-правові висновки на законопроєкти, проєкти нормативних актів, робимо правову експертизу з питань характеру приватного права і підприємництва. Виступаємо як експерти у законодавстві України, зарубіжних країн в галузі міжнародного приватного права. Маємо на постійному зв’язку 17 комітетів Верховної Ради, які замовляють нам 90 відсотків всіх експертиз, які виконує інститут.

Загалом інститут має належний рівень впровадження результатів виконання фундаментальних наукових тем, що підтверджується офіційними листами не лише з Верховної Ради, а й Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Верховного суду, Офісу генерального прокурора тощо.

Фахівцям відомо, що в Україні триває процес щодо рекодифікації (оновлення) Цивільного кодексу України, до якого ми активно залучені. До речі, хочу наголосити, що у різні часи співробітниками інституту були відомі цивілісти, розробники чинного Цивільного кодексу України, такі як академіки Я. Шевченко, В. Луць, А. Довгєрт, З. Ромовська, Н. Кузнєцова, О. Дзера, Р. Майданик, О. Підопригора та багато інших.

Також до нас часто звертаються адвокати за наданням висновків науково-правових експертиз, зокрема по справах у господарських судах. Це оплачуваний сегмент роботи.

- Існує думка, що під час війни треба відкинути “все зайве” і зосередитись тільки на фронті. Що ви думаєте з цього приводу?

- Світові приклади й історія цивілізованих країн свідчать, що науку треба розвивати за будь-яких умов. Якщо науку відкласти на потім, це виключить зі свідомості цілих поколінь важливі знання.

Якщо мова про скорочення фінансування, ми це переживемо. Інститут переживав різні ситуації й вміє успішно долати кризи. Але зупиняти дослідження не можна.

Кількість науковців в Україні, на жаль, стає дедалі меншою. Треба зберегти людей, які працюють. Не тільки заради цих людей, а заради того багажу знань, який вони несуть. Кожний науковий працівник – це складова інтелектуального потенціалу країни, це її надбання. На сьогодні троє наших співробітників знаходяться на фронті.

У Європи треба вчитися хазяйнувати

- При інституті діє лабораторія адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу.

- Так, це Подільська лабораторія, вона знаходиться в Хмельницькому. Її співзасновниками у 2004 році були два відомі державні діячі - Віталій Олуйко, який тоді обіймав посаду ректора Хмельницького університету управління та права, і Руслан Стефанчук – нинішній спікер Верховної Ради.

Зараз лабораторію очолює доктор юридичних наук Володимир Нагнибіда. Дуже творча і цікава людина.

- А нам справді так конче потрібна адаптація?

- Потрібна. Я не кажу про копіювання, але якщо ми будемо європейські норми та директиви перекладати на національний ґрунт, то це краще, ніж вигадувати щось нове.

Адаптація, гармонізація законодавства вже більше 25 років є невід’ємною складовою реалізації стратегії європейської інтеграції України. Наша держава бере на себе відповідні міжнародно-правові зобов’язання, які у 90-х роках було закріплено в Угоді про партнерство і співробітництво, нині – в Угоді про асоціацію.

За цей період правознавці та представники органів державної влади набули значний досвід роботи з міжнародними договорами Європейського Союзу, інструментами уніфікації законодавства держав – членів ЄС, якими є регламенти, та гармонізації – директивами, матеріалами судової практики.

Питання адаптації законодавства набуло ще більшої значущості у контексті набуття Україною у цьому році, в умовах воєнного стану, статусу кандидата на членство в ЄС. Проте системний підхід вимагає не обмежуватись лише актами Європейського Союзу у процесі удосконалення вітчизняного законодавства, оскільки науково обґрунтовані законодавчі механізми доводять свою дієвість на практиці у державах, які не є членами ЄС. Внаслідок цього також заслуговує на увагу та залучення позитивного іноземного досвіду, наприклад, Швейцарії, інших цивілізованих країн, які належать як до континентальної, так і англо-саксонської правових систем, з урахуванням специфіки суспільних відносин в Україні.

- Чого саме ми насамперед маємо вчитися у Європи?

- Вчитися хазяйнувати, як вони, а головне – бажати вчитися. Свого часу в інституті зробили велику роботу – ось вона у мене в руках. Це видання «Право світової організації торгівлі» - англо-російсько-український глосарій. Тут директиви, стандарти, пояснення, нормативні акти Євросоюзу. Визначені терміни світової організації торгівлі. Цей глосарій дає ґрунтовні роз’яснення змісту понять, термінів та абревіатур, які використовуються у рамках світової торговельної процедури. Видання містить тексти основних установчих актів СОТ та ключових документів, які визначають статус України у цій організації.

