Позбавлений звання Героя Радянського Союзу: Я вбивця, і мене таким зробила держава
Петро Полоз, льотчик, нагороджений найвищою урядовою нагородою в переломному для країни 1942 році, був розстріляний за подвійне вбивство в 1963-му. Ми розбиралися в трагічній історії цієї людини.
Застрелити особистого охоронця Хрущова? Це смертний вирок
Трагедія сталася в Києві на тодішній вулиці Артема, зараз Січових стрільців. В одному з елітних будинків, побудованих для партноменклатури, зустрілися сім'я Фомічових (начальник охорони Микити Хрущова) і Петро Полоз. Герой Радянського Союзу вже був на пенсії, але в якості льотчика виконував польоти з першими особами республіки на борту.
Фомічови виявилися в Києві проїздом, зайшли в гості на запрошення старого знайомого і сусіда. Стіл був накритий скромний навіть на ті часи, але розташовував до душевної бесіди. Трофейний посуд, делікатеси того часу - ікра, шампанське, докторська ковбаса. Печена картопля, свіжі овочі з Лук'янівського ринку. Все проходило в форматі милого, дружнього вечора.
В який момент у Полоза трапився нервовий зрив і чому він дістав нагородну «геройську» зброю і випустив кілька куль спочатку в дружину Фомічова, а потім і в самого охоронця Хрущова - так і залишиться загадкою. Сам Полоз момент конфлікту не пам'ятав, інших же свідків того, що сталося в живих не залишилося. Ходили чутки - всьому виною ревнощі, одружений вчетверте льотчик нібито приревнував Фомічова до дружини, з якою на той момент вже не жив. Але це всього лише чутки.
Міліцію, почувши постріли, викликали сусіди. Петро Полоз в момент затримання поводився спокійно і опору не чинив. Мовчки підставив руки під клешні наручників і зі словами «Я не знаю, навіщо я це зробив», нахилившись, заліз в «кутузку». Нагадаємо, це елітний район Києва, йшов 1962 рік - вже досить мирний і спокійний. Те, що сталося стало шоком як для влади, так і для звичайних городян, які знали про те, що сталося. Справа з самого початку знаходилася під особистим контролем оскаженілого Хрущова.
Делікатність ситуації була в наявності - Герой війни вбиває під час дружнього застілля особистого охоронця глави держави. Було очевидно - Полоз підписав собі смертний вирок.
Перші подвиги і нагороди
Життя відчайдушного і ризикового Петі Полоза починалася, як у багатьох пацанів того часу, які вірили в романтику і фарт - з мрії про небо. Народившись в селі Митрофанівка (нині Кіровоградська область), він закінчив 5 класів сільської школи і після цього опинився в Єнакієвому. Місті, який славилося на той момент своєї авіашколою. Тут же примудрився в перший раз одружитися. Майбутню дружину зустрів на одному із зібрань комсомольців. У 1937 році став батьком, а ось служити почав ще раніше, в 1935-м, тоді йому було 23 роки. Ставний, з чорним кучерявим чубом льотчик завжди користувався увагою у місцевих панночок, що раз у раз приводило до скандалів в сім'ї.
Втім, навчання в Луганську і подальша служба в зоні бойових дій в районі Халгин-Голу відсунули сімейні проблеми на другий план. Класичний випадок «насамперед літаки...». Літав 26-річний льотчик гідно, збив японський літак, прикривав евакуацію командира полку, який вимушено сів. Так що там, уявіть бій, в якому він брав участь - 50 радянських винищувачів і 60 японських. Наймасштабніший на той момент повітряний поєдинок. Наші льотчики святкували в ньому вікторію, а лейтенант Полоз був нагороджений орденом Леніна.
