• Головна
• Шоу-біз

Всі ми знаємо Вадима Яценка - художнього керівника суперпопулярного нині хору "Гомін", який став сенсацією з піснею “Цей сон” Степана Гіги. І тут раптом несподівана новина: Міністерство культури України призначило 32-річного Вадима Яценка керівником Національного академічного українського народного хору України ім. Григорія Верьовки.

Поціновувачі творчості хору “Гомін” можуть спати спокійно, бо Яценко сказав, що і цей колектив не залишить. А от всього за декілька днів на посаді керівника хору ім. Верьовки Вадим Яценко вже зіштовхувся з низкою проблем. І це… критика в соцмережах. Новому керівнику національного хорового колективу закидають все: і те, що занадто молодий, і те, що він академіст, який ступив на чужу для нього територію народної музики, і що він недостатньо “народний” за своєю освітою, і взагалі що його рівень - це обробки пісень Степана Гіги. Звісно, є й такі, що тримають за нього кулаки й впевнені в успіху.

Але в цей момент ми собі подумали, що не так вже і багато ми знаємо про Заслуженого артиста України Вадима Яценка. 

Кореспондентка Коротко про вирішила більше дізнатися про нього у людей, які добре знайомі з творчим шляхом молодого диригента. 

Генерального директора і художнього керівника Львівської опери Василя Вовкуна ми розпитали про те, чому він вісім років тому вирішив запросити випускника Київської музичної академії Вадима Яценка на посаду головного хормейстера театру. 

А з доктором мистецтвознавства Юрієм Чеканом ми розбиралися, чи потрібен Україні такий великий і затратний колектив, як Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Верьовки, і про те, що, на його погляд, Яценко робитиме з академічним хором та чи стане йому сил “перекувати” колектив важкого радянського формату. 

Василь Вовкун: “Подивився, як студент Яценко хором керує, й одразу сказав, що бачу його у Львівській опері”

- Пане Василю, наскільки для Вадима Яценка, який і так мав прекрасну роботу, прихід в хор ім. Верьовки - це кар'єрний ріст?

- Коли я був у каденції міністра культури (обіймав посаду міністра культури і туризму України з 2007 по 2010 рік. - Авт.), то якось викликав до себе Анатолія Авдієвського (художній керівник і головний диригент хору ім. Верьовки з 1966-го по 2016. - Авт.) та Мирослава Вантуха (худрук ансамблю ім. Вірського. - Авт.). Я у них, як у людей вже на той момент досить літніх, запитав прямо: "Ви готуєте собі заміну?".

Та вони не зовсім це сприйняли серйозно, а шкода. Ну от я, наприклад, готую. У мене кожен заступник може очолити Львівську оперу - я їх свідомо проводжу через все, щоби вони розуміли цей процес від початку до кінця. І очевидно, що в усіх національних колективах це має бути практикою, тому що жодна інституція нам готового керівника не подарує.

І скажу, що Яценко - це вже другий представник Львівської опери, який береться очолювати національний колектив. До цього був Михайло Швед, який після роботи у Львівській опері очолив Національну філармонію в Києві. Чому так відбувається? Бо у цих людей є практичні навички. Інша справа, як людина себе на новому місці поведе професійно. Це вже залежить від особистісних якостей. 

- Вісім років тому ви запросили Вадима Яценка у Львівську національну оперу на посаду головного хормейстера. Чим ви керувалися? 

- Я його запросив на роботу прямо з випускного іспиту в консерваторії. Хоча ми знайомі ще з моменту, коли Вадим співав у камерному хорі “Київ” Миколи Гобдича, а я був постановником багатьох концертів так званого "рухливого хору". 

А чому я на іспит поїхав? Бо мене Євген Савчук (викладач Яценка. - Авт.) викликав і сказав: "Я такого учня, мабуть, ще років десять не буду мати. Він справді талановита людина, тож якщо вам потрібен хормейстер, приїжджайте, дивіться й запрошуйте". Я приїхав, подивився, як він диригує, як хором керує, і одразу йому сказав, що бачу його у Львівській опері. 

