• Головна
• Суспільство

Фото: beryslav.rayon.in.ua

Польові та садові роботи в розпалі. Потрібно обробити посіви, дерева, знищити шкідників… А якщо ви живете на звільнених після окупації територіях, то попередньо ще й перевірити землю на міни та снаряди, що не розірвалися, якими до цього дня окупанти щедро поливають правий берег Дніпра.

На оранку – з металошукачем

Для фермерів із Херсонської області така перевірка, яку вони часто проводять самостійно, вже давно не є чимось надзвичайним.

– Ми на собі вже випробували весь радянський та російський військовий арсенал, – сумно зітхають жителі села Червоний Маяк, що притиснулось до самого Дніпра перед колишньою Каховською ГЕС.

Анатолій Полив'яний залишається у селі, щоб урятувати свій сад та господарство. Фото: beryslav.rayon.in.ua

Незважаючи на небезпеку, фермери вже вийшли у поля та сади. Їх небагато – залишилися одиниці. Але ці одиниці рішуче налаштовані боротися за свої врожаї – хтось ціле життя поклав на те, щоб виростити черешневий, абрикосовий чи персиковий сад. Серед них 48-річний Анатолій Полив'яний, колишній викладач місцевого аграрного ліцею, ліквідованого минулого року після руйнування.

- Поки все до останнього метра не перевірив, напруга була неймовірна - кілька років життя забрало, це точно, - розповідає Коротко про фермер і ексвикладач, інженер-механік за освітою Анатолій Полив'яний. - Не фахівець у цій справі, але розумієш, що працювати все одно треба – інакше не виживеш. Пройшов спочатку металошукачем – його мені друг купив, потім технікою – фух, чисто… А отак у нас дуже багато трактористів підірвалося на полях. Когось вбило, комусь пощастило – тільки техніку розвернуло.

Анатолій каже, треба ще попередити колегу із сусіднього поля, що в нього снаряд "приліг" на землю і не розірвався.

- Вчора (23 квітня. - Авт.) був обстріл, снаряди лягали недалеко від мене, я якраз у полі працював, - продовжує фермер. – Було три "прильоти"на пшеничне поле. Один не розірвався. Коли розривається – земля деренчить, а якщо ні, то лягає з таким легким «пах!». Акуратно влітають у землю, і їх не видно. Якщо комбайн піде – то, може, й нічого, але якщо плугом чи культиватором, то він детонує. Потрібно знайти і прапорцем позначити місце.

Тепер уже фермери намагаються міни та снаряди не чіпати. Були випадки, коли не лише вони, а й сапери гинули на полях.

Свою землю фермери з Херсонської області перевіряють на міни і снаряди, що не розірвалися самі - саперів не вистачає. Фото: beryslav.rayon.in.ua

Міни з «сюрпризом»

Протитанкові міни, кажуть фермери, окупанти, буває, залишали із «сюрпризом» – прив'язаною до них гранатою.

- Здавалося б, протитанкову міну можна взяти і перенести, але як дізнатись, що під нею нічого немає, - зазначають фермери. – Тому шукаємо з металошукачами та ставимо прапорці, потім кличемо військових. Добре, якщо є знайомі… А так саперів не вистачає – вони ж на фронті мають працювати, дороги розмінувати… Поля не пріоритетні.

Дехто купує металошукачі на трактор – великі «рами», які виявляють метал метрів за шість. Їх можна налаштовувати на вагу металу. Наприклад, на гранати – від 300-400 грамів.

- Небезпечно самому цим займатися, але чекати на розмінування від держави - дуже довго, - зітхає Анатолій. - Хоч би за 10 років усе розмінували.

Ще один спосіб перевірити, чи безпечна територія, – пустити перед собою худобу. Можливо, жорстоко, але який є вихід…

- У нас у лісосмузі артилерія їх сиділа, і там, ми підозрювали, залишили багато розтяжок, - розповідає Анатолій. – Ми пів року туди не ходили, а потім прогнали лісосмугою стадо корів і тільки після цього зайшли.

Корів у селі зараз майже немає – всіх здали на м'ясо, годувати нічим. Як, втім, і людей побачити важко – майже з двох тисяч залишилося десь до100 осіб.

У міцному до війни селі Червоний Маяк із 2 тисяч мешканців залишилося максимум 100. Фото: wikipedia.org

Півтора року без світла

Будинок та хазяйські приміщення у дворі Анатолія давно стоять розбитими, як і багато будинків у селі. Вперше двір розвернуло трьома «Градами».

З 15 жовтня 2022 року у Червоному Маяку немає світла.

– Ще до Нового року ми платили за електрику, – зазначає Анатолій. – Платіжки приходять справно – із заборгованістю, і пеню нараховують. Це дуже прикро… І за те, що «рашики» накрутили у будинках, доки там жили, люди мали заплатити. Хоча є докази, що господарі там не мешкали, що там були окупанти, але ніхто нічого не списав. Восени 2023 року дзвонять мені: «Чи знаєте ви, що робити під час блекауту ?». Я аж засміявся! Та я лекції можу читати, що робити!

