Психолог Наталія Валедова: Не приймайте відсутність ресурсу за охолодження та байдужість
Мільйони сімей живуть у розлуці зі страхом, що не повернуться, що розлюбили… З відчуттям, що говорити стає все важче: йому розповідати начебто нічого, їй – ніяково за «благополучність» оповідань.
Ревнощі, підозри, відчуження, невгамовне бажання остаточно з'ясувати стосунки, розриви, розлучення – список цей нескінченний, і у кожного свій. Чому це відбувається в найблагополучніших сім'ях, як зберегти рівновагу та близькість, зміцнити свій маленький світ – про це ми поговорили з психологом Наталією Валедовою.
Дефіцит емоційної близькості до війни «прикривала» зайнятість
Спікер Психолог Наталія Валедова. Фото: архів
Війна – це найважча криза як для держави й суспільства, так і будь-якої окремо взятої сім'ї і особистості. У людей оголюються і слабкі, і сильні місця, вони починають оцінювати власний ресурс – є чи ні - і шукати опору. Як правило, шукаємо ми її в сім'ї і у традиційних цінностях, які вона дає.
У мирні часи навіть відпустка чи відрядження – це вже мікрокриза, а розставання на тлі війни та необхідність рятувати життя загострили всі протиріччя, які були. А ще змусили подивитися на стосунки зі сторони та замислитися: як жили раніше? Чи ми були сім'єю насправді? Яку роль я в ній граю і яку цінність представляю?
- Коли люди тільки розлучилися, здавалося, що, звісно, жили добре – такий ефект забезпечували і гострота втрати близькості, і порушення звичного укладу, – каже психолог. - З часом, аналізуючи власну сім'ю, багато хто прийшов до висновку, що зв'язки в ній були не настільки міцні і не такі, яких хотілося, що емоційної близькості не вистачає.
У довоєнному житті це камуфлювалось зайнятістю – треба було заробляти, забезпечувати, прагнути певного способу життя, який нам часто просто нав'язувався.
Весь цей «стандартний набір» у вигляді гуртків, репетиторів, салонів краси, спортзалів, відпочинку за кордоном вимагав великих витрат та, відповідно, великих зусиль. І в цій гонці, яка забирає багато сил і часу, люди перестали розмовляти вдома – ресурсу на сімейне спілкування не вистачало.
- Як наслідок, втрачається близький зв'язок та справжній інтерес один до одного. Ми перестали дивитися в очі партнера і розуміти, як він на тебе дивиться: з подивом, радістю чи з роздратуванням, болем. Наші очі опинилися в телефонах та гаджетах, які забирають не лише час, а й емоції, та інтерес один до одного.
Сімейні вечері стали рідкістю через розбіжності розкладів. Зустрічати на порозі тата чи маму, які повернулися з роботи, вже не прийнято. А ці 30-40 секунд безцінні – вони дають зрозуміти, що ти не «функція», що на тебе чекають, люблять, цікавляться твоїм настроєм і станом.
Роз'їхалися фізично та емоційно
І коли через війну сім'ям довелося розлучатися, багато хто вже був у неповноцінних і неглибоких стосунках. Була «картинка», була видимість, все, здавалося раніше, добре трималося і балансувало, але затріщало по швах через якийсь час після розлуки.
І замість того, щоб об'єднуватись на відстані та виживати разом, пари, вже роз'їхавшись фізично, починають «роз'їжджатися» і емоційно. І виживати тоді намагаються вже поодинці.
Спочатку виявляється, що нема про що розмовляти по телефону, життя партнера здається далеким і незрозумілим, люди починають замислюватися: «а хто я був для дружини/чоловіка?» Відчувають відсутність підтримки, щоби просто пожаліли чи заспокоїли.
– На жаль, у сучасних сім'ях прийнято тягнути ковдру на себе, – пояснює Наталія Валедова. - Останніми роками ми жили в такому конкурентному світі, який неминуче вніс корективи і у сімейні відносини. Але якщо у мирний час це був розтягнутий процес, то зараз все загострилося і може призвести до жорсткого розриву.
Є ще один прихований момент, про який не заведено говорити. Звісно, чоловіки хотіли, щоб дружини поїхали, вивезли дітей, опинилися у безпеці, при цьому є одне «але».
- До війни, коли чоловіки не хотіли, щоб дружина працювала, тому що «я можу забезпечити сім'ю сам», вони все одно відчували до неї приховану агресію та вважали неробою, - зазначає психолог. - І так само зараз багатьох дратує те, що дружини, перебуваючи в благополучних європейських країнах, ще й ниють, тоді як вони живуть під виття сирен, працюють і щодня наражаються на небезпеку.
За словами експерта, у результаті ми сьогодні бачимо, як починають рватися нестійкі сімейні зв'язки, з'являється загроза розлучення. Виникає бажання розпочати все спочатку, знайти людину, для якої будуть важливі твої переживання та пошуки, яка оцінить тебе краще, ніж це робили дружина чи чоловік.