- А вам не образливо, що нині Вадима Яценка знають більше як керівника хору “Гомін”, а не головного хормейстера Львівської опери?

- Так, хор “Гомін” за останній рік став явищем популярним. Але скажу, що Яценко задовго до того за короткий час став головним хормейстером оперного театру, а це дуже не просто. Йому, зовсім молодій людині, вдалося організувати колектив з 70 чоловік, організувати дисциплінарно, професійно і навіть пластично. При ньому хор помолодів, став рухатись на сцені зовсім по-іншому. З цим хором Вадим в оперному зробив вісім непростих вистав - і яких вистав! “Лоенгрін” Вагнера, “Турандот” Пуччіні, далі Пуленк - це зовсім інша музика... Далі музика Родіна у балеті “Солярис” - вона дуже складна. Чудова музика і вже на автентичній основі, бо там є і плачі, і колядка - це балет “Тіні забутих предків” (композитор Віталій Кирейко. - Авт.). А ще опери “Лис Микита” Івана Небесного та “Дон Жуан” Моцарта. Тобто Вадим, працюючи в театрі, познайомився з усіма стилями музики. І він дійсно дуже обдарований музикант з абсолютним слухом.

Тож коли Вадима запросили очолити хор “Гомін”, я був тільки "за", бо у багатьох головних хормейстерів театрів є свій камерний хор, на це часу вистачає. Окрім того, Яценко у Львівській опері зробив камерний хор, який під його орудою виконував Бортнянського та Сильвестрова. Тобто ми вже таку практику мали тут, у театрі, на місці. Ну і далі він потянув ще і хор “Гомін”.

- Як вважаєте, чому Вадим Яценко став настільки популярним разом із хором “Гомін”?

- Я це пояснюю тим, що він запропонував хор у новій якості в той час, коли хорове мистецтво справді відходить - що на заході України, що у центрі. А він, як людина молода, зробив хор молодіжним трендом, надавши йому своє прогресивне бачення. І на це в зали пішла і молодь, і старші покоління. Але водночас у Львівській опері Яценко паралельно робив складні академічні речі. 

- І тут Міністерство культури зробило Яценку пропозицію очолити Національний хор ім. Верьовки. Він з вами радився з цього приводу?

- Звичайно. Я сказав, що це достойна пропозиція, яка має в собі дуже багато інструментів: хор, оркестр та балет. А ще чудові умови, я маю на увазі репетиційну базу. Тобто все для цього є, щоб відбутися. Ми одразу почали обговорювати якісь форми, в якому напрямку працювати та з якими композиторами.

- Сьогодні Вадиму Яценку в соцмережах закидають, що він академіст, який вдирається на територію народної музики. Що ви на це скажете?

- Насамперед скажу, що Вадим - людина з села, і він прекрасно знає й розуміє народну пісню. Він знає напам'ять 2000 народних пісень. Він про це не говорить, але це так є. Щодо академічного та народного співу... У нас дійсно готують хормейстерів народників і академістів окремо. Народнику стати академістом, мабуть, важче. А академісту, який в силу свого широкого світогляду гарно почуває себе на території народної пісні, це не важко. І в принципі Анатолій Авдієвський, який 50 років очолював хор ім. Верьовки, не був народником.

Ну і найважливіше питання: “А де кадри?”. Хтось каже, що десь на Волині є гарний хормейстер-народник. Так де той хормейстер? Де його хор, щоб ми всі затамували подих від захвату? Я вам скажу, є багато професійних людей, які можуть піднятися на певну середню-посередню висоту, а є особистості, які ламають ці планки і злітають. У це я вірю, тому що все життя сам так робив та інших до цього вів. І я переконаний, що Вадим це зробить дуже добре, єдине - не можна вимагати від нього результату за два дні.

- А чи самому Вадиму не буде сумно у народному хорі, бо це все ж таки достатньо вузькі рамки народної пісні? 

