31 сiчня
Завантажити ще

Соціолог Євген Головаха: Війна змусила нас подолати пострадянську апатію не за сторіччя, а за дні

Соціолог Євген Головаха: Війна змусила нас подолати пострадянську апатію не за сторіччя, а за дні
Фото: Ділова столиця, Сергій Полунін

Щоранку життя під час війни ми сприймаємо як день народження. І загадуємо бажання – мир, скоріше мир! Але він уже не буде таким, яким ми його знали до ранку 24 лютого 2022 року. І ми теж не будемо колишніми.

Як може перетворити наше суспільство ця війна, «КП в Україні» обговорила з директором Інституту соціології НАН України доктором філософських наук Євгеном Головахою.

Необхідно створити дуже потужну психологічну службу

- Євгене Івановичу, два роки тому ми з вами говорили про те, як змінить життя епідемія коронавірусу. І ось тепер нова, куди жахливіша біда – війна.

- Так, до епідемії COVID-19 додалася смертоносна імперська чума. Безперечно, вона суттєво позначиться і на Україні, і на всьому світі. Будуть соціальні, політичні та психологічні наслідки.

Щодо останніх, то головною проблемою стане посттравматичний синдром. І це стосуватиметься мільйонів людей, особливо тих, хто безпосередньо пережив бойові дії, був під бомбардуваннями, багато годин провів у підвалах, виходив евакуаційними коридорами.

Щоб залікувати розлади, пов'язані із цим величезним стресом, в Україні дуже важливо створити велику психологічну службу. Залучити до неї необхідно всю спільноту психологів та психотерапевтів, вдатися до підтримки світової спільноти фахівців. Потрібна консультативна, методична та практична допомога.

Євген Головаха: Після війни почнеться процес демобілізації сил. Не тільки у військовому значенні, а й психологічних і фізичних.

Особливо це стосується дітей. У них небезпечні глибинні травми, які діти не демонструватимуть, але переживатимуть.

Я недавно дивився програму відомого письменника Едварда Радзінського. Він розповідав, що дитячі спогади про війну не залишають його все життя. По суті він говорив про те, що переживають зараз українські діти.

Ми знаємо, що в СРСР ніхто не турбувався про посттравматичні розлади. А українці як цивілізована нація мають розуміти, що це не вигадки, а об'єктивність. І подбати, щоб вона пройшла найменш болісно. Насамперед велика відповідальність ляже на шкільних психологів та працівників у дитячих садках.

Історично підготовлені до самоорганізації

- Зараз у багатьох людей спостерігається емоційне піднесення. Вони спускаються в підвали, почувши повітряну тривогу, а після - одразу ж повертаються на робочі місця. Або ігнорують будь-яку небезпеку, намагаючись чіплятися за звичний ритм життя.

- Це природно, зараз триває процес мобілізації всіх сил. Під час війни є такий відомий феномен - і хвороб буде менше. А після війни розпочнеться процес демобілізації. Не лише у військовому значенні, а демобілізації психологічної та фізичної. Тому я й говорю, що до цього треба бути готовими.

Інша річ, що ось у цій сьогоднішній мобілізації є багато позитивного. Такого єднання на перемогу, на наш успіх українці ніколи не мали. Згідно з останнім опитуванням соцгрупи «Рейтинг», понад 90% наших громадян вірять у перемогу і в те, що український народ гідно вийде з цієї страшної ситуації. Нині люди мають великий оптимізм щодо майбутнього.

- За постами у соцмережах, за настроями в окремих групах видно, як люди змінюють пріоритети. Якщо раніше обивателі обговорювали побутові питання, буркотіли про проблеми, кляли політиків, то сьогодні все більше пропонують свою допомогу, шукають участі у волонтерських організаціях, діляться з нужденними речами, продуктами, ліками. Це ситуативний момент чи теж посил на майбутнє?

- Безумовно, це ще один суттєвий крок до того, що ми називаємо громадянським суспільством та самоорганізацією. Українці історично підготовлені до самоорганізації, вони не схильні покладатися на політиків та більше розраховують на свої сили.

В Україні якщо існувала влада, то не дуже сильна – чи залежна від якихось митрополій, чи вона діяла на умовах військової демократії – це влада, пов'язана з гетьманатом. Тож багато питань українці вирішували шляхом самоорганізації.

Нині ставлення до нас зовсім інше

- Ось ще один феномен: більшість тих, хто ще півтора місяці тому нещадно критикував українську владу та її політику, нині єдиним фронтом виступають проти окупантів.

- Останні події, починаючи від 2014 року і зараз, дуже суттєво змінили посил для того, щоб історичні навички самоорганізації перетворилися на системну самоорганізацію, і це дуже важливо для майбутнього.

Я думаю, що запущений війною механізм, враховуючи, що вона об'єднала всі регіони та всі соціальні групи, сприятиме подальшому розвитку країни. Відомий російський опозиціонер, журналіст та блогер Олександр Невзоров сказав про майбутнє України: це буде країна – лідер світової демократії. І я теж у це вірю.

- Є версія, хоч вона й не сприяє оптимізму, що всі нації формувалися внаслідок воєн.

