25 травня
Завантажити ще

Хазяйка притулку для тварин: Зачувши колони танків, собаки навчилися не видавати жодного звуку

Хазяйка притулку для тварин: Зачувши колони танків, собаки навчилися не видавати жодного звуку
Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua (ілюстративне)

Свій притулок для тварин Олександра Марущак організувала у селищі Клавдієве, неподалік Бородянки. Майже місяць місцеві мешканці провели в окупації. Сама Олександра разом із чотирма десятками вихованців – собаками, котами, їжаком та совою – не змогла евакуюватися та залишилася у селищі.

Рятували 6 років маніакального консервування

- Олександро, як ваші тварини пережили війну?

Олександра Марущака. Фото: З архіву Олександри Марущак

Олександра Марущака. Фото: З архіву Олександри Марущак

- У мене притулок з різними собаками та розплідник жорсткошерстних такс. Мисливські породи пережили окупацію нормально, вони мають дипломи на постріл: над вухом стріляють – собаки не реагують.

Насправді ж від вибухів стресу не було навіть у нас. Копаємо городи, ставимо паркани, а довкола бахкає, від вогню все червоне. Але розумієш, що прилітає не до нас.

А ось від чого був стрес, то це від танків. Ніколи не підозрювала, що собаки можуть разом замовкнути і не видавати жодного звуку, доки мимо не проїде колона важкої техніки. Гул йшов такий, що тремтіла земля. Відчуття надзвичайне! У мене на хаті дах покосився.

Але найгірша справа була з харчуванням. Коли почалися бомбардування, я зателефонувала до ветклініки Бородянки, якої більше не існує. Спасибі її господареві, Юрію Борисовичу. Добра людина, допомогла мені, чим могла.

Поки була нагода, хапали все, що бачили. Скільки змогли взяти, стільки й забрали. Ми вже тоді їздили по селах, щоб на трасу не виїжджати: сильно бомбило і було страшно. Зазвичай я на місяць брала 90 кг корму. На цей раз 90 кг ми не взяли, тому варили кашки.

За час окупації мої вихованці, звичайно, схудли. Я, втім, також. На 12 кілограмів. Але я давно хотіла (сміється).

- А вам самим хоч залишалося що їсти?

- Так, але всі були на нервах, тож не до їжі. У мене залишалися дві великі морозильні камери, забиті м'ясом. Воно, коли зникла електрика, почало псуватися. Поки одна з моїх морозилок тримала холод, ми та наші сусіди (у них троє чоловіків та підліток) харчувалися м'ясом. Потім засолили залишки, склали у льох і давали собакам із кашами. Це дуже допомогло: м'яса вистачило на кілька сімей.

Плюс рятувало те, що я шість років маніакально консервувала. Не знаю навіщо. Мої домашні тоді сміялися, казали: "Нащо це потрібно? Ми зараз собі огірків із помідорами в магазині купимо».

А у війну з'ясувалося – за відсутності цукру та взагалі їжі офігенно мати варення. Навіть відваривши голу кашу, можна додати варення - і наїстися.

У притулку мирно уживалися і собаки, і коти, і навіть їжаки. Фото: З архіву Олександри Марущак

У притулку мирно уживалися і собаки, і коти, і навіть їжаки. Фото: З архіву Олександри Марущак

Наші пожежники – справжні герої

- Добре, що запаси круп були.

- Та не було в нас запасів, бо ми – ідіоти, що не встигли їх вчасно зробити. Добре, що діти нам щось купили та закинули у гараж.

Ми місяць провели у повній блокаді! Ці сволоти не пропускали нічого! Та й наша сільрада успішно тягнула гуманітарку. Все, що ми мали, – 130 грамів батона на тиждень на людину. За гроші! Ось що нам продавали під час окупації. І отримати їх могли лише ті, хто вистоїть у черзі. Тому місцеві люди похилого віку цих батонів не бачили.

Потім сільрада радісно повідомила: «Щоб не було бійки за продукти, ми розвеземо їх за адресами». Ми 94-річних стареньких виводили за двір і садили на табуреточки чекати на цей хліб.

