Рішення суду ще не набрало законної сили, але доля фактично вирішена. За роки новітньої історії України 20-річний В’ячеслав Зінченко став наймолодшим "довічником", засудженим за політичний злочин. Є велика ймовірність, що за плечима убивці Ірини Фаріон стояв хтось старший і хитромудріший, але так облаштовуються резонансні убивства, що за них справедливо розплачуються тільки виконавці, а замовники, як правило, уникають відповідальності.
Про найвідоміші злочини на політичному ґрунті і про покарання - у матеріалі Коротко про.
Євген Щербань у 90- був одним з найбагатших та найвпливовіших бізнесменів України. Фото: wikipedia.org
Член виконкому ліберальної партії та народний депутат Євген Щербань у 90-х роках був одним із найбагатших бізнесменів України і одним із найвпливовіших. Серед можливих замовників його ліквідації в різні роки називалися імена Павла Лазаренка, Юлії Тимошенко, Ріната Ахметова, але реальних доказів жодна версія не отримала, відомі постаті мусували швидше з політичних міркувань.
Однозначно слідством доведено, що до вбивства Щербаня причетна «банда Кушніра» - велике, жорстоке, добре організоване злочинне угрупування, що «вирішувало» суперечки між фінансовими кланами і дійсно обслуговувало інтереси Павла Лазаренка. З «бандою Кушніра» був пов’язаний "Вадік Москвич" - недоучка міліцейської антитерористичної школи Вадим Болотських. Саме через набуті під час тренувань навички його викликали з Москви для виконання убивства Щербаня. Напарником став уродженець Владикавказу Геннадій Зангеліді на прізвисько «Звір».
Замаскувавшись під обслуговуючий персонал, кілери підстерегли депутата на злітній смузі Донецького аеропорту, коли разом з дружиною він зійшов з трапу літака. Болотських як професійний кілер прицільно двічі вистрелив у Щербаня, Зангеліді відкрив хаотичну стрілянину з пістолета-кулемета. Разом із депутатом загинула його дружина, бортмеханік, авіатехнік та працівник митниці. Це сталося 3 листопада 1996 року.
Вадим Болотський («Вадік Москвич») після окупації Луганщини зумів вийти з в’язниці. Фото: wikipedia.org
Вадима Болотських затримали і доправили до СІЗО СБУ у 2001 році. За офіційною інформацією, його видала Москва, неофіційно - кілера викрали і вивезли в багажнику авто українські співробітники УБОЗ, а вже потім оформили процедуру. У квітні 2003-го Апеляційний суд Луганської області виніс «Вадіку Москвичу» довічний вирок. Скоротили покарання події 2014 року. Слов'яносербська колонія, де сидів засуджений, опинилася на непідконтрольній території. Наприкінці грудня 2020-го син убитого Щербаня підтвердив чутки, що кілера випустили на свободу.
Зангеліді до суду не дожив, хоч на його слід теж натрапили. Тіло бандита відкопали в лісосмузі під Києвом у вересні 1998 року.
До вбивства «батька української гривні» також причетна донецька «банда Кушніра», через що злочин також пов’язують з Лазаренком. 22 квітня 1998 року закривавленого політика знайшли в кабіні вантажного ліфта у будинку, де він жив. Кілери вистежували Вадима Гетьмана, переодягнувшись у жінок, вони знали, що колишній голова Нацбанку не любить ходити з охороною.
Розслідування фактично зайшло в глухий кут, але допоміг випадок. Навесні 2001-го за бійку зі зброєю був арештований і засуджений один із «кушнірівських» Сергій Кулєв. Перебуваючи в СІЗО, він зізнався, що особисто стріляв у Вадима Гетьмана в той час, як його напарник Степан Ільченко слідкував за подіями біля будинку.
У квітні 2003 року Апеляційний суд Луганської області засудив Сергія Кулєва до довічного позбавлення волі. Через два з лишком роки він написав заяву, що обмовив сам себе під тиском слідчих, але це не вплинуло на вирок.
Степан Ільченко та посередник між виконавцями і замовниками злочину зникли безвісти. Ще одного посередника знайшли мертвим.
Основна версія убивства - антикорупційні розслідування, які журналіст «Української правди» вів проти президента Леоніда Кучми та його оточення. Георгій Гонгадзе не повернувся додому 16 вересня 2000 року, а в листопаді його обезголовлене тіло знайшли в лісі біля села Тараща Київської області.
З історією цього злочину пов’язано багато політичних подій: скандальні плівки майора Мельниченка - одного з охоронців президента, акція «Україна без Кучми», що в 2004-му трансформувалася у Помаранчевий майдан, викривальні заяви та боротьба за владу, таємниче самогубство міністра МВС Юрія Кравченка.
Про розкриття убивства журналіста у листопаді 2005 року оголосив Віктор Ющенко. Організатором був названий начальник Головного управління кримінального розшуку МВС генерал Олексій Пукач, співвиконавцями - троє його підлеглих.
Спільників Пукача засудили 15 березня 2008 року - двох до 12, одного до 13 років ув’язнення. Генерал, який особисто затягував ремінь на горлі журналіста, вислухав довічний вирок у січні 2013 року. Вигодонабувачі від резонансного злочину офіційно не підтверджені.