Відстань як ґрунт для ревнощів
Але до пошуку нового партнера може спонукати не лише бажання заповнити всі тріщини, що утворилися в існуючих стосунках. І розставання і відстані - вони не першопричина руйнування зв'язків, вважає експерт. Адже люди й раніше розлучалися на значні періоди, але це не викликало такого валу розлучень.
В умовах, коли кожен із нас щодня перебуває під загрозою смерті, майбутнє сприймається по-іншому. Мало хто будує довгострокові перспективи - щодня ризикуючи загинути, людина хоче заповнити те, чого їй не вистачає тут і зараз.
- Бракує справжнього інтересу чи захоплення, щирого сексу, турботи, визнання – і починається пошук того, хто може це дати, або виникають ревнощі. Оскільки і чоловіки, і жінки потребують поповнення емоційного дефіциту, вони розуміють, що партнер потребує того ж, і починають ревнувати.
І ось для ревнощів відстані – благодатний ґрунт, оскільки ти нічого не можеш ні проконтролювати, ні щось виправити. І на тлі емоційного зв'язку, що слабшає в розлуці, вони починають буйно цвісти. Впоратися з цим непросто, навіть розуміючи, що поводишся неправильно і несправедливо.
- Потрібно говорити один з одним, показуючи партнеру його значущість та цінність, але оминаючи питання зради, - радить психолог. - Не влаштовувати скандали, хоч би як було важко зупинитися.
Говорити, як я тебе люблю, як мені не вистачає твого запаху, хропіння, розкиданої косметики чи шкарпеток... Загалом у сім'ї і чоловік, і жінка мають бути підконтрольними – на цьому стоїть сім'я, і потяг до вільних відносин – перший крок до розставання.
І якщо ви хочете зберегти свого партнера, потрібно шукати, як це все виправити. Щоправда, часто люди вважають, що все можна виправити в ліжку, але це не так. До ліжка є ще величезний шлях, який полягає і в турботі, і в сюрпризах, і в зізнанні, і в спокусі.
Психолог попереджає: не завжди у зраді людина шукає сексуальної розрядки. Вона шукає визнання свого образу, значущості себе як партнера, захоплення нею – це найпоширеніша причина зрад, тим паче на відстані.
Вільні стосунки – втеча від відповідальності та зобов'язань
Але й без розлучень почастішали випадки розривів, коли, переживши разом перші місяці війни, пари почали розпадатися через прагнення одного з партнерів до вільних стосунків. За словами Наталії Валедової, щось подібне відбувалося після Чорнобильської катастрофи.
- Люди тоді сильно постраждали, втратили здоров'я, мало хто розумів, чим це закінчиться, і народ пускався берега за принципом «все одно скоро помремо». Як правило, це відбувалося з тими, хто не мав у сім'ї надійного «фундаменту», і в цій свободі вони шукали заспокоєння. Тоді це викликало цілу хвилю розлучень, і зараз багато хто під страхом можливої смерті вирішив спробувати те, чого вони не могли собі дозволити, але чого таємно прагнули.
З іншого боку, ця свобода має і додатковий «бонус», важливий в умовах війни і величезного психологічного навантаження, яке всі відчувають. Вона дозволяє скинути із себе частину відповідальності, яку ми зараз несемо і перед країною, і один перед одним.
- І вона дуже енергоємна та трудомістка, - застерігає психолог. - Наприклад, щоб з'їсти кілограм малини зараз, потрібно витратити вдвічі більше зусиль, ніж торік, бо вона вдвічі дорожча, і на неї треба заробити. Потрібно продумувати власний бюджет і не йти вечеряти в кафе, а стати біля плити і щось приготувати. Потрібно розподіляти власний ресурс, когось пожаліти, комусь допомогти. І людині здається, що сама вона виживе краще.
Тобто вільні стосунки звільняють від «кілограмів» зобов'язань, оскільки прибирають із життя турботу один про одного, полегшують емоційний ресурс – «якщо у нас свобода, я не повинен за тебе переживати», позбавляють страху за іншу людину. І часто такі ситуації, за словами психолога, поширені серед егоїстичних незрілих особистостей.
Водночас не йдеться про розлучення: хоч у цьому словосполученні головне слово – «вільні», стосунки все одно залишаються. Нехай не несуть у собі практично нічого, але дають мінімальну гарантію, що ти не один.
Або ілюзію цього. І двоїстість такого «формату» у тому, що його прихильники залишають за собою право чогось вимагати – захисту, забезпечення, турботи. Але також залишають право на можливість не робити цього.
«Обнулилися» через колосальний стрес
Більшість українців почали повертатися додому: хтось назовсім, хтось – на деякий час. І, здавалося б, всі скучили, всі чекали і готувалися, а зустрілися і опинилися в якійсь незручній підлітковій ситуації. Начебто ніхто не знає, про що розмовляти, як займатися сексом, що взагалі робити з коханою людиною? Як сказав один знайомий про зустріч з дружиною, що повернулася: «Ми начебто обнулилися, і треба все заново починати».
