20 червня
Завантажити ще

Півник із Бородянки: Його стилістика – новий дизайнерський на той час підхід, а не стара сталінська школа

Півник із Бородянки: Його стилістика – новий дизайнерський на той час підхід, а не стара сталінська школа
Фото: Людмили Садової. Пам'ятник півнику в Березиному Рівненської області

Керамічний півник, який дивом уцілів на шафці при бомбардуванні у Бородянці, стає неймовірно популярним. Одні власники реліквії виставляють такі фігурки на аукціони на підтримку ЗСУ, інші намагаються заробити для себе, заламуючи шалені ціни у 120 000 і навіть 150 000 гривень.

Тим часом у Василькові, де за радянських часів народився символ стійкості незалежної України, оголосили конкурс на пам'ятник півникові. І хочуть відродити майоліковий завод, що колись мав гучну славу. "КП в Україні" розшукала очевидців цієї сторінки нашої історії.

Пов'язане все життя

Півник насправді – графинчик. Фото: ФБ Майоліка Василькова

Півник насправді – графинчик. Фото: ФБ Майоліка Василькова

Підприємство, де народився легендарний півник, почало формуватися 1928 року, коли 16 місцевих гончарів заснували артіль «Кераміка». Спочатку робили простий глиняний посуд, а з 1931 року стали прикрашати його українськими народними візерунками, започаткувавши велике виробництво майоліки – так називаються глиняні вироби, вкриті двома шарами глазурі. На першому, сирому, робиться розпис, другим вона покривається перед випалом.

Розквітом Васильківського майолікового заводу вважаються 50-ті – початок 60-х років. Понад 30 років посаду головного художника на підприємстві обіймав найвідоміший скульптор-кераміст Михайло Денисенко, який передав творчу естафету синові.

– З цим заводом пов'язане все моє життя, – згадує заслужений майстер народної творчості Сергій Денисенко. – Я бачив старі цехи, куди батько мене водив ще зовсім дитиною, потім їх реконструкцію. Застав плеяду чудових художників, які створили обличчя Васильківської майоліки. Прокіп Бідасюк, Валерій та Надія Протор'єви, Григорій Денисенко, Нелля Ісупова, Володимир Коваленко, Василь Бесєдін… Власне, моя доля була вирішена наперед: після закінчення Львівського інституту прикладного мистецтва я повернувся до рідного Василькова і пішов працювати на завод. Спочатку завлабораторією, потім - художником, а з 1990-го до 2004-го був головним художником, як раніше і мій батько.

1992 року збиралися подвоїти потужності

У ті роки Васильківська майоліка розходилася Україною як гарячі пиріжки. Користувалася попитом у союзних республіках та за кордоном. Це були не просто красиві, але й здебільшого доступні за ціною, практичні речі – миски, тарілки, блюда. Той самий знаменитий півник із Бородянки служив графинчиком для різних напоїв.

Але деякі декоративні речі вважалися дефіцитними та статусними. Наприклад, масивна попільничка зі скульптурою мисливського собаки, що спіймала качку. Такими любили прикрашати свої робочі кабінети творчі люди і чиновники.

– У 1992 році стояло питання про збільшення площ з виробництва нашої кераміки вдвічі, – продовжує Сергій Денисенко. – Завод не міг задовольнити попит. На щорічних оптово-торгівельних ярмарках, що проводились у різних містах України, представники обласних баз буквально випрошували у нас дедалі більше продукції. Наприклад, хотіли отримати 100 півників, а ми могли дати лише 15. Тому готувалися будувати нові корпуси, запускати нові потужні лінії.

Плани підточила ринкова економіка, ціни на газ і електрику, що різко злетіли. Крім того, впала купівельна спроможність населення.

– Проте Васильківська майоліка протрималася як завод до початку 2000-х, – каже Сергій Денисенко. - І ми могли б працювати далі, якби нам хоч трохи допомогли або хоча б не заважали.

Так працювало підприємство у період розквіту. Фото: З архіву Сергія Денисенка та Володимира Коваленка.

Так працювало підприємство у період розквіту. Фото: З архіву Сергія Денисенка та Володимира Коваленка.