- Якби він не був свідомий цього, то, можливо, і не став би братися. А спілкуючись з ним щодня впродовж восьми років, я знаю цю дитину, тобто людину, знаю, що він народну пісню дійсно любить і прагне, щоб вона зазвучала по-іншому - сучасно, як колись фольк-опера “Квіт папороті” Станковича. А це ж можна і містерії робити, і ще якісь суміжні жанри винайти через народну пісню. Це починав робив колись (Гнат) Хоткевич, але ця практика вже не буде проходити через якісь ідеологічні бар'єри. 

Яценко - людина молода і креативна, тому, думаю, він нас ще сильно здивує. А те, що сьогодні з приводу його нового призначення у соцмережах лʼється бруд, так це отакі ми ментально недосконалі. Бо людина ще не спробувала щось робити, а ми вже ставимо тавро. Я знаю, що навіть і хор “Гомін” не всім подобався. Якщо чесно, я і сам не в захопленні від нього, але я не можу не бути в захоплені від того, що зробив Вадим. Він дійсно його підняв і молодь трошки до хорового мистецтва привчив. 

- Ви ж були міністром культури і добре знаєте, які ці державні колективи важкі і як легко можуть зламати нового керівника. Як думаєте, Вадим вистоїть?

- Він виглядає ліриком, але там вже є основа, є розуміння і багато чого. Він вже дорослий хлопець, йому 32, і він точно може відстояти себе. І якщо треба буде зайняти принципову позицію, він її займе.

Мистецтвознавець Юрій Чекан: “Яценко продовжить у хорі ім. Верьовки лінію модерної української присутності в Європі, але вже на сучасному рівні”

- Пане Юрію, чи сьогодні взагалі виправдано державі утримувати такий великий колектив? Чому це відбувається і навіщо Україні потрібен хор Верьовки? 

- Моя особиста думка, що в такому вигляді, як він зараз є, тобто за керівництва попередніх керівників, держава витрачає кошти платників податків нераціонально. Хор Верьовки останні, може, десять років керівництва Анатолія Авдієвського і весь час керівництва його наступників - Зеновія Корінця та Ігоря Куриліва - не виправдовував витрати коштів платників податків. 

Зараз у Національний хор ім. Верьовки прийшов молодий успішний, з прекрасною підготовкою Вадим Яценко. Він навчався в консерваторії у Віктора Петриченка - це був фантастичний диригент, який дав йому прекрасну базу. З іншого боку, в часи навчання в консерваторії Вадим Яценко співав у хорі “Київ” у Миколи Гобдича - одного з найталановитіших диригентів України. Тобто Вадим одержав прекрасну теоретичну і практичну освіту від двох надзвичайно яскравих хорових диригентів.

Далі, Вадим є людиною, яка мислить системно. Ознака цього, крім всього іншого, в тому, що він є доктором мистецтв - практиком, який, працюючи з хором, обґрунтував свою стратегію в проєкті, присвяченому хоровій музиці Сильвестрова. 

І зверніть увагу, що до того, як Яценко оновив хор Львівської опери, він створив у театрі камерний хор, провів конкурс, набрав абсолютно нових артистів, нажив собі купу ворогів і так далі. Але Яценко той хор підняв. Я був тому свідком, бо Вадим спочатку був в. о., а далі був конкурс на посаду хормейстера, і я був членом цієї комісії й бачив, як він працює і якими очима на нього дивляться хористи. Він вміє надихнути людей, вміє поставити їм правильні завдання. Тому у мене достатньо оптимістичні погляди на те, що Яценко буде робити з хором Верьовки.

- Вадиму Яценку сьогодні закидають, що він на новій посаді - руйнівник традицій “українськості”. А він, у свою чергу, говорить, що хор Верьовки замислювався як продукт радянської системи для представлення українця в тому вигляді, в якому радянська система хотіла його бачити.

- Під час Другої світової війни (у 1943 році. - Авт.) Григорій Верьовка та Елеонора Павлівна Скрипчинська (дружина Г. Верьовки. - Авт.) створили Державний український народний хор (нині - хор ім. Верьовки). Але створений він був на кшталт хорів, які були в той час в Росії. Хор Пʼятницького - це була та модель, якої жадала радянська влада. І от під час Другої світової війни, коли українцям у їх понівеченій республіці треба було щось кинути, створили цей хор.

