#Історії із соцмереж. Мене звали Агамемнон. Я був мопсом. І мене усі любили
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Юрій Марченко, засновник та головний редактор видання "Платформа":
Привіт. Я Агамемнон.
Я народився 8 років тому. Мої тато та мама були чемпіонами серед мопсів. Мені навіть зробили невеличке тату на підтвердження аристократичного походження. Щоправда, моя людина наполягала, що це в мене з в'язниці залишилося — такі жарти.
Я зростав, і всі мене любили. У гастрономі щоразу просили мою людину залишити мене їм. Але він чомусь відмовлявся, хоча вони мали набагато більше сосисок, ніж удома. А на вулиці всі завжди ззапитували у мене: "Це хто тут мопс? Хто такий мопс?" А це такий мопс був я, тож мені все подобалося.
Але нещодавно все змінилося. У нас удома чомусь стало дуже голосно. Щоб було тихіше, ми ховалися у підвалі. Там було багато людей і собак і навіть навіщось коти. Але я розумів, що я відповідаю за свою людину, тому був сміливим і ніколи не гавкав, а тільки стежив за порядком. Ну і ще разок напісяв на стіну притулку.
А коли стало зовсім голосно, ми з людиною поїхали до будиночу, де було багато людей, а ще 2 собаки і знову навіщось кіт. Всі люди в будиночку теж були сумними, але не знаю, чи через кота, чи то й тут бувало голосно.
Зате ми з людиною гуляли лісом! Було чудово. Щоправда, одного разу мене щось вкусило. Начебто несильно, але незабаром я погано почував себе. І навіть їсти не хотілося. Чомусь хотілося лише спати.
Потім чоловік узяв мене на руки і кудись повіз. Ми їхали довго, а довкола знову щось гриміло. Виявилося, все заради лікарів. Я не люблю лікарів - вічно до мене чіпляються. Ці теж чіплялися. Потім знову було голосно, клініка закрилася, і всі пішли. Ми з людиною сіли на вулиці, і вона укутала мене у шарф. Дуже хотілося спати.
Але людина чомусь забороняла мені засинати. Ще вона казала дивніі речі — що коли я не засну, то він купить мені всі смаколики на світі. І що ми гулятимемо цілими годинами. І що коли ми потрапимо додому, можна буде навіть залізти на заборонене ліжко і подивитися, чи там не ховають корм! Він дуже просив не засинати. Але я так утомився.
Я хотів лизнути руку перед сном, але не зміг. Так що я просто глянув на свою людину і таки заснув. Назавжди.
Мене звали Агамемнон. Я був мопсом. І мене усі любили.
Бережіть своїх собак. Гаразд, і котів. І людей, звісно.
