22 травня
Завантажити ще

Випробовано на собі: як ми евакуювалися з Києва до Польщі

Випробовано на собі: як ми евакуювалися з Києва до Польщі

Остаточне рішення евакуюватися разом із дитиною я прийняла після кількох ракетних ударів за 10 кілометрів від нашого будинку. Виїхати із Києва непросто, але реально. Навіть із Лівого берега, де опинилися ми.

Щоб дістатися місця призначення в Польщі, нам знадобилося 3 дні. І це – з великим везінням! Ми вибрали поїзд – і не помилилися. Друзі поїхали автомобілем – їм знадобилися ті ж 3 дні, щоб доїхати з чималими перешкодами до Львова: дороги розбиті, всюди блокпости, бензин знайти вкрай складно, десь треба зупинятися на ніч, та й встигнути важливо до комендантської години.

Виїзд із Лівого берега: складно, але можливо

Виїхати із Лівого берега столиці виявилося непросто. Таксі вперто не приїжджало. Жодне. Ставила максимальну ціну – не допомогло. Служби таксі, до яких вдавалося додзвонитися, брали наші координати, але не передзвонювали. Щодня ми дзвонили до Київської адміністрації, щоб дізнатися, як дістатися до залізничного вокзалу. На іншому кінці дроту запевняли, що перетинати мости заборонено навіть пішки.

На нашу неймовірну радість, друзі знайшли людину, яка погодилася за нами приїхати. Однак помістити дві сім'ї в один легковик ми не могли. Довелося розділитись. Друзі вирушили на Дарницький вокзал, з якого пустили потяги на Львів, а ми з нетерпінням чекали на нашого водія. (Через кілька годин ми дізналися, що друзям не вдалося виїхати ні в першому, ні в другому поїзді: надто багато охочих.)

Дороги спорожніли. Тепер усюди стояли огорожі з бетонних плит. На Південному мосту зібралася довга черга з автомобілів. Хвилин через 40 досягли блокпосту. Люди з автоматами перевірили документи, запитали адресу, звідки їдемо, куди прямуємо і з якою метою, перевірили багажник та відпустили.

Валіза – вокзал - Львів: ситуація на залізничному

Далі до вокзалу доїжджаємо швидко та без пригод. Біжимо до розкладу. Назви поїздів є, час прибуття не вказано. Завдання всіх, хто хоче виїхати, слідкувати за табло. Будь-якої миті може з'явитися інформація, на яку колію прибуває той чи інший поїзд. Нашою метою був Львів. Простояли близько години в натовпі, послухали, як дехто ночує тут по 2-3 дні, сподіваючись виїхати.

Раптом уся ця маса людей починає бігти на перон. Нам туди! У моменти паніки люди можуть втрачати людське обличчя, і до цього потрібно морально підготуватися. Порада від'їжджаючим: тримайтеся разом та будьте готові до можливої тисняви, криків і сильних поштовхів.

Люди вивалювалися на перон натовпом. Усі розраховували на довгоочікуваний потяг до Львову. На жаль, на всіх чекало розчарування: поїзд приїхав забитим під зав'язку. Коли двері відчинилися, люди буквально вивалювалися з тамбуру разом зі своїми валізами. Ті, хто стояв ближче до дверей, безуспішно намагалися втиснутись хоча б на сходинки. Біля дверей стояла жінка з трьома малюками, вагітна з великим животом і чимало людей похилого віку. Ніхто з чоловіків навіть не думав поступатися своїм місцем. Особливо погано поводилися темношкірі іноземці. Дивом вдалося втиснутися американцю, який незрозуміло звідки взявся. Одна з жінок у яскравому жовтому пальті, не стерпівши такого зухвальства, силою зірвала чоловіка за рюкзак.

- Янки, go home !! - Вигукнула вона. Переляканий американець вивалився з вагону, лаючись англійською.

Якась пасажирка попросила сусіда потримати свою сумку та зникла у невідомому напрямку. «А раптом бомба», - промайнула в голові думка, яку я почала відганяти.