- Так, є така думка в деяких істориків, але я не думаю, що війна є обов'язковою умовою формування нації. Проте ми потрапили саме у таку ситуацію. Після розвалу СРСР українці кілька десятиліть жили у пострадянському стані амбівалентності, невизначеності. Пострадянської розгубленості, анемії, соціально-політичної апатії.

Війна призвела до того, що ми маємо це долати не десятиліттями, а може й століттями, а буквально за дні. І це сприятиме створенню нації, яку поважатимуть у світі.

Не кривитимемо душею, ми знаємо, як раніше до нас ставилися. Україна - корумпована, бідна країна, де всі мріють кудись поїхати, десь влаштуватися краще. З українців виходять непогані заробітчани... Зараз ставлення до нас зовсім інше.

Не важливо, хто повернеться, а хто ні

- Не всі, але частина наших земляків справді хотіли емігрувати. І ось ця можливість випала за обставин, яких ніхто не бажав. Хтось із біженців чекає на можливість повернутися, хтось розраховує кинути якір за кордоном. Цей відтік якось позначиться на майбутньому?

Євген Головаха: Не думаю, що війна – обов'язкова умова формування нації. Проте ми потрапили саме в таку ситуацію

- Певна частина біженців залишиться, це поза сумнівом. Кількість реальних емігрантів залежатиме від того, скільки триватиме війна. Якщо кілька місяців, то повернеться більшість, якщо затягнеться на роки, то до половини тих, хто виїхав, можуть пустити коріння в країнах, що приймають. Така дійсність.

Але головне не у тому, хто повернеться, а хто ні. Головне, щоб ми звільнили свої території, і тоді почнеться швидке відродження. Я так говорю, бо бачу підстави.

По-перше, це «план Маршалла» - план відродження економіки, який вже зараз розробляється на Заході, він буде створений для України.

По-друге, оновлення. У спадщину від СРСР Україні дісталася не тільки амбівалентність з анемією, а й пострадянська інфраструктура, яка робиться непридатною. Ми зможемо її оновити за європейськими стандартами.

По-третє, ми подолали ментальну різницю між регіонами. І в цьому сенсі нам буде набагато легше, бо раніше були суттєві регіональні розбіжності щодо того, як треба жити після розпаду СРСР.

І четвертий – дуже важливий момент. У війни є ще один феномен – це бебі-бум, який починається, щойно повертається мир. У нас обов'язково підвищиться народжуваність, омолодиться населення.

Корупцію необхідно зіштовхнути на узбіччя

- Повернемося до того, що відбувається зараз. Люди вже переживають травми та комплекси. Ті, що виїхали, відчувають почуття провини перед тими, хто залишився. Ті, хто вже втратив будинки, у нераціональній образі на тих, у кого вони залишилися цілі. Ті, хто втратили роботу, потай заздрять тим, хто її зберіг.

– Це незворотні наслідки війни. Багато людей постраждали не лише психологічно, а й у сенсі організації життя, і всі їхні емоції природні.

Щоб швидше це подолати, разом із потужною психологічною службою в Україні має бути створена ще потужніша соціальна. Вона займатиметься людьми, які все втратили – їхньою фінансовою підтримкою, працевлаштуванням.

Євген Головаха: Щоб подолати незворотні наслідки війни разом із потужною психологічною службою в Україні має бути створена ще потужніша соціальна

Це не волонтерська ініціатива, це має бути поставлено на чільне місце на державній основі. З огляду на міжнародну допомогу та залучення міжнародних організацій можна гідно вийти з усіх ситуацій. Завдання щодо відновлення країни обов'язково вимагатиме робочих рук і робочих умів.

- Про міжнародну допомогу, яка виділяється і виділятиметься, ми чуємо щодня. Але багатьма, це теж наш феномен, вона сприймається через призму корупції: все, що нам дадуть, відразу розкрадуть, розпихають по кишенях чиновники, депутати, магнати...

- Проблема корупції – це найскладніша, найстрашніша проблема, з якою доведеться боротися і після війни. Я бачу поки що єдиний шлях.

В Україні на добровільній основі створено тероборону, відродилося або згуртувалося заново багато волонтерських організацій. Це люди, котрі взяли на себе відповідальність за захист країни від окупанта. Ось вони й повинні взяти під свій строгий контроль розподіл усіх коштів, які виділятимуть усередині держави на відновлення та надходитимуть як зовнішня допомога. Із обов'язковим залученням міжнародних контролерів.

- Ви вірите, що це допоможе?

- Якщо і це не допоможе… Ну, тоді я не знаю, тоді буде надскладно. Але я також хочу вірити, що війна змінює психологію всіх людей, чиновників та політиків у тому числі. Корупція має стати не визначальним, як раніше, а маргінальним явищем. Тобто таким, що знаходиться на узбіччі життя, вважається гідним зневаги та соціального відторгнення.

Ми бачимо, що більшість наших управлінців гідно поводяться у ситуації воєнного стану. Ось, наприклад, до мера Харкова Ігоря Терехова було багато претензій з боку патріотичних сил. Наразі ця людина стала головою опору.

Війна ставить понад усе людську гідність. Чим міцніше ми триматимемося за неї разом, тим впевненіше йтимемо до перемоги.