#Історії із соцмереж. Ласкаво просимо до прекрасного світу російського "але"
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Юрій Марченко, засновник та головний редактор видання "Платформа":
Ми не мали вибору, війна була неминучою — але ще за тиждень до початку ми про неї навіть не думали.
Ми до українців з усією душею, але взагалі я їх ніколи не любив, гнилий народець.
Увесь світ одурманений пропагандою, але ми знаємо про це лише завдяки російським джерелам інформації.
Ми один народ, але всі українці нацисти, наркомани та бандерівці.
Ми завдали превентивного удару, але першими не нападали.
Все найвище керівництво України моментально втекло до Польщі — але президент, прем'єр та голова найбільшої фракції знімають відео, стоячи на вулиці у центрі Києві.
Строковиків у бойових діях не використовують — але строковиків у бойових діях використовують помилково.
Я проти війни, але на Львів треба скинути атомну бомбу.
Десятки українських міст у руїнах, але ми їх не обстрілюємо.
Санкції проти РФ взагалі не працюють - але ціни вже виросли і в торгових центрах порожньо.
Дружити з Росією хоче увесь український народ — але від російських військ українці чомусь біжать до Європи.
НАТО роками мріє напасти на РФ, але наразі боїться використати зручний момент.
На захоплених територіях знімають прапори України, ставлять свою владу та запроваджують рубль, але Україну ми окупувати не хочемо.
Фінляндія та Швеція через останні події мають намір увійти до НАТО, але Путін цією спецоперацією всіх в альянсі переграв.
Артилерія стріляє, літаки скидають бомби, гинуть тисячі людей, але це не війна.
Але, але, але.
