М’ясо з кримінальним душком: що приховують лабораторії, які допускають продукти на прилавки ринків Харкова
Харків, п’ята тридцять ранку. Поки більшість містян ще сплять, на найбільших продуктових ринках міста — Кінному та Центральному — вже кипить робота. До лабораторій одна за одною під’їжджають туші, тут же відрізаються шматки м’яса, ставляться штампи, а далі продукція їде на прилавки. Саме так це має виглядати зовні: швидко, чітко, під контролем. Але є одне «але». За цією ранковою рутиною, схоже, ховається система, у якій перевірка якості продуктів може бути лише формальністю.
За офіційною логікою, перед тим як м’ясо потрапить у продаж, воно повинне пройти ветеринарно-санітарну експертизу. Та колишній працівник однієї з харківських лабораторій прямо говорить: продукція на прилавки ринків потрапляє фактично безконтрольно. За його словами, окремі працівники брали гроші і взагалі не проводили досліджень. І якщо це правда, то покупець на ринку платить не тільки за шматок м’яса, а й за ризик отруєння, сальмонели чи паразитів. Бо коли контроль існує лише на папері, на полиці може потрапити будь-що.
Під час зйомок наші журналісти побачили, як туші привозять фактично «з коліс», просто в багажниках, без видимих ознак дотримання належних санітарних умов. Але, схоже, в лабораторіях хвилюються не стільки про походження чи безпечність продукції, скільки про заробіток. На оприлюднених у відеоверсії розслідування матеріалах з прихованих камер лаборанти з Кінного ринку обговорюють свою роботу, ставки й заробітки. Мова не лише про гроші за «перевірку», а й про торгівлю зразками, які мали б досліджуватися.
Одна з центральних фігур цього розслідування — Олена Сакіна, завідувачка лабораторій на Кінному та Центральному ринках Харкова. Саме її називають фігуранткою відеозаписів, оприлюднених у мережі. Коли журналісти звернулися до неї з питаннями, вона не стала нічого пояснювати. Навпаки — почала тікати, ховатися за дверима і викликати поліцію, навіть не вислухавши, у чому суть претензій. Поведінка посадової особи, відповідальної за безпеку харчів, у цій ситуації виглядає більш ніж показово: замість відповіді — втеча, замість відкритості — зачинені двері.
Щоб перевірити, як працює система на практиці, журналісти-розслідувачі під виглядом потенційних продавців прийшли на Кінний ринок і почали розпитувати, що потрібно, аби завезти на продаж сумнівне м’ясо. У відповідь ми почули те, що ламає всю офіційну картинку. Якщо ти «нова людина», тебе можуть питати про документи. Але якщо тебе знають в обличчя і ти давно на ринку, то працює інше правило: тебе просто пропускають. Один із продавців прямо каже: «Нічого насправді не потрібно. Привозь, заберемо, продамо». Інша продавчиня радить: якщо вже дуже потрібні папери, «заїдь в райцентр, довідку тобі там ветеринар випише». Це вже не про контроль. Це про схему.
Окремий епізод — домашня кров’янка, яку наші журналісти виявили у вільному продажу на ринку. За словами працівниці лабораторії, це категорично заборонена до реалізації продукція, яку мали б одразу вилучити. Але вона спокійно лежить на прилавку. Більше того, на запитання, скільки треба доплатити, щоб «закрили очі», звучить конкретна сума — 80–100 гривень. Вісімдесят-сто гривень — така, виходить, ціна вашої безпеки. На масштабі ж, як випливає з розслідування, йдеться вже про десятки тисяч гривень щоденного заробітку.
Не менш показовою є й сама процедура так званої перевірки м’яса. Ми зафіксували, як у лабораторії м’ясо нарізає одна людина, а штампи на туші ставляться ледь не наввипередки з вантажником. У цей момент Олени Сакіної на місці немає. Виникає логічне питання: хто і як контролює процес? Бо коли клеймо стає технічною формальністю, воно перестає бути знаком безпеки й перетворюється на товар, який можна купити. Саме тому продавці так неохоче показують документи про проходження ветеринарної експертизи, а коли журналісти просять їх пред’явити, у відповідь лунає просте: «Не можу».
