#Історії із соцмереж. Іра ніколи не приймала пологи, але у процесі ніхто про це не здогадувався
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Вікторія Кириленко, мешканка Бучі
У другому під'їзді мого будинку в Бучі на вулиці Тарасівській живе лікар-терапевт Ірина Язова – струнка, вишукана мама трьох дітей. Прості люди, які виявили мужність у непростих ситуаціях, часто залишаються за кадром. Іра не з тих, хто знімає видоси на тлі танків/руїн, пацієнтів, яких вона рятувала, але, думаю, вона саме і заслуговує на нагороди та медалі.
5.03. У наш будинок принесли пораненого сусіда (тягнули його, до речі, мій чоловік та Alex Titov, друг нашої родини). Володимир живе у другому під'їзді, о 5.03 він просто вирішив відвідати рідних у сусідньому ЖК "Континент" та о 15.00 повертався додому. Комусь із рашистських снайперів це не сподобалося, і вони в нього вистрілили – влучили у ногу, прострілили кістку. З 15.00 до 18.00 Володимир лежав на дорозі поряд з нашим будинком, повз їздили танки. Спочатку він думав - хоч би не наїхали, а потім, ближче до 18.00, думав - нехай краще наїдуть, щоб не терпіти цей біль. Але потім його забрали сусіди, перенесли до під'їзду.
Чотири дні Володимир лежав у під'їзді нашого будинку, а Іра, звичайний лікар-терапевт, не хірург, не військовий медик, його перев'язувала, знеболювала, добувала ліки. Коли мій чоловік притягнув його ввечері, обернувся і сказав: якщо сьогодні вночі пораненого не забере швидка, то він не доживе до ранку. Але Володимир дожив і до ранку, і до евакуації за кілька днів, бо поряд була Іра - вона його лікувала, виходжувала, рятувала.
Паралельно приймала пологи. Так сталося, що у нашому будинку залишилася вагітна жінка на 9-му місяці. І так трапилось, що її дитина вирішила народитися на 12-й день війни, коли у Бучі вже не було ані світла, ані води, ані газу, ані бригади акушерів – геть нічого. Але була Іра. Вона ніколи не приймала пологи, але в процесі ніхто про це не здогадувався. Для породіллі вона була втіленням впевненості, і ніхто не знав, тільки вона сама, як страшно їй було тієї ночі. А раптом асфіксія та обвиття пуповиною або розрив та втрата крові?! Спасибі Наталії Карась, яка взяла на себе найнепривабливішу, але відповідальну частину процесу. Разом акушерська експрес-бригада нашого будинку (лікар-терапевт + дизайнер + домогосподарка) зустріла у цьому світі маленьку Алісу. Вона народилася у темряві та холоді знеструмленого будинку, але все пройшло чудово.
Через кілька днів мама і дитина евакуювалися. Про маму Аліси згодом писали провідні портали країни. Іра каже, що була б рада тепер звістки від них, все ж таки саме її руки першими прийняли дитину у цьому світі. На руках Іри були й інші діти - сім'я з Ірпеня, яка вирішила евакуюватися машиною через Бучанський залізничний переїзд, але саме тут їх зупинили орки, завернули назад і почали стріляти по машині. Влучили по людях на задньому сидінні: жінці прострелили гомілку навиліт, а півторарічній доньці глибоко поранили ніжку. Вони завернули на нашу Тарасівську, їх прийняли у своєму будинку незнайомі люди на нашій вулиці, Іра перев'язувала їх, давала знеболювальні, добувала антибіотики. Фішка в тому, що свої дії Іра не вважає чимось незвичайним, вона просто робила те, що вважала за потрібне на той момент, - була вірна клятві Гіппократа, допомагала тим, хто потребував допомоги.
Руками таких людей, які, не замислюючись, виконують свій обов'язок, і відбуваються великі перемоги. Пишаюся своєю сусідкою. І гадаю, що такими, як Іра, має пишатися країна.
