Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
23 квiтня
Завантажити ще

Загадка старої Чукутихи: вчений 20 років шукав слід зображеної на фото гуцулки з трубкою

Загадка старої Чукутихи: вчений 20 років шукав слід зображеної на фото гуцулки з трубкою
Фото: Микола Сеньковський/spadok.org.ua

Як Чукутиха - це комплімент

Фотографію старої гуцулки в традиційному одязі з люлькою в зубах бачили багато - вона впізнавана і в Україні, і за кордоном. У деяких містах, наприклад – на Івано-Франківщині, вона прикрашає фасади. Ім'я цієї жінки відоме всім мешканцям Верховини на Прикарпатті. Кого не спитай, прозвучить упевнена відповідь: «Так це ж Чукутиха»! Щоправда, хто така ця загадкова Чукутиха, де жила і як її насправді звали, довгий час залишалося таємницею... Поки що за справу не взявся дослідник із Верховини, старший науковий співробітник філії науково-дослідного інституту українознавства Іван Зеленчук. У 1990-х чоловік, який з дитинства чув приказки зі згадкою прізвиська «Чукутиха», став метою встановити її особистість.

– Моїй бабусі робили комплімент, коли вона завивала локони: «Так кучері викрутила сі, єк Чукутиха», – розповідає «КП в Україні» 69-річний дослідник Іван Зеленчук. – Про те, хто вмів і любив співати, говорили: «Ади, любить співати, еко Чукутиха», гарно і охайно одягається – «вбраласи, еко Чукутиха». Якщо чоловік із дружиною гуляли разом, воркували – казали: «Ади, ходє, водєтсі, як Чукут із Чукутихів». Це було нечасте явище - у кожної справи, і отак безглуздо гуляти і розмовляти у людей просто немає часу. Так що про Чукутиха я чув з дитинства, і стало цікаво – хто ж це насправді… Одне стверджували всі – ніхто не одягався так «файно» (добре. – Авт.) і не співав так гарно, як вона…

Сліди Чукутихи, про яку знали всі, але ніхто нічого конкретного, загубилися в часі… З моменту її смерті минуло близько ста років. Пошуки розтягнулися два десятиліття.

Хтось став реальною героїнею фото, Іван Зеленчук шукав 20 років. Суспільне Карпати

Хтось став реальною героїнею фото, Іван Зеленчук шукав 20 років. Суспільне Карпати

Усні перекази

Справа в тому, що відомості про цікавих жителів, легенд краю, на Гуцульщині і донині часто зберігаються тільки в усних переказах – ніхто не записує. На початку шляху Іван Михайлович мав лише прізвисько героїні фотографії – Чукутиха. З цієї скупої крихти інформації він і почав розмотувати клубок, що веде до таємниці старої гуцулки.

– Прізвище у нас нічого не означає, важливо знати місцеве прізвисько, – пояснює Іван Михайлович. - Ось ви, наприклад, Наталя, але якщо ви вийшли заміж за Миколу, то ви вже Миколиха, а ніяка не Наталя. Ніхто в селі й не знає, що ви – Наталя. А прізвище змінюють одразу, як заміж виходять. Ось і цю гуцулку знали лише як Чукутиху – дружину Чукута. Це також прізвисько.

Виявилося, що таких пологів у цій місцевості кілька. Іван Михайлович об'їжджав гірські села, де мешкали люди з прізвиськом Чукут чи Чукутиха, але знаходив не тих. Натомість іноді випадково натикався на своїх же, незнайомих раніше, родичів – в одному із сіл знайшов двоюрідного брата бабусі.