На Кінному ринку відповідь одна — «документи в лабораторії». У лабораторії кажуть інше. На прилавках продавці посилають до керівництва, керівництво ховається, папери ніхто не показує. Навіть продавчиня кров’янки, яка не мала б продаватися взагалі, має якийсь «листочок», але відмовляється його показувати. Це означає одне: товар, найімовірніше, був «обілечений», а отже, про нього не могли не знати. Система не просто закриває очі — вона, схоже, бере участь.
На Центральному ринку картина аналогічна. Документів ніхто не показує. У лабораторії — порожньо. Наче всі вимерли. І тоді наші журналісти йдуть далі — до Харківської регіональної державної лабораторії. Виконуючою обов’язки керівника там є Ірина Сімченко. Але й тут замість пояснень починається знайома вистава: «режимний об’єкт», «почекайте», «керівництво в Києві», «ще раз натиснете кнопку — викличемо поліцію». Коли ми прямо заявляємо, що хочемо здати м’ясо на експертизу, навіть це не допомагає одразу потрапити всередину. Доводиться телефонувати до Києва, у центральний офіс Держпродспоживслужби. І тільки після цього Ірина Сімченко виходить до нас.
Але й тоді її цікавить не стільки якість продукції на ринку, скільки вимога вимкнути камери та надіслати «журналістський запит». Коли їй повідомляють про продаж забороненої кров’янки, у відповідь звучить: це лише слова, потрібні факти. Коли нагадують, що працівники лабораторії просто втекли від запитань, пояснень теж немає. Замість реакції на ймовірні порушення — мовчання, закритість і спроба сховатися за процедурою. На цьому фоні особливо різко звучать слова колишнього працівника лабораторії, який стверджує, що Сімченко вимагала проводити дослідження без реактивів, тобто фактично фальсифікувати результати, а частина працівників через це була змушена звільнитися.
Така самовпевненість і безкарність можуть пояснюватися не лише внутрішньою круговою порукою, а й покровителями. Місцеві медіа пов’язують вплив на лабораторію з адвокатом Віктором Квашиним. У серії публікацій вони давно розповідали про його вплив на харківський «Фармакопейний центр». Факти, оприлюднені в їхніх розслідуваннях, вже перевіряються слідством. Наразі є два відкриті провадження — щодо можливого впливу на діяльність «Фармакопейного центру» та центральної лабораторії Держпродспоживслужби.
Якщо це відповідає дійсності, тоді стає зрозуміло, чому двері лабораторій, кабінетів і адвокатських офісів так щільно зачиняються перед камерами. Бо мова вже не про окрему недбалість і навіть не про локальну корупцію на одному ринку. Мова про систему, у якій безпека харчових продуктів може стати предметом торгу, а державний контроль — послугою з тарифом. За словами колишнього працівника, система була поставлена на конвеєр: з туші — 500–600 гривень, документи не потрібні, товар іде в реалізацію. І якщо це справді так, то купуючи м’ясо на харківському ринку, людина ризикує не просто грошима, а власним здоров’ям.
У фіналі нашим журналістам усе ж вдалося здати м’ясо на аналіз. Було обрано повний біохімічний аналіз, результатів якого мали чекати шість днів. Але навіть за майже два тижні результатів так і не надали. І це ще один штрих до загальної картини. Якщо лабораторія, яка повинна перевіряти якість продукції, не може в розумний строк видати результати аналізу журналістам, які прийшли відкрито і публічно, то що тоді відбувається з рештою зразків, які потрапляють туди щодня?
Тепер головне питання вже навіть не в тому, що відбувається на Кінному чи Центральному ринках Харкова. Питання в іншому: чи знає про це керівництво Держпродспоживслужби? А якщо не знає — то як так сталося, що ціла система працює роками прямо під носом у відповідальних посадовців? І якщо знає — чому тоді досі нічого не змінено? Поки відповідей немає. Є лише зачинені двері, втечі від камер, погрози поліцією, відсутні документи, заборонена продукція на прилавках і підозра, що перевірка якості харчів у Харкові давно перетворилася на небезпечну виставу.
А отже, поки цю систему не зламають, на полиці ринків і далі може потрапити будь-що. І поки чиновники ховаються, а відповідальні особи мовчать, відповідальність за безпеку знову перекладають на самих людей. Тож єдине, що сьогодні справді може зробити покупець, — це цікавитися документами на товар. Бо наразі на полиці може потрапити будь-що.
