Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
Завантажити ще

Професійний волонтер: Єдиний привілей – це їхати на фронт виділеною смугою

Професійний волонтер: Єдиний привілей – це їхати на фронт виділеною смугою
Фото: УНІАН

Головні герої сьогодення – це військові, але не менш важливі волонтери, які надають постійну підтримку фронту технікою, амуніцією та продуктами. Бути волонтерами почесно, а багато хто вважає, що й прибутково. На жаль, під цією маркою справді можуть ховатися рвачі та шахраї, але більшість організацій відповідають своїм цілям та завданням.

Чи легко стати професійним волонтером, чи вони мають якісь пільги, з'ясовувала «КП в Україні».

Потрібні гроші і не лише

Стати професійним волонтером на перший погляд просто. Достатньо зареєструвати неприбуткову діяльність – благодійний фонд чи громадську організацію. Процедура займає 2 – 3 дні, статутний капітал законом не передбачено, формально можна починати, як то кажуть, з нуля копійок. Ну хіба сплатити за послуги юриста, який допоможе правильно оформити всі документи.

Юлія Яковенко. Фото: facebook.com/uakovenko

Юлія Яковенко. Фото: facebook.com/uakovenko

Насправді ж стартові гроші однозначно потрібні – перш ніж розраховувати на благодійні збори, потрібно самим щось зробити. І не лише гроші відіграють роль.

– Ми зареєстрували наш фонд 2014 року. Була людина, яка заробляла кошти та вкладала їх у нашу організацію, – каже заступник голови правління БФ «Блага Надія» Юлія Яковенко. - З мого боку вкладенням стали зв'язки із досвідченими у благодійній роботі людьми, у тому числі й за кордоном. Одним із таких є фонд «Відкритий діалог» у Варшаві. Вони мають дуже хороші можливості для спонсорування. Довіряючи нам, поляки купують у себе, в інших країнах, пересилають чи передають в Україну необхідні для армії, для постраждалих від війни чи переселенців речі. Я відповідаю за збереження вантажів, логістику, доставку, документи.

Єдиного посвідчення немає

Із закордонними партнерами можна працювати через фонди-прокладки – це коли гуманітарна допомога проходитиме через кілька рук із ризиком частково в них осісти. А можна безпосередньо. Юля каже, що саме так діють справжні волонтери.

- Але для цього потрібно мати приміщення під склад та кілька автомобілів. До нас часто звертаються люди, які хочуть допомогти грошима чи фізично. Кошти ми приймаємо на рахунок, добровольців запрошуємо сортувати чи вантажити-розвантажувати товари. Водночас у нас офіційно зареєстровано 10 волонтерів, з якими укладено договори та які мають посвідчення.

Потрібно зазначити, що уніфікованого посвідчення волонтера в Україні немає. Документи видають власне фонди, громадські організації, а також їх можна отримати у гуманітарних штабах чи військових частинах, на які працюють волонтери.

– У нас посвідчення від фонду. У ньому є номер документа, фото, номер договору, за яким працює волонтер, та телефонний номер голови правління. Єдиний привілей, який дає таке посвідчення, – це їхати до лінії фронту вільною смугою (виділеною для військової або службової техніки). Якщо правоохоронці на блокпостах засумніваються у справжності документа, вони можуть набрати вказаний номер голови правління, – зазначає Юлія. – У зону, де ведуться бойові дії, потрібна окрема перепустка. Її дають військові, та й то не завжди.

Шлях за кордон не вільний

Існує думка, що волонтерські посвідчення дають чоловікам призовного віку право на вільний виїзд за кордон.

– Це неправда, – повідомили «КП в Україні» у прес-центрі Держприкордонслужби. – Перепустка через кордон – це прерогатива військово-цивільних адміністрацій.