– Обнулилися, бо пережили колосальний стрес, – пояснює Наталія Валедова. - Усі пам'ятають, як жінки з дітьми їхали – в яких умовах і в якому страху, бо їдуть у невідомість, що залишають рідних у небезпеці. Але якщо страх схлинув, то стрес просто видозмінився, ставши хронічним. І ось люди нарешті зустрілися, але вони повністю виснажені. А навантаження один на одного одразу посилилося, і треба повертатися до заведених правил, а на це немає ресурсу. Зате є нові страхи: за роботу, яку, можливо, втратили, за ціни, майбутнє, безпеку. І все це на тлі сирен та новин.
Але в той же час зараз найкращий момент, щоб закрити «проріхи» у стосунках. І це не обнулення, каже експерт, а можливість відновлення та нової побудови внутрішньосімейних зв'язків – усвідомлено, делікатно та системно, ні в якому разі не імпульсивно. Одного кохання тут буде недостатньо, має бути почуття відповідальності один перед одним, оцінка цінностей сім'ї і, звісно, бажання щось виправити.
- Ще один момент: після розставання люди чекають на бурхливе сексуальне життя, - попереджає експерт. - І на нинішньому тлі відсутність ресурсу може сприйматися як відсутність інтересу, охолодження та не кохання. І до цього теж треба усвідомлено ставитися, причому обом. Все промовляти і поступово відтворювати своє інтимне життя, не пускаючи цей процес на самоплив.
В ТЕМУ
Повернулась, а «місце зайняте»
На жаль, і такі ситуації трапляються. Кожна сім'я, звичайно, індивідуальна, іноді це просто наслання, іноді таким чином люди ховаються від страшного стресу. Або чоловік не отримував у сім'ї того, чого він хотів. А є і такі, які ні психоемоційно, ні фізично не можуть існувати наодинці, їм потрібен партнер.
– Потрібно розібратися, чому це сталося, але це не завжди вирок для сім'ї, – вважає Наталія Валедова. - Якщо зв'язок був лише матеріальним, і чоловік виконував функцію гаманця, краще відразу звертатися до юриста.
Все залежить від того, як люди жили до того, що їх пов'язувало, чи дорогий був чоловік своїй дружині. До того ж це «влізання в сім'ю» часто робиться навмисно, тому що виживати поодинці тепер дуже складно. Потрібно просто враховувати, що у сильному стресі зараз і чоловіки, і жінки. І якщо є шанс зберегти сім'ю, треба скористатися ним.
БУДЬ В КУРСІ
Розмова двох близьких людей не повинна нагадувати нараду
Тектонічні зрушення зараз відбуваються і в країні, і в житті кожної людини. На думку психолога, нинішній страшний час унікальний тим, що дає можливість очищення, переосмислення себе, свого місця в житті та в сім'ї зокрема. Дає шанс відтворити і навіть, можливо, збудувати заново сім'ю.
Розриви відносин, що почастішали, загрожують перерости в епідемію, якщо люди не почнуть думати і діяти, відтворюючи свої сім'ї. Що радить психолог?
Якщо ви в розлуці:
- Насамперед говорити про те, що хвилює. Не соромитись сказати своєму партнеру, що, на вашу думку, потрібно переглянути. Не боятися вголос визнати свої помилки, планувати, що робитимете по-іншому, коли зустрінетеся. Говорити про те, що сумуєте, любите, що не вистачає одне одного. Не можна допускати, щоб розмови двох близьких людей нагадували нараду, на якій вирішуються лише питання життєзабезпечення.
- Подивитися зі сторони, як виховуються діти, які цінності їм прищеплюються. Що вони знають про свою сім'ю, про найближче коло?
- Проаналізувати, як ви цінуєте один одного та розподіляєте ресурс сім'ї, який має на увазі не лише гроші, а й час, турботу, ласку, розподіл обов'язків та прав.
- Бути вдячними один одному за турботу, і не лише «про себе», а й уголос.
- Не культивувати в собі і не «приписувати» партнерові свої страхи: якщо вам здається, що ви віддалилися або що він не захоче повертатися, зовсім не означає, що він так думає.
- Уникати якоїсь кальки оцінки ситуації, яка зараз формується у суспільстві, не підтягувати до неї свою ситуацію. Наприклад, «молодий чоловік не може п'ять місяців без сексу» або «маленькі діти тата швидко забувають». Не слухати пусті висновки, які можуть нав'язати чужі люди. Пам'ятати, що у стресі критичність завжди знижується – це закон людської психіки.
Плюс до цього, якщо ви вже разом:
- Прибрати телефони з якогось часу, наприклад, з 9-ї вечора ніхто в них не дивиться. Тримати їх в іншій кімнаті під час спільних обідів та вечерь.
- Обговорити обов'язки – колишні і, можливо, які виникли у зв'язку з необхідністю виживати за цих умов.