Пропонував зберегти хоча б музей

2004 року Васильківський майоліковий завод визнали банкрутом, незабаром його викупив приватний підприємець.

– Після року роботи власник вирішив, що частину приміщень вигідніше здавати в оренду. Тому що обладнання, щиро скажемо, застаріло, нові технології не впроваджувалися. Не було кому вкладати в це гроші. Однак новий власник все ж таки зберіг частину приміщень з виробництва кераміки. Залишився цех розробки матеріалів, а також малювальники, які працювали ще за заводу, - згадує Сергій Денисенко. - До речі, господар мені пропонував взяти в оренду ці цехи, але я розсудив, що залишусь працювати у майстерні, яка лишилася від батька. Тут наразі працює і мій син – кераміст у сьомому поколінні.

Найбільше колишній головний художник шкодує, що разом із підприємством під приватизацію потрапив і створений на заводі музей.

- Я пропонував місцевій владі залишити музей у державній власності. Адже у Василькова дві візитки – це Змієві Вали часів князя Володимира та наша майоліка. Але до моїх слів серйозно не поставились, - резюмує наш співрозмовник. – Речі розійшлися по приватних колекціях.

Кожен предмет мав свої автори. Фото: З архіву Сергія Денисенка та Володимира Коваленка.

Кожен предмет мав свої автори. Фото: З архіву Сергія Денисенка та Володимира Коваленка.

Шляхетні кольори, м'які форми

Нині найбільше державне зібрання васильківської майоліки знаходиться у Національному музеї народного декоративного мистецтва – понад 1500 експонатів, серед яких багато ексклюзивних робіт відомих художників.

- У середині XX століття по всій Україні працювало 40 таких керамічних заводів, а підприємств художньої промисловості налічувалося 140. Художню промисловість активно розвивали, і вона давала Україні майже 20% ВВП. Наразі від цього не залишилося нічого, зовсім нічого, - каже заввідділом науково-фондової роботи музею Ірина Бекетова.

Васильківську майоліку вона називає перлиною декоративного мистецтва, створеного для масової художньої промисловості.

- Родзинка полягала у добре налагодженому виробництві, яке здешевлювало продукцію та водночас робило її самобутньою завдяки особливій глазурі. З 1960-го по 1963 рік, коли проходила потужна реконструкція заводу, художники і технологи дуже талановито попрацювали над створенням свого бренду. Васильківська майоліка – це неяскраві, благородні кольори, повільні, обтічні форми, що створюють настрій доброзичливості, теплоти та затишку.

У таких м'яких золотисто-коричнево-зелених тонах створений і бородянський півник. Навколо його авторства досі точаться суперечки. Спочатку фігурку приписували художнику-керамісту Прокопу Бідасюку, а за останньою версією, яку висунув Сергій Денисенко, графінчик створили автори відомої серії «Добрі звірі» подружжя Протор'євих.

Та сама шафка, яка дивом зберіглася у розбомбленій Бородянці, і півник на ній - як символ незламності. Фото Єлизавети Серватинської

Та сама шафка, яка дивом зберіглася у розбомбленій Бородянці, і півник на ній - як символ незламності. Фото Єлизавети Серватинської

Для широкого вжитку

- У нас у колекції немає такого півника. Він створювався як масова продукція для широкого вжитку. Встановити, хто його автор, напевно неможливо, фігурка не підписана. Я думаю, що це була колективна робота, – каже Ірина Бекетова.

Мистецтвознавець розповідає свою версію:

- У 1961 році на Васильківський завод був відряджений заслужений майстер народної творчості УРСР Омелян Желєзняк. У цей час підприємство працювало над брендом, який відрізняв би його від інших. Желєзняк, який працював у зооморфній пластиці, допоміг створити коней, оленів, інші дрібні скульптури, які стали обличчям заводу та популярною сувенірною продукцією. До роботи над ними залучили увесь творчий колектив, водночас, гадаю, був придуманий і півник. Желєзняк допоміг Протор'євим створити таку річ, але він не був у штаті заводу, і документи про це не збереглися.

У 2019 році у Національному музеї народного декоративного мистецтва було представлено проект «Завод» про васильківську майоліку. Його підготовкою займався зокрема відомий музикант та колекціонер, власник арт-центру «Я-галерея» Павло Гудімов.