Те ж говорить і Юлія Яковенко:

– На виїзд за кордон ми можемо подати двох чоловіків на тиждень. Допустимо, треба забрати з Варшави тонну сіток для плетіння маскування. Обов'язково має бути лист із Польщі, що у Варшаві на представників нашого фонду чекають з такої-то по таку дату. Отримавши його, ми робимо запит на електронну адресу Мінінфраструктури (щоб ввели до системи «Шлях») та звертаємося за дозволом на виїзд до військової адміністрації. Пишемо, хто їде, якою машиною. При цьому бажано, щоб машина була зареєстрована на фонд або перебувала у власності відрядженого волонтера. Дозвіл видається не назавжди, а на конкретний проміжок часу.

Мало сплести маскувальні сітки, на них ще й документи можуть вимагати. Фото: УНІАН

Мало сплести маскувальні сітки, на них ще й документи можуть вимагати. Фото: УНІАН

Сувора податкова

Офіційні волонтерські організації сплачують податки: до 500 тисяч гривень від зборів – 15%, до 1 мільйона гривень – 20% та 25% понад мільйон. Тому у фонді має бути бухгалтер.

– Волонтери, які зареєстровані за договорами, нічого за роботу не отримують. Вони живуть та годують сім'ї за рахунок своїх основних професій. У тому числі і я, - просвітлює Юлія (вона – актриса у київському «Тотеатрі» та інструктор з йоги. – Ред). – Якщо людина не працевлаштована, вона може працювати як волонтер, але до стажу цей період не включається.

«Блага Надія» працює із внутрішньо переміщеними особами та конкретними військовими частинами. Але це зараз.

- А перші два-три місяці війни ми вантажили речі і просто везли на передову, дивилися, кому що треба. Стоїть на блокпосту хлопець без каски – даємо йому каску, комусь іншому – бронежилет. Або шили розвантажки та роздавали по 10, по 20 штук у різні частини. Я навіть не уявляю, що тепер мені за це буде, - напівжартома-напівсерйозно каже Юлія.

Левову частку її роботи у фонді займає звітність. Насамперед – перед податковою.

- Якщо офіційно ми отримали 1000 турнікетів (кровозупинні джгути) або 100 000 гривень на рахунки фонду, ми маємо показати, куди їх передали або на що витратили. Перед спосорами теж потрібна звітність, якщо я так можу повірити на слово, то податковій потрібна сувора конкретика.

Це щастя, коли можна просто взяти та роздати

Юлія каже, що вважає за щастя, якщо фонду дають щось корисне під слово честі.

– Наприклад, ми отримуємо 1000 енергетичних батончиків від виробника, який знає, що ми їх самі не з'їмо, не продамо, а відвеземо за призначенням. Це розслаблення для душі справжнє! Я можу поїхати в частину і просто віддати, хлопці поласують. А от якщо на батончики вимагають документи, це ціла історія. Вони лежать на складі, доки не оформимо всі накладні. Потім ротний чи командир частини має ці батончики поставити на баланс. А він може не захотіти поратися з папірцями. Скаже, та ну їх, ці ваші батончики.

Якщо робота професійного волонтера – це не лише корисні справи, а й неабияка частка бюрократії, то волонтери-аматори від неї вільні. Зараз тисячі людей по Україні готують їжу для армії, банки з тушонкою та домашньою консервацією, збирають речі для переселенців, допомагають розбирати завали після бомбардувань і роблять багато інших справ безкоштовно. Навіть вкладають в них свої гроші. Масштаб, звичайно, не той, що у професіоналів, але точкова допомога не менш важлива.

Волонтерам-любителям жодних документів не видають. Якщо у перші місяці війни у Києві можна було отримати довідку про право для волонтера переміщатися містом у комендантську годину (вона могла розтягнути на дві – три доби), то сьогодні у чотирьох територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (колишні військкомати) запевнили, що жодних довідок та інших папірців добровольцям-безсрібникам не видають.

Ми знайшли дві історії, які свідчать, що між аматорством та професіоналізмом не такий уже й великий розрив.

"Я зрозуміла: просити гроші не соромно"

За першою професією Наташа Мелещук – медійник, останні три роки викладає йогу.

