13 серпня
Завантажити ще

Як випускник Київського військового училища став головним шпигуном, який працював на ЦРУ

Як випускник Київського військового училища став головним шпигуном, який працював на ЦРУ
Фото: Stuzhin & Cheredintzev/Keystone/Hulton Archive/Getty Image

Початок 1960-х років – час надзвичайної напруги у світовій політиці. Пік холодної війни. Карибська криза. Світ завмер у страху ядерного протистояння. США та СРСР нарощують свої ядерні потенціали, концентруючи війська у максимальній близькості до кордонів один одного ( нічого не нагадує? ). Так, світ був на межі масштабної війни, за великим рахунком, якої вдалося уникнути лише дивом... Затримання та суд над шпигуном, який працював на користь США та Великобританії, полковником ГРУ Олегом Пеньковським, мало не стали приводом для катастрофи.

Підвів професіоналізм

Пеньківський. Фото: Central Intelligence Agency/commons.wikimedia.org/

Пеньківський. Фото: Central Intelligence Agency/commons.wikimedia.org/

Кінець січня 1962 року. Москва. З посольства Великої Британії виходить молода, скромно одягнена жінка. Анна Чізхолм, дружина британського дипломата, молода мати та, за даними КДБ, можливий агент МІ-6. За нею встановили зовнішнє спостереження. Категорія «вибіркове», стежили за виходами з території дипмісій не за всіма і не завжди. І цього разу передбачалося – стеження буде, скоріше, «для галочки». Анна нікуди не поспішала, пройшлась центральними бульварами, зайшла на ринок, купила кілограм яблук і начебто повернула у бік посольства. «Оперативники» було вже зовсім розслабилися... По дорозі назад жінка зайшла до одного з під'їздів. Пробувши там секунд 20 (за легендою – поправляла панчохи), вийшла та продовжила шлях додому. Дремаючих «кадебешників» збентежив лише один момент: відразу після неї з цього ж парадного вийшов солідного вигляду чоловік і попрямував у інший бік. "Для протоколу" вирішили простежити і за ним. І тут почалися несподіванки. Незнайомець так хвацько і професійно уникнув «наружки», що спонукало встановити за Чизхолм постійне і особливо ретельне спостереження.

Підозри виявилися не марними. Через кілька днів Чізхолм знову вийшла на променад і знову ніби випадково зайшла до одного з прохідних під'їздів. І цього разу практично відразу після неї звідти вийшов той самий чоловік. Другий шанс виявився для оперативників вдалим. Людина, яку вони вели, попетлявши містом, з'явилася в одному з «закритих» державних установ. Далі – справа техніки. Підозрілого чоловіка визначили за день – ним виявився полковник ГРУ Олег Пеньковський.

Такі документи відчиняли двері навіть у найзакритіші організації та архіви. Фото: https://pkzsk.info/oleg-penkovskijj-izmennik-ili-patriot/

Такі документи відчиняли двері навіть у найзакритіші організації та архіви. Фото: https://pkzsk.info/oleg-penkovskijj-izmennik-ili-patriot/

Справжній полковник

Хто такий Олег Пеньковський? Герой другої світової війни. Блискуча кар'єра. Народився в Орджонікідзе (нині Владикавказ) у 1919 році. Ріс без батька, виховувався матір'ю. Після школи вступив та успішно закінчив у 1939 році Київське артилерійське училище. А потім для 20-річного парубка почалася війна. Надовго. Спочатку був Польський похід Червоної Армії в 1939 році, потім радянсько-фінська війна, та й повною мірою з 1941 до 1945 року - Велика Вітчизняна. Він був двічі поранений, один раз тяжко. Нагороджений 13 урядовими нагородами (зокрема двома орденами Червоного Прапора – просто так їх не роздавали, повірте).

У 30 років Пеньковський отримує звання полковника. У мирний час закінчив дві академії, спочатку імені Фрунзе, потім ВАРА (Військово-дипломатична академія Радянської Армії). Попереду – шикарні перспективи.

Це передбачають і особисті зв'язки молодого полковника. В армії він служив під керівництвом майбутнього командувача ракетних військ головного маршала СРСР Сергія Варенцова (з яким подружився і в результаті зіпсував йому кар'єру), а тестем Пеньковського був генерал-лейтенант Дмитро Гапанович, начальник політуправління військ Московської області. Здавалося б, увесь світ біля твоїх ніг. Але десь щось пішло не так.