- Науковий глибокий підхід мені не допоміг, працював за іншою методикою. Показував фото старої гуцулки та питав: «Не знаєте, хто це?» – продовжує Іван Зеленчук. – Щось люди розповідали, та все було не те. Поки не знайшли чоловіка 1920 року народження, прізвище – Кумлик, корінний мешканець Верхнього Ясьонова біля Верховини. Він у відповідь засміявся: «Таке питаєте – я ж був на її похороні. Її всі знають». Він відправив нас до молодших людей, які підтвердили…

Невдовзі знайшли підтвердження паспортного імені Чукутихи у метриці – Марія Кречунек. Вона народилася 26 квітня 1836 року у цьому ж селі, але на правому березі Черемоша. Вийшла заміж у 31 рік та перебралася на лівий берег. Чоловіка звали Йосип Полек, а прізвисько його було Чукут, що означало потайливий характер, або замкнутість.

«Микола, то ти ж – правнук Чукутихи!»

Звідси ниточка привела до доньки Чукутихи, яка керувала церковним хором, а від неї – до доньки, яка теж вела хор. Незабаром Іван Зеленчук постав перед будинком керівника єдиного в країні ансамблю музикантів, які грають на дримбі (язичковий щипковий інструмент. – Авт.), - Миколи Максим'юка.

- Миколо, то ти ж - правнук тієї самої Чукутихи! – з порога заявив Іван Зеленчук.

Той злякався. Виніс фотографію своєї бабусі – одне обличчя. Та й сам музикант схожий на прабабку… Почали розпитувати старожилів роду – ті підтвердили, що Чукутиха – їхня пряма родичка.

- Може, з метою безпеки не дуже розповідали про предків – щоб не давати точну інформацію про рід, адже так легше нашкодити, а може, онуки та правнуки неуважно слухали, - розмірковує Іван Михайлович. – Парадокс, але коли розповідає чужий, онуки та правнуки слухають з відкритим ротом, а коли родичі – із «закритими вухами».

Правнук Чукутихи на її могилі, де розмістили знамениту фотографію старої гуцулки. Суспільне Карпати

Правнук Чукутихи на її могилі, де розмістили знамениту фотографію старої гуцулки. Суспільне Карпати

Знайшли й поховання на старому сільському цвинтарі біля церкви, де лежить Чукутиха. Без хреста - на той момент на могилі лише камінці лежали, але зараз уже стоїть пам'ятник із тією самою знаменитою фотографією.

Одну хату віддали до музею, до другої - його відкрили

Прізвисько «Чукутиха» на Прикарпатті стало загальним. Якщо сім'я щаслива, кажуть: «Живуть, як Чукут із Чукутихою». Пара, яка дала народу Карпат безліч приказок, виховала п'ятьох дітей і прожила разом 50 років душу в душу.

– Чукутиха була відомою на весь регіон весільною співачкою, – розповідає Іван Зеленчук. – Вона сама була із роду, пов'язаного з мистецтвом, так звана гуцульська аристократія. Сім'я – музиканти, співаки, танцюристи, один – філософ. Тож підтвердилися наші припущення, що й рід у неї був непростий, цікавий.

Чукутиха хоч була не єдиною співачкою в області та районі, але найвідомішою. Люди знали – якщо прийде воно, значить весілля пройде успішно.

- Є феномен гуцульського весілля. Кінорежисер Олександр Довженко, коли вперше у 1939 році до нас прийшов, сказав, що в житті ще не бачив такої події, як гуцульське весілля (весілля. – Авт.), – продовжує Іван Михайлович. - Хоча чудово знав традиції українських весіль. У нас на гуцульському весіллі не можна співати кому що хочеться – лише обрядові «співанки». Перший день – за змістом пов'язані з початком весілля, на другий – з вінчанням у церкві, на третій – з появою молодої сім'ї. Немає хорового співу – лише індивідуальне. Чукутка була тією співачкою, що три доби співала, жодного разу не повторюючись, і знала весь репертуар напам'ять. Феномен українського співу – це те, чим ми теж могли б хвалитися, як досягненнями в інших галузях.

Батьківську хату Чукутихи забрали до музею просто неба у Львові, а в тій, де вона з чоловіком виховала п'ятьох дітей – на іншому березі, її правнук відкрив музей. У скринях знайшлося безліч фотографій знаменитої родички.