Тому першу гуманітарку наші бабусі отримали за тиждень після звільнення, коли СБУ приїхала до сільради дізнатися, що відбувається. Тоді всім роздали черствий хліб, що явно зберігався не один тиждень.

- Безкоштовно нічого не давали?

– Який безкоштовно! Я вам можу сказати ціну за відро картоплі під час окупації. 8 кілограмів картоплі – від 550 до 1000 гривень. У нас одна жінка сказала, що збереже її як антикваріат - щоб пам'ятати.

Безкоштовно – порізали сусідську ферму та давали по шматочках трохи м'яса. Але до нас (ми наприкінці села) нічого не дійшло.

Щось іноді заносили пожежники. Їм люди, які виїжджали, іноді віддавали продукти. Ото пожежникам нашим треба Героїв України давати! Вони не поїхали, не зняли форму, а мешкали у пожежному депо увесь місяць. Запускали генератор та заряджали людям телефони. Росіяни їх то пропускали гасити пожежі, поки в них був бензин, то ні. Під настрій.

- До вас хоч ніхто з окупантів не приходив?

- Ні. У цьому сенсі нам пощастило. Вони через селище проїжджали, лазили околицями, увесь ліс у розтяжках. Нещодавно сусід підірвався на одній із них. Моїм собакам нескоро там можна буде погуляти.

Окупанти стояли у всіх сусідніх селах. Люди не виходили із будинків місяць: їм не дозволяли. Причому там жили дві старенькі бабусі. На них дивитись зараз неможливо: вони постаріли на очах. Ці тварюки одразу забрали у них телефони, і сім'ї не знали, що з ними.

Ми також на зв'язок не виходили довго. Для цього потрібно було 5 кілометрів тупцяти на рейки і там, підстрибуючи, встигнути сказати пару слів із серії «Ми живі, тварини живі, зателефонуйте дідусеві».

У Олександри були розплідник жорсткошерсних такс. Фото: З архіву Олександри Марущак

У Олександри були розплідник жорсткошерсних такс. Фото: З архіву Олександри Марущак

Найзнаменитіша такса України

- Звідки у вас узагалі з'явився притулок для тварин?

- Я киянка, переїхала до Клавдієво 6 років тому. У мене були коти та кілька собак. У Києві нам стало тісно, тож поїхала до селища міського типу, а потім мені почали підкидати тварин через паркан.

Також я займаюсь таксами. У мене офіційний розплідник жорсткошерстних такс. Під бомбардуваннями народився перший послід. Напередодні війни зібрала у розпліднику офігенні крові: у нас у країні майже немає жорсткошерстних такс. З Румунії перед війною привезла собі цуценя. Малята, звичайно, вляпалися: для нормального зростання їм потрібно добре харчуватися. На щастя, були вітаміни, та й у сусідів брала по 3-4 яйця.

Моя доросла такса, мабуть, найвідоміша в Україні – минулого літа на виставці посіла 3-є місце з 10 000. Мені вдалося популяризувати породу і хоч трохи розвезти її по країні. Окрім такс у мене є дворняги, шелті, німець – його я підібрала у селі.

- Крім собак та котів, у вас ще й дикі звірі?

- Так, я займаюся їжаками, білками, совами. Готую їх до випуску у дику природу. Зазвичай мені спихають їжаків та білок навесні. Я навчаю їх правильно їсти. А сова живе у вольєрі і їсть те, що дадуть, бо не вміє полювати. Поки що з нею найбільші складнощі. Коти не хочуть ловити мишей, так би їй віддавала, курчата скінчилися. Сиджу та добуваю м'ясо. Обвалюю в пір'ї і годую сову.

Окрім такс, Олександр має двірняги, французькі бульдоги і навіть шелті. Фото: З архіву Олександри Марущак

Окрім такс, Олександр має двірняги, французькі бульдоги і навіть шелті. Фото: З архіву Олександри Марущак