#Історії із соцмереж. Ніколи з російських дітей не виросте нічого, крім карателів та мародерів
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Наталія Кирилова, викладач російської мови та літератури:
Знаєте, я ось те саме "рускаязычнае насиление", більше того - я філолог, викладач російської мови та літератури. І не у першому, і навіть не у другому поколінні. Я до російської культури більшу частину свого життя була ближче, ніж багато росіян. У мене купа друзів була у Росії. Про яку ненависть можна було говорити взагалі, до чого, до кого, навіщо.
І на початку війни у мене було ось це, у багатьох було - ну не всі ж росіяни, ну не всі, і полонені ось ці - Господи, 2002, 2003, 2004 рік народження, вони ж молодші за мою дочку, у них теж мами, вони окупанти, вороги, але шкода все одно.
А потім ми побачили росіян, які, вустами Симоньян залихвацьки заявивши: "Сім бід - одна відповідь", почали поводитися так, як, мабуть, прошито в їхньому генетичному коді. Розстріляні росіянами діти, які прикривали найменших своїми тілами. Розстріляні вагітні жінки та новонароджені. Прицільні бомбардування по червоних хрестах та будівлях з написами "Діти", які легко помітні навіть із супутника. Весела, з ґоготом і матом, стрілянина по старим, що вийшли за хлібом.
Інстаграмчики полонених хлопчиків, що ридають перед камерами: "Ми нічого не знали, ми на навчання їхали", в яких вони викладали селфі в танках і хвалилися, що їдуть "мочити укропів".
Блокада. Діти, що вмирають від голоду та спраги поруч із тілами вбитих росіянами батьків.
Розбомблені згорілі міста.
Та, що стікає кров'ю, але героїчно б'ється за свободу - не за кіло цукру, як на росії, а за право бути вільними людьми - моя Батьківщина.
І знаєте, я не співчуваю більше. Для мене немає більше безневинних росіян. Ті, хто там зараз щось несміливо таке незгодне висловлює - це тому, що он за цукор бійки та долар по триста. А так двадцять два роки вони за Путіна жили і нічого їх не обурювало.
Немає безневинних росіян перед могилами наших дітей та старих людей. Усі винні однаково. Стріляли ви або просто жили за Путіна і були "поза політикою" - винні однаково. Це ви принесли війну, горе та смерть у мою мирну країну.
Ті, хто не хотів бути винними, не хотіли бути причетними, поїхали вже п'ятнадцять років тому. Бо все було зрозуміло. Інші "просто жили". Якби просто війна в Україні, а не санкції – так би й "просто жили" досі, і насрати б їм було на те, що їхні солдати розстрілюють недоношених діток просто в інкубаторах.
І не повинно бути у світі жодних росіян, нікого не можна зараз випускати з Росії, а тих, хто поїхав менше, ніж хоча б років п'ять-десять тому - депортувати назад, ні в якому разі ні за що не давати змоги рости їхнім дітям поруч з дітьми народів цивілізованого світу, тому що це потенційні карателі, кати, це ті насіння, з яких виростуть ті, хто завтра вимагатиме бомбардувань Парижа та Берліна, Праги та Варшави, Вашингтона та Відня, щоб "спасти рускаязычнае насиление". Ніколи з російських дітей нічого не виросте, крім карателів і мародерів.
Ми зараз величезною кров'ю розплачуємось саме за те, що роками вважали, що "ну не можна так говорити", "всі ж люди", "це ж нелюдяно". Ось, виросли їхні діти – 2002, 2003, 2004 років народження. Де вони зараз? В нашій країні. Що вони там роблять? Розстрілюють та бомбардують мирне населення.
Ще хтось хоче перевірити на собі, яким виросте їхнє покоління 2010, 2015 і далі?
Потрібна повна, абсолютна, непроникна ізоляція цієї країни. І лише це може дати світові надію на те, що завтра у крові не втоплять Прагу чи Париж.