За премію за фото купив будинок

Літню, але зумівшу зберегти красу та гідність жінку з гірського регіону зафіксував фотограф Микола Сеньковський. На той момент їй було 90 років. Фотограф поставив за мету показати світові гуцульські типи.

– Його фото мають наукову антропологічну цінність, – вважає Іван Зеленчук. – За знімок Чукутихи він отримав Гран-прі на виставці у Парижі та купив собі будинок у Верховині. Сам із Полтавщини, але залишився жити тут – спочатку закохався у доньку священика, а потім одружився з вчителькою місцевої школи Євгеном Поліщуком. Його син прожив 85 років, жив у Львові – зараз там мешкають його онука та дочка. Ми з ним були дружні. На Прикарпаття Микола Сеньковський приїхав під час Першої світової війни. Заробляв тим, що робив поштові листівки та портрети. Він зробив те, що Сергій Параджанов у кінематографі – відкрив Гуцульщину та показав нас світові – розповів у своїх фотографіях, що є такі люди, гуцули – українці, які живуть у Карпатах. А вдруге про нас світу розповів Сергій Параджанов («Тіні забутих предків» - фільм 1964 року про два ворогуючі гуцульські пологи, який знімали в Карпатах. – Авт.).

Фотографія «Стара гуцулка» узагальнює образ жінок Карпат старшого віку. Але є й інші, не менш відомі, також авторства Миколи Сеньковського. Це – «Парижанка Карпат», її ще називають «Мадонною Гуцульщиною». Моделью послужила Євдокія Храпчук.

– Ця фотографія зображує жінок середнього віку, на яких усе тримається, – продовжує Іван Зеленчук. – Я роками шукав героїню фото, не повірите – виявилося, це перша сусідка мого діда! Поки я ще був у пошуках, надрукував це фото та подарував сестрі моєї матері – вона ще була жива. А вона: «А звідки в тебе доця Тимофійчукова?!» А ми ж роки шукаємо, хто це! А виявилося – найближча сусідка…

Оригінал донька викупила – за ціною корови

Вдалося знайти навіть оригінал портрета розміром метр на метр, надрукований у Варшаві. Його викупила донька Євдокії Храпчук – фото зберігається у родині.

- У мене аж мурашки по шкірі пішли, коли побачив, - відверто Іван Михайлович. – Заплатила за нього донька, як за корову – 200 злотих. Корова для гуцула – це одиниця виміру статку. Якщо є одна корова – бідним уже не назвуть. А щоб вважатися добрим господарем (господарем. – Авт.), треба мати три корови. Навіть є вираз такий – якщо людина переживає, що щось дорого обійдеться, кажуть: «Та не бійся, корову не коштуватиме».

Ще два відомі знімки – це фото старого мудрого гуцула, для якого позував місцевий житель Фока Шумів, та молодого гуцульського «легіня» (хлопця. – Авт.) – на ньому зображено Василя Сорича з Верховини. Це – останнє, що поки що розшифрував Іван Зеленчук із серії фотографій.

Нещодавно на честь Чукутихи у Верховині почали проводити фестиваль «Хто кого переспіває», а на згадку про «Парижанку Карпат» Євдокію Храпчук – «Хто гарніше одягнеться». Також є ще два із реальними прототипами – «Хто кого перетанцює» та «Хто кого переграє на скрипці», але їхні герої не пов'язані з фото.

Євдокія Потяк-Храпчук у Жаб'ї (так до 1962 року називалося селище Верховина) була відома як Андрія – після того, як вийшла за Андрія Потюка. Народилася 1903 року, померла - 1989. У селищі живе її донька, вчителька Ганна Храпчук. facebook.com/hutsulvudu

Євдокія Потяк-Храпчук у Жаб'ї (так до 1962 року називалося селище Верховина) була відома як Андрія – після того, як вийшла за Андрія Потюка. Народилася 1903 року, померла - 1989. У селищі живе її донька, вчителька Ганна Храпчук. facebook.com/hutsulvudu