Тричі спрямовували автомати: медик розповів, як йшов на роботу в комендантську годину.
З 17.00 суботи до 8.00 понеділка в столиці оголошено комендантську годину. Якщо хтось думає, що це «для галочки» та умовність, то ось яким своїм досвідом поділився у фейсбуці медик столичної швидкої допомоги Фелікс Лідерман.
На чергування він діставався в суботу рано-вранці, за обов'язком служби порушуючи заборону на перебування на вулиці. І переконався, що тероборона на посту! Звичайним громадянам, якщо вони не медики, не рятувальники, не газовики, рекомендуємо так не чинити.
Довіряти вирішив «своїм двом»
Сьогодні моя звичайна робоча зміна за графіком із 8.00. Сподіватися на працюючий транспорт із 7.00, тобто після комендантської години в умовах міських боїв, було наївно. Тому я вирішив діставатися пішки, вийшов з дому із запасом о 5.45. Ранкове зведення новин повідомляло, що бої на проспекті Перемоги в районі Шулявки начебто припинилися, прориву немає, тому я планував йти пішки на Севастопольську площу з Куренівки по вулиці Теліги, минаючи цей район.
Але, вийшовши з будинку на вулицю, я буквально одразу почув близьку автоматну чергу – десь за рогом будинку, що на вулиці Тульчинській. Тому я не ризикнув її перетинати, а одразу побіг у скверик, навпроти. Звідти сходами я піднявся на Подільський узвіз і вирішив підніматися ним далі, щоб йти на роботу вже через Лук'янівку.
Ішов я на самоті, не ризикуючи зупиняти самотні попутки. Я розумів, що в цьому випадку маю небезпеку стати попутником диверсанта, який у разі чого прикриється мною як живим щитом. Довіряти вирішив "своїм двом".
«На мене бігли кілька бійців із автоматами»
Раптом я несподівано почув гучну команду: "Стояти"! Прямо на мене, направивши автомати, бігло кілька бійців територіальної оборони разом із Нацгвардією. Згадавши армію, я тут же зупинився, підняв руки вгору і голосно крикнув, що я є працівником швидкої допомоги і йду рятувати людей. Під спрямованими на мене автоматами я надав службове посвідчення, паспорт та мобільний телефон, де перевірили відсутність дзвінків за сьогодні!
Незважаючи на все це, у мене все ж таки запитали, чому я порушую комендантську годину. Довелося пояснювати, що мушу це робити, щоб дійти вчасно на роботу, і маю право на пересування у комендантську як працівник швидкої допомоги. Після чого мені сказали: «Йдіть, дядьку!».
Прийняв рішення тримати паспорт із посвідченням у руках
Ідучи далі, я знову побачив озброєну групу з командиром. Не чекаючи, коли мене зупинять, я відразу почав на підступах кричати, що йду рятувати людей як працівник швидкої допомоги! Командир знову перевірив документи і порадив триматися ближче до стін будинків під час пересування з метою безпеки.
Під час подальшого маршруту я вирішив тримати паспорт із посвідченням у руках, щоб одразу реагувати.
Так спокійним чином я дістався Повітрофлотського мосту з двома прольотами. Подумав, що місце дуже відкрите, і я тут гарна мішень. Тому, зігнувшись літерою «г», перебіг небезпечну ділянку.
Двічі повторювати не треба було
Попереду було Міністерство оборони – об'єкт особливої важливості! Наближаючись до нього, я знову побачив занепокоєння бійців, які направили на мене автомати. Але, не встигнувши крикнути про те, що я медпрацівник і йду рятувати людей, я почув гучний крик «Відійшов від огорожі, швидко!».
Двічі повторювати не треба було, і я швидко перебіг на протилежний бік!
Далі треба було вирішити, де йти безпечніше. Зліва Академія внутрішніх справ, праворуч-полк патрульної поліції, за ним - зенітно-ракетне училище, які мають бути під охороною, і краще оминати, не наближаючись.
Вирішив йти ліворуч на відносному видаленні і вже дістався роботи без ексцесів.
****
Нині на зміні. Лунали сирени, чути були і постріли, і вибухи зовсім поряд, ракета влучива в будинок на Лобановського. На даний момент затишшя. Працюємо!
