Прощавай, Руслане Івановичу!

4 квiтня 2022 22:46 0

Один із найзнакових наших авторів Руслан Меженський помер у свій день народження. Йому виповнилося 47 років. Багато років Руслан був редактором нашого спортивного відділу, а останніми роками працював на сайті Segodnya.ua.

Олена Нікітіна, редактор «КП в Україні – Дніпро»:

- Коли ми познайомилися у 2005-му, йому було лише 30 років, але він уже був Русланом Івановичем, міг безкарно спізнюватися на планерки, курити у відкрите вікно пізно ввечері, коли більша частина редакції розходилася, і говорити те, що думає, незважаючи на людей. Йому завжди можна було трохи більше, ніж іншим, з простої причини – він міг.

Придумати несподіваний поворот у будь-якій темі, яка не має жодного відношення до його улюбленого спорту. «Народити» заголовок з повітря або переробити вже наявний, просто проходячи повз роздруковані смуги на верстці. Розрядити будь-яку атмосферу однією фразою, не змінюючи непроникності обличчя. Його хотілося слухати в курилці, навіть якщо йшлося про футбол, і він ніколи не курив один – компанія збиралася раптово. Спортивні репортажі, як говорилося, «пензля Руслана Івановича» так чарівно читалися і так виділялися в спортивній журналістиці, що коли він пішов з редакції, особисто для мене ця частина газети існувати перестала.

Гострий, яскравий і тонкий розум, прихований під незворушним обличчям і поведінкою хулігана з останньої парти. Рідкісний випадок, коли людська та професійна цінність і унікальність усвідомлювалися оточуючими за життя. Шкода, сказати йому цього тоді не можна було – не допустив би.

Артем Маслаков, ексредактор "КП-Донбас":

- Людина зі своїм стрижнем, зі своєю життєвою позицією, він як дуб, який не гнеться. Завжди таким був.

Ми завжди вболівали за різні клуби. Він за "Динамо", я за "Шахтар". І коли мова заходила про те, чому так, я запитував: Ти ж наш, з Донбасу? Він відповідав різко та просто – «люблю «Динамо»! Хоч і не приховував, луганська "Зоря" йому теж близька. Чому не «Шахтар»? Питання, на яке не буде відповіді.

Але разом ми вболівали за збірну України. Завжди. І не було жодного питання щодо цього. Пам'ятаю, коли сиділи поряд на грі Україна – Англія на Євро-2012 і не зарахували чистий гол Девіча, я, дивлячись на емоційний вибух Меженського, сказав Руслану: «Серце не рви так, це лише гра». Відповідь була – «це життя!». А потім о 2-й ночі дзвонив мені з претензією – «де текст?». Текст я одразу ж відправив, звісно. Але нерви були через інше – ми програли.

Руслан був справжнім профі, зі своєю родзинкою, зі своєрідним почуттям гумору, авторським підходом. Не можу і не вірю у слово – був. Головне, він залишиться в серцях і головах тих, хто його знав дуже порядною людиною.

Редактор відділу "Кримінал" Валерія Чепурко:

- Руслан ніколи не скаржився, що має багато роботи. Сторонньому він міг здатися людиною, яка не знає турбот - стільки легкості та гумору було в його розмові. Але ми знали, що він відповідає за свою справу так само, як за свою сім'ю. Просто він ніколи не скаржився... І на серце також.

Сергій Брага, головний редактор «КП в Україні» 1999-2006:

- Не стало Руслана Меженського... Він був одним із найяскравіших спортивних журналістів України. Я анітрохи не жалкую, що колись він прийшов до нашої команди. Його працездатності, вмінню швидко та якісно написати текст могли б позаздрити багато хто. Але не лише це ми цінували у Русланові. Його почуття гумору та іронічність запам'ятаються всім нам... Я просто не можу повірити, що його немає з нами. Світла пам'ять...