Герой Радянського Союзу жив на вулиці Артема, в центрі столиці
Велика війна і акція прапорів над Берліном
Війну з німцями він зустрів з першого дня в складі авіачастин, що дислокувалися в районі Одеси. Полоз уже вважався асом, і найчастіше саме він очолював бойові групи винищувачів, що вилітали проти явно переважаючих силами німецьких армад. Такі собі «камікадзе», бо на маленькому фанерному І-16, озброєному кулеметами, протистояти залізним «Мессерам» з потужними гарматами було ой як не просто. Кожен виліт - як останній. На рахунку Полоза їх були десятки. Так само як і збитих літаків противників - від 7 (індивідуально) до 13 (в групі). Так, були поранення, травми, екстрені посадки. Бився Петро відчайдушно, часом безрозсудно. Але свою золоту зірку Героя заслужив - в лютому 1942 року найвищу нагороду СРСР було присвоєно тоді ще старшому лейтенанту ВПС.
Як Герой він брав участь в одній з наймасштабніших, як би зараз сказали, піар-акції, коли кілька десятків Героїв Союзу скинули з літаків над практично вже завойованим, палаючим Берліном два величезних червоні прапори. Історію цього перформансу мало висвітлювали в радянській пресі, мабуть, вважаючи її неполіткоректною. Але це було. 1 травня 1945 року ще до офіційного закінчення війни. Полоз брав у ній участь, чим згодом дуже пишався. А останній свій бойовий виліт він здійснив 8 травня 1945 року, коли війна вже практично закінчилася.
І знову про жінок
При всій своїй доблесті і відваги Петро Полоз втрачав голову, коли справа стосувалася особистих відносин. Він був одружений чотири рази і жодного разу не був щасливий у шлюбі. Всьому виною його запальний характер. Перша дружина, яка народила йому сина, поїхала від льотчика ще на початку війни. Офіційно - евакуювалася. Але, за словами сучасників, причиною став страшний скандал, ініційований Полозом в бібліотеці, коли він приревнував дружину (яка працювала там) до одного з відвідувачів.
Друга дружина - епізод, що тривав всього кілька місяців. Третя - медсестра, яка доглядала за ним в госпіталі після поранення. Там теж не обійшлося без скандалу. Військово-польовий роман закінчився після того, як льотчик нібито застав дівчину з іншим. Справа дійшла до мордобою, і вже тоді медики засумнівалися в психічній рівновазі льотчика. Але йшла війна. Хтось повинен був літати і збивати ворожі літаки. Полоз робив це з таким же завзяттям, як і ревнував.
Четверта і, швидше за все, фатальна жінка в житті аса стала та, яку він «відбив» у одного з радянських дипломатів, будучи в робочій поїздці в Югославії. Бравий військовий з геройською зіркою на грудях виглядав презентабельніше і романтичніше, ніж якийсь сутулий і сумовитий дипломат. Тільки життя не вийшло очікувано безхмарним. Подружжя часто сварилося. Петро ревнував, новій дружині хотілося легкого безтурботного життя. Може бути, в під'їзді елітного «обкомівського» дома десь їй зустрівся Фомічов...
Все закінчилося трагедією. Судом і смертним вироком для відомого аса. Розстріл. І посмертне позбавлення всіх урядових нагород, в тому числі і Зірки Героя Радянського Союзу.
Здавалося, льотчик щасливий в сім'ї, але кожен з його чотирьох шлюбів закінчувався розривом (з першою дружиною і сином). Фото: militaryexp.com/
СКАЗАНО
Останнє слово Петра Полоза в суді
- Моя професія - вбивця. Чим більше я вбивав, тим більше керівники держави мене заохочували. Жертвами були не тільки німецькі льотчики. Мирне населення теж. Я не виправдовуюсь. Я заслуговую, щоб мене розстріляли, але я хочу розповісти народу, чому я це зробив. Адже я не народився вбивцею. Кожен мій бойовий виліт і збитий літак, а значить, чиїсь смерті - це орден, чин, шана. Я не прошу суд ні про яку поблажливість. Я - льотчик! Я вільна людина! Це моя стихія, і ні про яку міру покарання, пов'язану з позбавленням волі, мови бути не може. Я підтримую вимогу прокурора про винесення вироку зі смертною карою.
ДО РЕЧІ
З 1934 по 1991 рік звання Героя Радянського Союзу отримали 12 776 осіб.
72 Героя Радянського Союзу були позбавлені цього звання.
