Льотчик-самоучка з Тернопільщини: З дружиною домовилися: спочатку житло, автомобіль, а потім - літак

Ганна МИЩИШИН

25 жовтня 2021 07:00 0

Льотчик-самоучка з Тернопільщини: З дружиною домовилися: спочатку житло, автомобіль, а потім - літак

Фото: Архів Івана Соловея.

Перший «політ» - на гусячих крилах

Літати 51-річний доцент агротехнічного інституту в Бережанах Тернопільської області Іван Соловей мріяв з дитинства. Згадує: завжди заздрив птахам через те, що у них є крила. Іноді підіймався на високу сосну біля батьківської хати в селі Шумляни і уявляв, що це не вітер колише гілки, за які він тримається, а це він сам летить.

Одного разу, будучи зовсім крихіткою - в три або чотири роки, випросив у матері гусячі крила - жінка саме принесла птицю на обід. З них змайстрував на подвір'ї свій перший літальний апарат, прикріпивши крила до дерев'яних кріплень. Наступною стала вже чисто дерев'яна «машина» для польотів. Ідея провалилася: чи то навичок у «будівництві» не вистачало, чи то дерево виявилося занадто важке.

Звідки у маленького Івана з'явилася мрія літати, як птах, він і сам сказати не може. Наче якісь вищі сили завжди його підштовхували до цього. Про свою мрію - одного разу полетіти - ніколи не забував. Хоча життя увесь час вело його вбік та змушувало йти іншим шляхом.

- Коли навчання у школі добігло кінця і постало питання - що робити далі, я відповів батькам: «Хочу бути льотчиком, вступати хочу до льотного училища!» - згадує в розмові з «КП" в Україні» Іван Соловей. - Але вони лише рукою махнули: «Що за казки, всі хлопці хочуть бути льотчиками! Он директор радгоспу дає направлення до сільськогосподарської академії в Києві - ти можеш туди їхати вчитися». Я й поїхав...

У Києві юнак окрім академії ходив до парашутного гуртка на аеродромі «Чайка». Потім потрапив до армії.

Додав газу - і несподівано злетів

Під час служби півроку навчався в авіаційній школі в Азербайджані - вчили на механіків літаків. Служив в авіаполку в Туркменістані... Потім одружився, переїхав ближче до рідного дому - до Бережан, почав викладати у місцевому університеті. Літаки увесь час, попри те, як співається у відомій пісні, доводилося відкладати - пішли життєві турботи.

- Ми з дружиною жили в гуртожитку - спочатку у нас була мета обзавестися своїм житлом, - розповідає Іван Соловей. - Купили житло - згадав про літак... Дружина сказала: «Давай спочатку ще машину купимо, а потім вже...» І ось десь у 2014 році я приступив до складання літака...

Всі ці роки Іван Михайлович готувався до втілення «проекту мрії» - шукав схеми, вивчав підводні камені, консультувався з іншими пілотами. І кілька років тому закінчив справу - надлегкий літак був зібраний. Час за штурвал! Причому на той момент тонкощів управління не знав...

- Спочатку просто їздив на ньому полем, а потім почав піднімати переднє колесо - тоді не так трясло у кабіні. Додав газу - і раптом несподівано для себе злетів! - згадує свій перший політ на саморобному літаку Іван Соловей. - Не можу описати емоції... Не вмів сідати, засмутився - це ж, напевно, розіб'ю його. Але вирішив: на землю ще встигну - і почав набирати висоту. Це був стан ейфорії: невже я на власноруч зробленому літаку піднявся у повітря - і лечу...

Всупереч побоюванням літак вдалося посадити легко - зменшив газ, машина плавно приземлилася на поле. Прийнявши перше бойове хрещення, свіжоспечений пілот все ще не міг отямитися - як йому без спеціального складного навчання вдалося злетіти і посадити літак?!

- У мене донині відчуття, ніби моїми руками хтось керував. Це загадка для мене, - розмірковує Іван Соловей. - Було б цікаво самому себе дослідити - може, і дійсно людина живе не одне життя і якісь знання залишаються... Страху не було взагалі - страшніше було з дев'ятого поверху в вікно виглянути. Було відчуття, ніби у мене нарешті є крила...

Тільки після першого польоту мрійник почав вчитися, як керувати літаком. Посвідченням пілота теж обзавівся.

Свою «пташку», як в родині називають двомісний літак, Іван Соловей збирав близько п'яти років. Фото: архів Івана Соловея.

До батьків - за 12 хвилин замість години

Тепер до батьків в село в 30 км від Бережан може долетіти за 12 хвилин, а не за годину з гаком на машині по місцевих дорогах. Високо не підіймається - метрів 300-400. Хоча такий літак може злетіти на висоту до двох кілометрів.

- Батько, йому вже 90 років, каже: «Сину, може, тобі вже час кідати ті забавки - тобі ж он скільки років!» - сміється Іван Соловей. Я відповідаю: «Які ж це забавки - це ж транспорт!» А щодо безпеки - літати куди безпечніше, аніж їздити на машині.

Саморобний літак Івана Соловея оцінив і загиблий цього літа відомий військовий льотчик з Коломиї Ігор Табанюк. Схвалив рятувальну систему - якщо щось трапиться, літак з пасажирами спуститься на землю на парашуті.

Час польоту - 1200 гривень

Щоб умовити дружину політати разом із ним, також знадобився час. Спочатку вона піднялася у повітря з іншими пілотами, з якими не боялися поруч сідати їхні дружини, а потім чоловік почав дорікати: «З іншими літаєш, а зі мною не хочеш?» Зрештою піддалася.

- Для мене дружина - друг, я їй довіряю, секретів немає. Ми з нею домовлялися: спочатку житло, машина, потім - літак. Так і зробили. Хоча іншим, знаю, дружини ставлять ультиматум: «Або літаки, або я!» І льотчики, звичайно, обирають літаки, - посміхається Іван Михайлович.

Свій надлегкий літак Іван Соловей збирав за схемою німецького Ikarus C22. На роботу пішло років п'ять, протягом яких усі вечори після роботи і всі вихідні, окрім великих церковних свят, льотчик-самоучка проводив у гаражі.

Обійшовся він йому в п'ять тисяч доларів. Знайти складові було непросто - від кожного болта і гайки до мотора і фюзеляжу, найдорожчою частини. Та й самі польоти - справа недешева. На один годинний політ потрібен літр олії, яка коштує 300 гривень, і 26 літрів бензину - тільки при зльоті махина «їсть» літр палива за дві хвилини. Виходить, один політ - приблизно 1200 гривень. Але гроші прийшли і пішли, а дитяча мрія, яка здійснилася, гріє душу.