Стамбульська осічка

Амбіційного та перспективного полковника відправляють у перше закордонне відрядження. До Турції. Офіційно – дипломатом. Фактично – першим заступником радянського резидента. Дуже швидко Пеньковський потрапляє у дивну ситуацію. Начебто намагався продати на центральному ринку Стамбула ювелірні прикраси. Збоку це виглядає як мінімум нелогічно. Досвідчений і добре навчений офіцер навряд чи став би ризикувати подібними дурницями та дрібницями. Питання в тому, що він потрапив операм КДБ (Комітет державної безпеки СРСР), будучи офіцером ГРУ (Головне розвідувальне управління СРСР). А спецслужби в ті роки настільки недолюблювали одна одну, що «укусити» колег вважалося чи не більшою честю, ніж зачепити справжнього шпигуна. Де і як підставився Пеньковський, лишиться загадкою, мабуть, назавжди. Але факт є. Як результат - висилка до Москви, зниження статусу, вкрай негативна характеристика і, по суті, кінець кар'єрі. Уявіть, яким це стало ударом по його амбіціям?

В одному із закордонних відряджень полковнику Гру запропонували на вибір дві форми - США та Британії. Фото: https://stuki-druki.com/authors/Penkovskiy-Oleg.php

В одному із закордонних відряджень полковнику Гру запропонували на вибір дві форми - США та Британії. Фото: https://stuki-druki.com/authors/Penkovskiy-Oleg.php

Приміряв дві форми

Опинившись без справ і практично без конкретних перспектив, полковник Пеньковський почав шукати вихід на західні розвідки. Коли і хто саме завербував офіцера – достеменно невідомо. За однією з версій, це сталося у квітні 1961 року в Парижі. За іншою - за місяць у Лондоні. Так само як і досі незрозуміло, на яку розвідку він працював. Чи на британців, чи на США. Не виключено, що у комплексі.

Особливість Пеньковського – він не просив грошей. Це був унікальний агент, такі у пріоритеті у будь-яких спецслужб. Він працював за ідею. За імідж, перспективу. Не випадково в одному із закордонних відряджень йому запропонували приміряти одну з форм полковника чи США, чи Великобританії. Вибирати – полковником якої країни він стане, коли закінчить свою місію. Начебто Пеньковському більше сподобалася британська форма.

Які секрети видав завербований полковник ГРУ ? Серйозні. Перше – можливі точки розміщення ядерних ракет СРСР. Так, саме від нього пішла інформація про нарощування ядерного потенціалу на Кубі, що змусило активізуватись США. Ще одна стратегічна інформація – про кількість наявних у Союзі атомних бомб та їх носіїв. В Америці видихнули спокійно. За його даними, стало зрозуміло, що СРСР на той момент серйозно програє США в ядерному протистоянні, і Штати призупинили виробництво своїх ракет.

Ще говорили про 200 колег Пеньковського, які навчалися разом з ним в академіях. Нібито він здав їхні особисті дані. Резонансно? Безперечно. Ось тільки масового вислання радянських розвідників за фактом не сталося. Що може бути фактом ще однієї версії. Конспірологічної. Не виключено, що Пеньковський грав одразу на три розвідки, і радянська була ключовою.

Офіційно ж його засудили до розстрілу. Про це повідомили всі радянські ЗМІ, і вирок був виконаний у 1963 році 16 травня о 16 годині 17 хвилин. Чи так закінчилася доля одного з найвідоміших шпигунів, які працювали на території Радянського Союзу? Загадка. Є версія, що його перевели на нелегальне становище та приховали з публічного простору. Олегу Пеньковському на момент ухвалення вироку було 44 роки.

Олег Пеньковський під час суду. Фото: Stuzhin & Cheredintzev/Keystone/Hulton Archive/Getty Image

Олег Пеньковський під час суду. Фото: Stuzhin & Cheredintzev/Keystone/Hulton Archive/Getty Image

У ТЕМУ

У пропагандистських фільмах, десятками тиражованих у 60-ті, Олега Пеньковського представляли головним «зрадником Батьківщини», який ледь не спричинив катастрофу. Казали: «розвідників ми міняємо, зрадників розстрілюємо».

А ось у британській версії розвитку подій – «Игры шпионов» («Код: Залізна кора» - в українському прокаті, оригінальна назва "The Courier") показано, що заради порятунку радянського шпигуна (Пеньковського зіграв Мераб Нінідзе) – британський зв'язковий (Бенедикт Камбербетч) поплатився свободою.

Історія Олега Пеньковського у шпигунській драмі The Courier. Фото: Kinopoisk.ru

Історія Олега Пеньковського у шпигунській драмі The Courier. Фото: Kinopoisk.ru


[h5_tt class="orange_h5_title" text="ДО РЕЧІ""

Сім'я шпигуна – дружина Віра Дмитрівна та донька Марія – пройшли ретельну перевірку. Вона показала - ні дружина, ні дочка нічого не знали про додаткову роботу батька сімейства. Рідкісний випадок навіть для часів «хрущовської відлиги». Їм дозволили змінити прізвище на дівочу жінки - Гапанович. Доньці навіть допомогли вступити до МДУ, «чекісти» казали: «зла не тримаємо», насправді, здається, з поваги до діда.