У мирний час храм апостолів Петра і Павла біля Берковецького цвинтаря в Києві ніколи не був порожнім. Люди збиралися на служби, просто приходили до ікон, щоб поставити свічку та прошепотіти заповітне. Тут хрестили дітей, вінчали закохані пари та проводили з молитвами в останню путь.
Між службами над храмом панувала тиша, що дзвінить, а тепер її вдень і вночі розривають гулкі хлопки, що долинають з лінії бойових дій. Як змінила ця проклята війна життя віруючих, ми розпитали у настоятеля храму протоієрея Петра Ландвітовича.
- Отче Петре, часто чути вибухи?
- Свіжо - я так це називаю. А більше й казати не хочу. Храм не закрився, служби проводяться. У неділю була служба і минулої середи.
- Чи багато приходить людей? Або менше, ніж раніше?
- Вже точно не більше. Багато хто виїхав з Києва, багато хто боїться зайвий раз виходити з дому через загрозу обстрілів. Черга в храм не стоїть, але це зараз і не важливо. Ми ніяк не маємо наміру закликати парафіян, щоб наражати їх на зайвий ризик.
- Тим не менш, багатьом зараз потрібна душевна підтримка. Одні шукають психологів, інші розмови зі священиком.
- Так, але зараз ми здебільшого говоримо з парафіянами у телефонному режимі. Коли роздавали порядок богослужінь, вказували номери, за якими можна телефонувати. Повторюся: ні я, ні інші священики не хочуть, щоб хтось ризикував.
- Але самі ви залишаєтеся у зоні ризику. А чи могли поїхати?
- Блаженніший (предстоятель Православної церкви України Єпіфаній. – Ред.) не сказав, що всі священики мають бути на місці. Навпаки, сказав, що кожен має право приймати рішення: їхати чи не їхати. Я можу говорити лише за себе, я залишаюся. Якщо поїду кудись, то кому там потрібен.
- Війна йде, а життя також триває. Чи відбуваються у вашому храмі ті самі обряди, які були у мирний час?
- Сьогодні буде похорон – це не змінити і не відкласти.
- А вінчання, хрестини? Люди все одно люблять одне одного, у Києві народжуються дітки.
- Вінчаються зараз лише ті, хто йде на фронт. Для масових весіль не час.
І хрестини теж можна відкласти до днів, коли можна буде вільно зітхнути. Поки ми не витіснимо ворога з Пущі-Водиці, Ірпеня, Ворзеля, Київ не прокинеться від цього страшного марення війни.
– Зараз Великий піст. Що каже церква: треба дотримуватися у війні канонів або…
- Блаженніший відпустив це на розсуд кожної людини. Як відчуваєте, як можете – так і чиніть. Ми не є прихильниками жорстких заборон. Ось як можна поститися у Маріуполі ? Там у людей не стоїть питання: їсти рибу чи м'ясо. Постає питання, що взагалі їсти.
Зараз некоректно порушувати таку тему. Церква каже, що людина не повинна бути голодною.
- Гріх убивати, гріх бажати комусь смерті. А як бути, коли навіть наймирніші, щиро віруючі люди готові стріляти, душити, рвати зубами... Церква прощає такі помисли?
- Коли людина сидить удома, а до неї прийшов розбійник, гвалтує і вбиває рідних, що вона й мусить робити? Дивитися, смиренно склавши руки?
- Ні, захищати, нищити розбійника.
- Отак ми зараз захищаємо свій будинок. Нам не дали вибору. Нас поставили перед фактом: ми вас вбиватимемо. І вони це реально роблять.
- Що порадите людям, щоб зберегти душевні сили?
- Зберігати спокій, менше дивитися на дурну інформацію. Займатися будь-якою роботою. Навіть тією, яка, може, й не потрібна. Коли людина працює, коли щось робить собі, іншим, все легше переноситься.
І звичайно, насамперед берегти родину, рідних та близьких. Цінувати життя та чекати миру.