Скрипчинська разом із Верьовкою тоді поставили дуже важливе завдання: зберегти українську народну пісню, збирати її по всіх регіонах України і презентувати. До кінця життя Верьовка з цим працював, після його смерті Скрипчинська це підтримувала і далі віддала хор молодому Авдієвському, який мав прекрасну академічну пігровську (Костянтин Пігров - хоровий диригент та викладач. - Авт.) школу. І він продовжив роботу.

Піком діяльності хору, який вже носив на той час ім'я Верьовки, було виконання створеної спеціально для нього Євгеном Станковичем фолк-опери “Цвіт папороті”. Чому вона була створена? Бо на Заході ті фольклористичні концерти, які були досить важливим каналом отримання валюти в Радянському Союзі, вже перестали мати успіх. Тож запропонували зробити щось новаторське. І Станкович написав твір “Цвіт папороті”, який у 1979 році після першої генеральної репетиції був заборонений. І мені здається, що цей момент став для хору моментом злому. Тому що надалі Станкович пішов своїм шляхом, а Авдієвський зрозумів, що краще радянській державі служити.

І почав служити, тому, особливо останні роки, цей колектив став суто заробітчанською структурою з доволі таки суперечливим репертуаром, манерою виконання, ідеологією та, зрештою, місією. Тому що продукували високі гасла про збереження української народної культури, а потроху займалися тим, що називається амбіколоніальністю, тобто впроваджували у свідомість українців певні патерни такого собі радянського фольклоризму сталінського розливу, який орієнтувався, ще раз повторю, на хор Пʼятницького.

- Як ви думаєте, чи залишить Яценко хор Верьовки в тому варіанті, в якому він існував останні десятиліття? 

- На моє переконання, він не буде відроджувати те, чого відродити не можна. Він не буде повторювати помилок тих, хто був перед ним. А от наскільки вже колектив, розбещений попередніми роками неконцептуального існування і репродукування радянських наративів, буде це сприймати - це вже інше питання. Сили та волі у Вадима вистачить, а от чи стане потужності та підтримки, не знаю.

Ну і крім того, Вадиму треба буде переконати колектив робити те, що він планує, у нього не повинно бути повтору. Ми не маємо повертатися до моделей радянських хорів і відновлювати їх у незалежній Україні. Бо, знаєте, вже набридло бути представниками якогось такого дивного племені в шароварах, з вусами, оселедцями та з виглядом молодцювато-придуркуватим.

Ні, українці сучасні - українці європейські, і Вадим це показує, зокрема, з тим же хором “Гомін”, у репертуарі якого є не тільки пісня “Цей сон”. Там є, наприклад, Микола Леонтович. А давайте пригадаємо, у кого вчився Григорій Верьовка та Елеонора Скрипчинська (засновники хору Верьовки. - Авт.) - у Яворського - вчителя Леонтовича. А що робить з “Гоміном” Яценко? Співає Леонтовича, чия творчість свідчить про нашу культурну автономію. А ще він співає українську партесну музику, яка свідчить про закоріненість України в європейській традиції. Я думаю, що це і будуть головні лінії стратегії Яценка. 

- На ваш погляд, як магістра міжнародного права, якщо казати про культурну дипломатію, то яка основна місія подібного колективу? Адже взагалі колись цей хор був створений як продукт ідеології. А от зараз чим може брати цей колектив?

- У нього є дві важливі місії - внутрішня та зовнішня. Внутрішня місія - це об'єднання України. І це не створення фейкових псевдонародних композицій чи співання пісень на кшталт “Горіла сосна, палала” чи “Ой на горі два дубки”, чи патетичне - “хто голосніше співає, той краще співає” - виконання “Реве та стогне Дніпр широкий”. Ні. Об'єднання навколо спільних цінностей - це важлива штука. А друга місія - це трансляція українського модерного погляду. Оте, до чого прийшли Авдієвський зі Станковичем у 1979 році і те, що їм не дозволили тоді зробити радянські функціонери.

Тепер важливо не просто повернутися в той час, а продовжити оту лінію модерної української присутності в Європі, але вже на сучасному рівні.