Чи дають жінкам слово

- Як ви бачите перспективи розвитку інституту?

- Все залежатиме від того, чи буде жити академічна наука. На жаль, є намагання поставити її на підприємницьку основу. Але на цьому наука закінчиться, почнеться заробітчанство. Є речі, які, безумовно, має спонсорувати держава, до яких слід віднести і науку. Адже наука – це безумовний чинник подальшого прогресу.

Попри усі чинники, у тому числі бар’єри об’єктивного та суб’єктивного характеру, інститут ставить собі за мету входження до 2030 року до топ 5 провідних вітчизняних наукових установ і науково-експертних центрів у сферах приватного права та підприємництва.

Для реалізації такої короткострокової тактичної мети є широкий спектр позитивних передумов, серед яких до активу інституту можна впевнено віднести багаторічний досвід здійснення системних, комплексних, міждисциплінарних, прогностичних наукових досліджень, які характеризуються високим рівнем унікальності, успішний досвід участі науковців інституту у міжнародних проєктах (конференціях, колективних монографіях) як в Україні, так і за кордоном, суттєву кількість статей у виданнях, що індексуються у міжнародних наукометричних базах Scopus та Web of Science Core Collection.

У стратегічній площині в інституті сформована ієрархічна система пріоритетних напрямів діяльності, до яких ми відносимо, зокрема:

  • розвиток партнерського співробітництва з провідними науковими установами в системі Національної академії наук України, юридичними інститутами вищих навчальних закладів та здійснення з ними спільних проєктів з проблематики приватного права і підприємництва;
  • створення організаційних, кадрових, інформаційних та інших передумов для формування і подальшої реалізації довгострокової стратегії інституту у контексті, зокрема, норм Указу Президента України щодо цілей сталого розвитку України до 2030 року.

- Як ви бачите інститут в майбутньому?

- У перші 30 років ми довели, що є класичною академічною та науковою установою. Бачу інститут і надалі таким же, попри всі негаразди та складнощі навколо нас. Пріоритетами для нас і надалі залишаються фундаментальні дослідження у сфері приватного права і підприємництва.

- Який середній вік співробітників інституту?

- У нас середній вік - 44 роки, тобто досить молодий і продуктивний. Колектив дуже дружній, внутрішньої конкуренції немає, бо немає що ділити.

В інституті існують два неписані основні закони. Перший – директора не хвалять, а лише критикують. Другий – ніколи жінкам не дають слова.

- Йой, як це щодо жінок?

- А так, що вони завжди слово беруть самі, перебиваючи будь-кого з чоловіків (сміється). У нас із гендерним питанням все гаразд, жінок і чоловіків порівну, вони добре спрацьовані.

- Скільки років ви очолюєте інститут? Маєте власні плани на майбутнє?

- До інституту я прийшов у 2001 році як виконуючий обов’язки керівника, я тоді очолював Київський регіональний центр Академії правових наук і суміщав дві функції. На посаду директора інституту був призначений 2005 року.

Керівник – це організатор, багато адміністративних навантажень, а за духом я науковець. Хочу підготувати собі наступника, перейти на посаду радника і повернутися до творчої роботи. Моя улюблена царина – це міжнародне приватне право.

Олександр Крупчан
Олександр Крупчан
Досьє КП

Корінний киянин. У 1974 році закінчив юридичний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Ще до диплому і після захисту кілька років після працював юрисконсультом у столичному райвиконкомі і міськвиконкомі.

У 1993-му перейшов до Національній академії наук України, був заступником директора науково-технічного комплексу Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля, старшим науковим співробітником Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені В. Доброва.

З 1994 року заступник керівника, а з 2000 р. по 2005 р. — керівник Київського регіонального центру Академії правових наук України (нині – Національної академії правових наук України). З 2005 р. очолює Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака.

Доктор юридичних наук, автор понад 300 наукових робіт. Вчене звання доцента присвоєно у 1989 році, професора — у 2014 році.

Заслужений юрист України, повний кавалер ордена «За заслуги». У 2018 році отримав почесне звання «Видатний юрист України».

Новини по темі: Економіка Наука ВНЗ Ювілеї