Стало очевидно – у потяг на Львів ми втиснутись не зможемо. Вирішили чекати наступного. Будь-кого, що йде у західному напрямку. На щастя, згодом за львівським складом прийшов ще один - на Хмельницький. Не довго думаючи, ми пірнули в нього. Хмельницький - не те місто, яке нам потрібне, але все ж таки воно ближче до мети! Якийсь чоловік намагався передати нам у вагон ту саму підозрілу сумку.

- Хто забув ? – кричав він, намагаючись покласти поклажу у наш вагон.

Це не наше! - Поспішила вигукнути я.

У наш потяг умістилися майже всі, хто не дочекався львівського. Ми сіли разом з іншими біженцями у купейному вагоні. Сусідня сім'я прощалася із чоловіком, жінка плакала. Обставини трохи розрядив молоденький кіт на повідку, який намагався посісти окреме місце. Усього 7 осіб на чотири полиці.

Дорога до Хмельницького була спокійна. Ми встигли поспілкуватися із сусідами та навіть попили чаю. Після прибуття пасажири вибігли на перон і поспішили до будівлі вокзалу. «Немає сенсу поспішати: найближчий поїзд на Львів буде лише о першій ночі, - думала я. - Вокзал покидати не можна: комендантська година. Будемо тут ночувати».

Польща є пункт розподілу біженців. Фото автора

Польща є пункт розподілу біженців. Фото автора

З Хмельницького до Львова: допомогло лише диво

Вранці з'ясували: потяги, що йдуть до Львова через Хмельницький, все одно прямують із Києва, а отже – забиті. Підтвердження не забарилося. На перон підходить склад, юрба кидається до нього. Ми разом з усіма, на бігу, намагаємося з'ясувати, куди він іде.

- Рахів, - відповіли нам з одного боку.

- Через Львів ! - вигукнула друга жінка з великою валізою.

Двері відчинилися – у вагони нікого не впускали. Ми опинилися біля дверей і попросились усередину.

Я не можу нікого взяти! Немає місця! Люди їдуть стоячи! Замість 39 людей у вагоні 17 0! – кричала нам провідниця.

Поруч стояла сім'я з немовлям на руках і дуже просила їх упустити.

- У мене теж дитина, впустіть нас ! - Переконувала я провідника. Користуючись секундою замішання провідниці, ми разом із жінкою, яка швидко вихопила немовля з рук чоловіка, втиснулися у вагон. Двері за нами одразу зачинилися… Люди стукали, але їм ніхто не відчиняв. За тих, хто залишився, стало страшно. «А як вони? Чому не можна впустити людей у тамбур? – думала я.

- Закрийте вікна! Зараз хтось кине камінь ! - кричала провідниця пасажирам.

Вагон був набитий під зав'язку. Всю дорогу їхали стоячи. Було тісно, сісти не виходило навіть навпочіпки, але ми були щасливі: розуміли, що поїхали дивом.

Після відправлення нам передали пиріжки від волонтерів. Від розчулення моя дитина розплакалася.

- Тут всі такі добрі, я такий радий ! - Сказав він мені.

- У нас таке коїться вже 2 тижні! З 23 лютого не можу потрапити додому, – поскаржилася нам провідниця.

Наступною зупинкою був Трускавець. Усіх попередили заздалегідь:

- Ми вимкнемо світло, зашторьте вікна і не вмикайте телефони !

Ніхто не наважувався спитати чому, просто стало страшно. Хвилин 40 до Трускавця і приблизно стільки ж після нього ми їхали з вимкненим світлом. Ніхто не включав телефонів і навіть не розмовляв. Іноді ми зупинялися і просто довго стояли.

- Нещодавно потяг обстріляли, - розповіла пізніше провідниця напівпошепки. – Ми намагаємось бути непомітними, а не їхати вночі як гірлянда.

Ближче до місця призначення у вагоні увімкнули світло, і всі почали збиратися.

Польща: кордон між двома світами

Після прибуття до Львова ми зайшли на вокзал, забитий людьми. Натовпи чекали на поїзди до Польщи. Біля входу у вокзал – багато військових та гуманітарний гарячий чай. Ми поспішали до друзів, у квартиру для біженців: треба було поспати хоча б кілька годин і вирішити, як діяти далі.