Наталія Мелещук. Фото: facebook.com/NataliiaMeleshchuk/

Наталія Мелещук. Фото: facebook.com/NataliiaMeleshchuk/

- У мене на війні чоловік та рідний брат. А ще друзі, колишні колеги по роботі. Допомагати їм зараз сенс мого життя. На це йде більша частина доходів від занять, – розповідає Наталя. - Коли брата викликали, він попросив допомогти з наповненням аптечок. Пам'ятаю, як у свій день народження моталася пустельним Києвом, оббивала пороги аптек і медтехнік у пошуках незрозумілих тоді назв: турнікети, ізраїльські бандажі, назофарингеальні трубки... Це був ще той квест!

Ниточка за ниточкою знайшлися контакти людей, компаній, у яких Наташа почала робити закупівлі.

- Пізніше зрозуміла, що не тільки мій брат та його підрозділ потребують аптечок. Усі, кому терміново треба було зібрати близьких на фронт, дуже просили допомогти. А я вже знала, де "копати". Своїх грошей не вистачало, почала просити допомоги через Фейсбук. Далі – більше: з'явилися запити на амуніцію, дрони, почала збирати і на них. Знайомі та незнайомі допомагали.

Найбільший «видобуток» Наташі – це «Фольксваген Транспортер» за 4500 доларів.

- Коли дізналася, що в підрозділі чоловіка машина підірвалася на міні, вирішила будь-що привезти нову. Якраз попався вдалий варіант на українських номерах. Пофарбували, підремонтували, відправили на фронт. Волонтерство багато в чому змінило мене. Я зрозуміла, що просити – не соромно, бо прошу не для себе. Це справа, яка допомагає рятувати життя близьких та незнайомих мені людей. Допомагає триматись і мені. Зараз не бачу сенсу в інших витратах та покупках, окрім тих, які допомагають нашим військовим наближати перемогу.

«Посвідчення не просила, натомість одержала медаль»

Марина Смирнова за освітою геолог, перекваліфікувалася на бухгалтера, а зараз на пенсії, але занять вистачає. Сподівається, що онук простить її за те, що не приділяла йому такої уваги, як хотілося б.

Марина Смирнова. Фото: facebook.com/groups/vezha

Марина Смирнова. Фото: facebook.com/groups/vezha

- Волонтерством зайнялася  2014 року – прийшла до військового шпиталю, дізнавшись, що там не вистачає медсестер, санітарок. Ще довелося стати психологом – розмовляла "по душам" з пораненими бійцями. Від них і дізналася, що в АТО дуже потрібні маскувальні сітки. У 2015 році знайшла групу, яка займалася плетінням, і приєдналася до неї.

Група, де працює Марина, не має реєстрації. Зате має назву «Маскувальна сітка на Вежі над Дніпром», свою сторінку у Фейсбуці, а головне – популярність.

- Працюємо з восьмої ранку до полудня щодня. Крім сіток плетемо «кікімори». Основу купуємо самі, залучаємо знайомих, збираємо кошти, ми маємо постійних спонсорів. Матеріал нам постачає підприємець із Харкова. Деякий час були перебої, але зараз він перевів виробництво під Київ, і все налагодилося. Також готуємо для бійців вітамінні суміші та інші корисні передачі.

Марина каже, що про якісь довідки, посвідчення, пільги ніколи не замислювалася.

- У нас є набагато цінніше – це грамоти, подяки від батальйонів та рот. На групу та іменні. Я дуже пишаюся, що нагороджена медаллю «За жертовність та любов до України», яку отримала 2017 року від Філарета, коли він був головою Української православної церкви Київського патріархату.

Тим часом

У Верховній Раді чекають на друге читання законопроєкти 7364, які передбачають підтримку волонтерської діяльності.

Перший стосується змін до Податкового кодексу, які допоможуть полегшити волонтерським організаціям деякі фінансові моменти. Другий передбачає державну підтримку волонтерства цільовими програмами.