- Васильківська майоліка – це надзвичайно талановиті речі. Кожна робота мала автора, а Валерій та Надія Протор'єви були основними авторами продукції. Стилістика півня – це новий дизайнерський на той час підхід, а не стара сталінська художня школа. Це стиль Протор'євих та їхнє авторство, я в цьому впевнений і маю документальні докази, – каже Гудімов.

За півника наразі просять шалені суми. Тільки ніхто не купує

За півника наразі просять шалені суми. Тільки ніхто не купує

Потрібно зберігати як історію

Майоліковий півник із Бородянки піднімає наш бойовий дух, але чи зможе він підняти втрачене виробництво, як про те каже мер Василькова Наталія Баласинович, велике питання. Будівля колись величезного підприємства залишається у приватних руках і повністю використовується під оренду.

"Припустимо, що знайдеться інвестор, який захоче вкласти мільйони євро-доларів. Йому ще доведеться у нинішніх власників викупити приміщення заводу, закупити нове, сучасне обладнання, яке працюватиме на електроенергії (боюся навіть уявити, якою має бути потужність). Потім відшукати працівників, - написав у Фейсбуці колекціонер, знавець Васильківської майоліки В'ячеслав Гладушкін. - У нас достатньо талановитих керамістів, зокрема й у Василькові. Але чи захочуть вони працювати на підприємстві, залишивши свої майстерні? Впевнений, що ні. А ще керамічні вироби – це не лише природна глина, це й хімія. Де знайти наразі технолога, який би на цьому розумівся?.. Чи дасть колись прибуток це підприємство інвесторові? Питання риторичне».

Ставить його під сумнів і Ірина Бекетова:

– Заводська технологія фактично втрачена. Її можна відновити, але для цього потрібний великий колектив художників, технологів і обов'язково державне замовлення. Такий завод може працювати лише за державної підтримки. А якщо створити приватне підприємство, то воно попрацює на хвилі, що піднялася, але потім інтерес пропаде.

На думку мистецтвознавця, повертатися до старого не варто, треба робити нове. Васильківська майоліка – це вже історія, і таку її треба берегти.

А ось створення у райцентрі арт-простору, присвяченого гончарному мистецтву, – з музеєм майоліки, творчими майстернями, дитячими гуртками та ярмарками - підтримують усі.

Зібранням Людмили Шкулькової до війни могли милуватися усі охочі. Фото: Музей васильківської майоліки

Зібранням Людмили Шкулькової до війни могли милуватися усі охочі. Фото: Музей васильківської майоліки

ТИМ ЧАСОМ

Початок вже є

До створення музею у Василькові готові приєднатися багато колекціонерів. І початок для цього вже є. Силами ентузіастів у ТЦ «Пасаж» на вулиці Гоголя було виставлено приватну експозицію виробів Васильківського майолікового заводу. Наразі центр не працює, і унікальні речі теж чекають на мир, щоб знову повернутися до людей.

- Моя мама дуже любила майоліку, цей посуд завжди був у нас вдома. Я до нього ставилася більше з практичного погляду, але коли відвідала групу «Майоліка Василькова» у Фейсбуці, зрозуміла, що це високе мистецтво, – розповідає засновниця музею Людмила Шкулькова.

Вона розмістила публікацію, пропонуючи учасникам гурту збирати та викуповувати речі для музею у Василькові, але великого відгуку не отримала.

- А потім почався коронавірус. Моя турфірма перестала працювати. Щоб дати людям зарплату, довелося продавати квартиру, яку нещодавно купила. Трохи грошей, що залишилися, захотілося витратити на щось корисне. І я сама почала шукати аукціони і викуповувати васильківську майоліку. Ми нічого не продаємо, хіба що обмінюємося з іншими колекціонерами, якщо є парні речі.

Музей Людмили безкоштовний. Унікальна кераміка розміщена за скляною вітриною - милуйся хто завгодно і скільки завгодно. Після війни колекціонер відновить свою експозицію в ТЦ, але також готова передати все до міського музею, якщо влада справді буде зацікавлена у його створенні.