Завтра вранці автобус до Польщі. Ви їдете ? - Запитали нас мешканці квартири.

- Так ! - Не замислюючись відповіла я.

Вранці ми вирушили до залізничного вокзалу, де на нас чекав автобус до одного з найближчих кордонів із Польщею. Довго простоявши у пробках, ми виїхали за місто. Документи перевірили лише один раз на одному з блокпостів. Ми знову рушили до кордону, по дорозі підбираючи громадян із Сирії та Іраку, які йшли пішки.

На нашу неймовірну радість, на кордоні було мало людей. Кілька днів тому знайомі не змогли перетнути один із кордонів із Польщею через натовп у кілька тисяч людей. У нашому випадку все було чудово. Жінок та дітей пропускали в одну чергу, чоловіків-іноземців – в іншу. Ми з дитиною без проблем перейшли український кордон і опинилися на польському. Перед пунктом реєстрації стояла безкоштовна їжа та напої.

На тому боці на нас чекав автобус на Краковець, пункт для біженців. У перший автобус ми не помістились. Залишились чекати на другий. Приблизно за годину приїхав ще один, який відвіз нас до пункту розподілу біженців. Величезний ангар був набитий людьми. Біля входу снували журналісти з камерами та фотографи, знімаючи сюжети про те, що відбувається. Тут можна було відпочити, поїсти українського борщу, попити чаю, дочекатися транспорту до найближчої залізничної станції чи потрібного міста.

Ми вирішили не витрачати час на відпочинок і спробували влізти в перший-ліпший мікроавтобус до найближчої станції. За 20 хвилин нас привезли у Радимно. Маленька залізнична станція вмістила всіх охочих. Ми чекали на поїзд до Кракова, щоб переночувати в квартирі в одного з волонтерів, а потім вирушити туди, куди скажуть. На вокзалі одні емігранти. Харків'яни, кияни. Сусідка розповіла історію про те, як переходила Південним мостом пішки. "Отже, так можна", - подумала я.

Ніч ми провели в Кракові, а наступного дня вирушили до невеликого містечка, де нас мали зустрічати волонтери.

Не можна сказати, що всі тривоги пішли із переходом через кордон. Серце болить за близьких, які лишилися в Україні. За людей, які змушені ховатися в бомбосховищах. Перше бажання прибути до Польщі – приєднатися до волонтерів, щоб допомагати своїм. І нескінченна подяка Польщі та всім добрим людям, яких ми зустріли на своєму шляху!

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:

  • Обов'язково уточніть перед від'їздом які мости працюють. Можна дзвонити до КМДА та запитувати знайомих водіїв. Якщо викликаєте таксі через програму, ставте максимальну ціну. Так більше шансів, що хтось відгукнеться. Звертайтеся за допомогою до знайомих. Пишіть у чат ЖК, що вам потрібно поїхати (так змогли вибратися близькі).
  • Білет купувати не потрібно. Він не дає жодної гарантії на посадку. Проїзд у поїздах безкоштовний. Головна складність – залізти у вагон. Якщо не вийшло з одним поїздом – чекайте на іншого. Він обов'язково буде і не один. Майте на увазі: поїзди ходять без розкладу.
  • Обов'язково візьміть із собою запас води та їжі. Можливо, десь доведеться залишитися на ніч, а може навіть не на одну.
  • Комендантська година у Львові поки не така строга, як у Києві. Якщо ви приїхали сюди вночі, можна викликати таксі та дістатися місця призначення. Таксі приїде з більшою ймовірністю, якщо поставити максимальну ціну.
  • Якщо ви дісталися Польщі, майте на увазі: проїзд для біженців з України безкоштовний – квиток купувати не потрібно, достатньо пред'явити український паспорт.
  • Евакуацією займаються багато волонтерських організацій. Найчастіше вони знаходять для подорожей автобуси. Такі організації ви можете знайти в інтернеті або дізнатись про них через знайомих.
  • Найчастіше автобуси приїжджають раптово. Заздалегідь зберіть валізи та будьте готові виїжджати будь-якої миті.