Газу тут ніколи й не було – сюди його підвести не можна. Усі на дровах. Заряджаються у селищі за 12 км, десь генератори підвезли волонтери. Магазинів немає, виживають на гуманітарці. Радіють, що село таки визнали зоною бойових дій, до цього і на гуманітарку і якісь виплати не можна було розраховувати. Обстріл по кілька разів на день, але на паперах було «тихо і спокійно». Отже, допомога не потрібна.

- Учора (23 квітня. - Авт.) шість ракет С-300 прилетіло по селу, сьогодні вночі дві і перед ранком ще дві, - зітхає Анатолій. - Наприкінці лютого - початку березня, коли три «сушки» збили, на наше село 200 КАБів скинули. Ось так і живемо. Цілий день на полі працюємо, а через нас ракети та снаряди літають туди-сюди. Страшно…

Фермери зазначають, що зернових посіяли дуже мало. Лякали безпілотники, що зависали над робітниками. Обстрілювали техніку, яку вони, поспішаючи піти до комендантської години з поля, залишали біля посадок.

– Вже скільки життів забрало у селі, – зітхають місцеві. - Випадок був – односелець воював, приїхав у відпустку з передової – і в останній день його «Градом» у селі накрило. "Двохсотий". Якщо у 2022-2023 роки ми розуміли, чим вони стріляють і де в полі безпечніше, то з минулого року вони почали скидати КАБи та ФАБи. Дальність збільшилась у рази.

Б'ють не лише по будинках, людях та сільгосптехніці – не гидують і палити врожаї.

Анатолій не може покинути свій садок – це все його життя. Фото: beryslav.rayon.in.ua

Після підриву ГЕС з'явилися комарі, щури та миші

Раніше Червоний Маяк трохи рятувало Каховське водосховище – тут ширина водної гладі досягала шести-семи кілометрів. Міномети та танки не добивали. Натомість діставали гаубиці, самохідні установки – село постійно «кошмарили», кажуть місцеві.

– Інші села обстрілювали сильніше, але били дрібнішим калібром, – пояснюють жителі. – Якщо по Зміївці, наприклад, били 120 калібром, то по нас – і 150-м, і доходило навіть до 175. Учора на мирне село скинули ВОГи (гранатометні боєприпаси) – на цивільні автомобілі. Видно ж, що не військові – ті зелені. Можуть по велосипедистах цілитися, мотоциклістах… Якщо в полі працюєш – є секунд, максимум, десять, щоби щось зробити, якщо чуєш звук. Але куди ти в поле побіжиш? Бомбосховищ тут немає.

Буває, що снаряд лягає за сотню метрів від працівників.

- Ліг, вибух – земля стовпом, встав – працюєш далі, – зазначають фермери. – Якщо пропустити весняні роботи, не опрацювати від шкідників, урожаю не буде.

Зараз на Херсонщині сіють соняшник, хто може – підживлює посіяні у серпні-вересні озимі культури. Але можуть не всі – це не безкоштовно.

За словами Анатолія Полив'яного, після того як висохло Каховське водосховище, у цій місцевості змінився клімат, що помітно по рослинах та деревах. З'явилося більше хвороб та більше шкідників. Можливо тому, що близько 80% полів не обробляється.

- Раніше у нас не було комарів, а зараз їх хмари навіть удень, - зазначає Анатолій. - Коли висихало Дніпро, сморід стояв такий, що ми місяць не могли дихати. Потім пішли миші... Ми ж знаємо полівок, а це якісь зомбовані... Гризли все: пластик, плати, їх були мільйони, вони нічого не боялися... Може виповзти біля вас і сидіти. Вони раптово прийшли, так раптово і зникли. Ніколи в житті не було щурів на полях, скільки живу. А тут з'явилися й щури... Але вони не витримали, мабуть, умов, не дали потомства і теж зникли.

Також знизилася якість води – побільшало солей. Страждає і земля – від ракетного палива, сірки, порохових газів… Все це позначиться на врожаях та якості.

Виїжджати Анатолій Полив'яний не планує, хоч є куди. Говорить: це його земля.

– Сім'я розкидана, роботи немає, але крутишся, – зітхає Анатолій. – Я не один рік створював господарство, шкода лишати. Садівники, аграрії мене зрозуміють. Всі ці дерева, черешні, персики, абрикоси вирощені з саджанця, як свої діти. Примудрявся доглядати їх, навіть коли «рашики» поділили село на сектори і заборонили ходити в поля та сади. Але якщо їх не обробляти, не упорядковувати – все почне хворіти і гинути. Жаль свою працю.

А після окупації, коли на квадратному метрі могли залишити чотири міни із "сюрпризами", виходити орати землю мало хто ризикував. Як буде цього року – фермери не загадують. Але, як і всі, сподіваються на краще.