Мера Кременчука Олега Бабаєва підстерегли ранком 26 липня 2014 року, коли він у спортивному костюмі вийшов зі свого будинку, щоб викинути сміття та поїхати на тренування. Три смертельні постріли були зроблені з вікна білих «Жигулів», що пригальмували біля сміттєвих баків.
Підозрюваних затримали у вересні. Замовником слідство назвало власника місцевої телекомпанії «Візит» Олександра Мельника, який конфліктував з мером через права на телеканал, організатором - колишнього правоохоронця Олександра Крижановського, одним із виконавців - Ігоря Куника, який був за кермом «Жигулів», кілером - Ігоря Пасічника. Останнього згодом визнали ще й співучасником вбивства судді Автозаводського райсуду Кременчука Олександра Лободенка.
Розслідування та суди розтяглися на роки, усі арештовані заперечували свою провину. Перелом у справі стався в 2019-му, коли Ігор Пасічник раптово пішов на угоду зі слідствам і дав по злочину повний розклад. За це отримав вирок у 10 років позбавлення волі, але вийшов із СІЗО вже через кілька місяців, бо фактично відсидів термін з урахуванням «закону Савченко», коли рік рахувався за два.
Решта фігурантів зараз також на волі. У травні 2024 року Мельника, Крижановського та Куника засудили до 15 років в’язниці, але через той же «закон Савченко» одразу звільнили, зобов’язавши носити електронні браслети. М’який вирок скасовано в апеляційній інстанції, справа має знову слухатися з нуля.
Мера Старобільська і успішного підприємця Володимира Живагу вбили двома кулями в голову та шию 22 лютого 2016 року. Поліція розглядала як основні версії політику та бізнес, але жодну не вдалося документально підтвердити, бо організатор злочину десь зник, а тому не вийшли на замовника.
На те, що вбивство має замовний характер, вказали його виконавці - двоє жителів Марківського району Луганської області. У пресрелізах та судових матеріалах їх імена не названі, відомо, що тому, хто стріляв, на момент затримання виповнилось 22 роки і він вже мав судимість.
29 червня 2017 року Старобільський районний суд Луганської області засудив обох до 15 років позбавлення волі, однак апеляційна інстанція не погодилася з вироком щодо кіллера і присудила йому довічне покарання.
Це той рідкісний випадок, коли на судовій лаві опинилися не тільки виконавці, а й замовники замаху. Облита сірчаною кислотою, Катерина Гандзюк три місяці боролася за життя, але організм не витримав - опіки становили близько 40% тіла.
У Херсонській області Катя Гандзюк була відомою постаттю. З 2003 року вона очолювала обласну організацію «Батьківщина молода», була депутаткою Херсонської облради, у 2012-му заснувала Агенцію громадянської журналістики «МОСТ» та сайту most.ks.ua, який моніторив державні закупівлі. Після Євромайдану обиралася депутаткою Херсонської міської ради, у 2016-му керувала там справами виконавчого комітету.
Після нападу 31 липня 2018 року поліція досить швидко розшукала виконавців, якими виявилися колишні розвідники 5-го батальйону Української добровольчої армії, але громадськість вимагала карати і замовників. Акція «Хто замовив Катерину Гандзюк» поширилася по всій Україні. Причиною замаху на життя активістки називали її боротьбу проти незаконної вирубки лісів, зокрема в Олешківському районі. І ця версія знайшла підтвердження.
26 червня 2023 року вирок оголосили голові Херсонської облради Владиславу Мангеру та його посібнику - кримінальному авторитету Олексію Левіну. Обоє отримали по 10 років позбавлення волі.
Коменданта Майдану, колишнього голову Верховної Ради та народного депутата Андрія Парубія застрелили трохи більше як через рік після вбивства Ірини Фаріон 30 серпня 2025-го. Між резонансними злочинами є дещо спільне - все виглядає так, ніби кілери діяли одноосібно - з власних ідеологічних мотивів. В’ячеслав Зінченко гнівався на Фаріон за те, що вона нібито розколювала Україну мовним питанням. Михайло Сцельніков обрав Парубія як «зручну жертву», щоб помститися постмайданівській владі.
Однак відомо, що під час підготовки до вбивства Зінченко переписувався та радився з невстановленою особою в телеграм-каналі. А щодо вбивці Парубія, то слідство офіційно звинувачує його у державній зраді - роботі на російські спецслужби. Вербування нібито також відбулося в телеграм-каналі, де чоловік шукав інформацію про свого зниклого на війні сина.
На останньому засіданні у Франківському суді Львова 53-річний обвинувачений детально розповів, як діставав зі схованки пістолет Макарова, як маскувався під кур’єра доставки, як зробив 8 пострілів у спину політику. І чомусь попросив замінити свого державного захисника на Діану Кару, яка останньою представляла інтереси В'ячеслава Зінченка.
Крім державної зради, вчиненої в умовах воєнного стану, Сцельнікову висунуто обвинувачення у посяганні на життя державного чи громадського діяча. Обидві статті передбачають довічне позбавлення волі.